Повідомляємо ж вас, браття, про Божу благодать, що дана Церквам македонським… бо вони добровільні в міру сил своїх, і над силу, засвідчую. 2 Кор. 8:1,3
Заклик до досконалості – це не наказ здійснювати неможливе. [Бог] зробить з нас нові творіння, які зможуть бути слухняними цій заповіді. К.С. Льюїс
Прагнення до святості – це не кінцева мета, це вхід у присутність Ісуса. Учитель ясно сказав нам: «Хто зберігає Мої заповіді і хто виконує їх, той [по-справжньому] любить Мене… і Я [теж] любитиму його і відкрию [розкрию, покажу] Себе йому [Я дам йому бачити Себе ясно і зроблю Себе реальним для нього]» (Ів. 14:21, роз. пер. з англ.). Ми близько пізнаємо Учителя, коли зберігаємо і дотримуємо Його слова.
Автор Послання до Євреїв підтверджує це: «Пильнуйте про… святість, без якої ніхто не побачить Господа» (Євр. 12:14). Усе просто: немає святості, не побачиш Ісуса – не увійдеш до Його присутності!
Святість означає повністю належати Йому, відокремитися для Нього. Крім того, це означає бути «чистим, безгрішним, праведним». Обидва визначення тісно пов’язані між собою. Належати Йому, означає жити для Нього, догоджати Йому своєю поведінкою. У Посланні до Колосян написано, що ми повинні чинити (жити і поводитися) «належно щодо Господа в усякому догодженні» (1:10). Врешті-решт Він повернеться за славною церквою, «що не має плями чи вади, чи чогось такого, але щоб була свята й непорочна» (Еф. 5:27).
Слід зауважити, що це єдиний опис тих, за ким Він повернеться. Тільки подумайте, Писання не ототожнює Його Наречену із сильною, сучасною, організованою, радісною, керованою лідерами, і має хороші зв’язки. Усе це дуже хороші риси, але найголовніше, якою Він хоче бачити Свою Наречену, – святою і непорочною.

Ще один цікавий факт полягає в тому, що святість – це головна риса, якою Бог описує Себе. Пророк Ісая і апостол Іван описали своє видіння Божого престолу. Вони обидва помітили, що Бога оточують могутні ангели упродовж віків і вигукують: «Свят, свят, свят» (див. Іс. 6:3 і Об. 4:8). Вони не кричать: «вірний», «люблячий», «добрий» або «щедрий», хоча Він має усі ці дивовижні якості, але святість перевершує їх.
Два варіанти
Заклик до володіння чистотою, непорочністю і праведністю піднімає старе питання: «Як нам жити так»? Ми намагалися, але своїми силами нічого не досягли. Ми хотіли бути слухняними закону Божому, написаному в наших серцях (див. Рим. 2:14,15), але знову зазнавали невдачі.
Але потім прийшла благодать. Ми не могли заслужити її доброю поведінкою і як і раніше не можемо. Ми не заслуговували її і як і раніше не заслуговуємо. Божий дар повністю прощає нас і продовжуватиме діяти, коли ми грішитимемо. Ми врятовані від наших гріхів!
Не дивлячись на те, що ми знаємо цю дивовижну новину, ми все одно засмучуємося через те, що не можемо дотримувати Його настанови. Чому для нас це битва? Ми народжені згори, маємо нову природу, чому ми знову і знову падаємо?
На цьому етапі ми думаємо, що в нас є вибір, здатний показати нам вихід. Ми можемо учити про те, що святість відноситься лише до нашої позиції в Христі, і пропускати ті місця в Біблії, де нас закликають до святості в поведінці, щоб не потрапити в засудження. Ми виправдовуємо свій брак преображення, кажучи, що ми лише люди і завжди припускатимемося помилок. Ми зосереджені виключно на скороченій доктрині благодаті, що покриває наші гріхи минулого, сьогодення і майбутнього. Якщо ми учитимемо і віритимемо тільки цій частині, ми прийдемо до помилкового почуття безпеки, заглушивши свою совість. Але якщо ми уважно прислухатимемося до свого серця, ми почуємо, як воно волає: «Має бути щось більше!»
На жаль, багато хто з нас схиляється до цього вибору, у результаті нехтуючи вагомою частиною Нового Заповіту, що закликає нас до благочестивого способу життя. Я міг би обписати багато сторінок віршами зі Священного Писання на цю тему, але дозвольте мені почати з одного уривка:
«Діточки мої, це пишу я до вас, щоб ви не грішили!... Хто говорить: Пізнав я Його, але не додержує Його заповідів, той неправдомовець, і немає в нім правди! А хто додержує Його слово, у тому Божа любов справді вдосконалилась. Із того ми пізнаємо, що в Нім пробуваємо. А хто каже, що в Нім пробуває, той повинен поводитись так, як поводився Він» (1Ів. 2:1,4-6).
Іван не написав: «Не хвилюйтеся, якщо ви грішите, бо врешті-решт усі ми люди». Ні, він ясно пише, щоб ми «не грішили». Це має стати нашою метою. Якщо ми в неї не влучаємо, тоді кров Ісуса очищає нас. Наша мета полягає в тому, щоб жити як Ісус. Згідно з Писанням це здійснима мета. Тому, нехтуючи гріхом, що запиняє нас, пояснюючи його «людською природою», ми ігноруємо слова Ісуса і безліч інших біблійних віршів.
Чи можливо, щоб нам чогось бракувало? Чи можливо, щоб Бог не передбачив нашу дилему і не підготував Свій план для її вирішення? Звичайно, передбачив! Про це мало говорять, але Його план чудово видно в усьому Новому Заповіті. Аспект благодаті, про який багато хто з нас не знає, – це паливо, що надає силу нашій новій природі. Іншими словами, благодать дає нам силу жити благочестиво.