Глава 6

6:1-8. Агнець Божий, Який являється перед престолом небесним, знімає печатки з книги тайн. У цій книзі записані майбутні долі Церкви й світу, сповнені боротьби і катастроф, випробувань і страждань, які виникали у видінні під час відкриття семи печаток. Треба сказати, що апостол Іван уживає число «сім» у тексті всього Апокаліпсису. Ми вже бачили послання до сімох Церков, далі будуть сім печаток, сім звуків сурем, сім чаш гніву, сім видінь. Об’явлення можна умовно розділити на сім великих седмиць, бо воно оповідає про сповнення часів, про повноту, про те, що буде, коли завершиться історія світу.

Уже в Книзі пророка Ісаї ми бачимо образи вершників – носіїв бича Божого, грози Божої (див. Іс. 22:6-7). Вершники, посланці Божих доль, зображені також у Книзі пророка Захарії (див. Зах. 1:8; 6:2-6). Хто ж ці чотири вершники в Об’явленні? Це зображення тих катастроф, які спостигнуть світ у його найважчі, перехідні, критичні часи.

Перший кінь – це імперія, у цьому разі Римська імперія, тому що кінь білий, торжествуючий, а вершник переможець, з луком. За часів апостола Івана Римська імперія завоювала майже весь світ. Щоразу, коли з’являлися імперії, на Церкву насувалися важкі часи.

Другий вершник на червоному коні символізує громадянську війну. Спроба силоміць об’єднати народи завжди призводить до безконечних воєн, до братовбивства і загибелі людей.

Третя печатка і третій вершник – це голод. Вершник на вороному коні має вагу. «І я ніби голос почув посеред чотирьох тих тварин, що казав: Ківш пшениці за динарія». За тих часів, коли жив апостол Іван, усюди почався масовий голод, мало того, за динарій можна було придбати лише жменьку пшениці чи ячменю. Тим часом виноградники давали величезний урожай, комори були заповнені посудинами з вином, і в країнах, де голод шматував людей, процвітало тотальне пияцтво. А в 90-ті роки, коли, як вважають було написане Об’явлення, імператор Доміціян навіть видав наказ вирубати виноградники, бо люди замість сіяти пшеницю саджали виноград. Вина і єлею, тобто того, без чого люди можуть обійтися, було досить: як деколи в нас буває – стоїть на прилавках вино, а необхідного немає. І тут те саме – немає хліба, ячменю і пшениці, а вино і єлей є.

Врешті завершують цю страшну ходу два демони.

У ханаанському пантеоні було два жахливих божества, імена яких означають – пекло і смерть. Згодом у старозавітний період так називали демонів смерти, й апостол знову повертає нас до цих образів. Вершника на чалому коні (жовто-білий, як мрець) звуть «смерть» (євр. мавет, грец. танатос), а за ним іде ад (євр. шеол, грец. гадес). Вони прийшли отримати владу над четвертою частиною землі. Ми бачимо, що в усі часи насилля, війна і відвернення людини від Бога тягнуть за собою катастрофічні наслідки.

Але в чому ж річ? Що відбувалося тоді, коли писав апостол? Про це нам розповідає відкриття п’ятої печатки.

6:9-11. Голос крови – давній образ. Уже в Книзі Буття, коли Каїн убив Авеля, Господь каже: «Голос крови брата твого взиває до Мене з землі» (Бут. 4:10). Отже, у світі є якийсь таємничий закон, який греки називають законом діке, індійці законом карми, а ми називаємо законом відплати. Зло не може залишитися невідплачене, воно конче – у тому чи в цьому світі – якимось чином має зрівноважитися, про що й кажуть біблійні слова: «Голос крови брата твого взиває до Мене з землі». Кров вимагає відплати, а тут не просто кров – тут душі вбитих за слово Боже.

Масова різанина, яка розпочалася в Римі в 64 році, ймовірно, перекинулася і на інші області. Вперше ми дізнаємося про це не лише з натяків Нового Заповіту, а й з повідомлення римського історика Тацита[1], який у 15-й книзі своїх «Анналів» пише, що в 64 році Рим спостигла велетенська пожежа, під час якої згоріло майже все місто, залишилося лише чотири квартали. І коли обурення народу спало на урядників, імператор, щоб відвернути від себе гнів народу, розпочав арешти християн, звинувативши їх у підпалі міста. Схопили дуже багато людей, як пише Тацит, «силу-силенну». Одних зашили в звірячі шкури і кинули на арену на розтерзання диким звірям, інших же прив’язали до дерев у парку, облили смолою і підпалили: палаючі християни освітлювали нічний парк. Сам імператор роз’їздив на колісниці алеями парку, спостерігаючи за цим видовищем. Тацит, що ненавидів християн, пише, що народне співчуття обернулося до них, бо люд почав розуміти: ці мученики гинуть не за свою вину, а з примхи одної особи.

Припускають, що саме тоді загинув апостол Петро. Його розіп’яли на ватиканському пагорбі, там, де тепер виявили його поховання. Просто над ним стоїть престол собору св. Петра. Під час останньої війни археологи, здійснюючи розкопки під престолом, віднайшли античний цвинтар, а там – могилу апостола Петра і навіть кости, які, як припускають, належать самому апостолові. Ті з нас, що хотіли би краще уявити собі цю епоху, можуть прочитати про неї в книзі Генрика Сенкевича «Камо грядеши»[2], де історично доволі правдиво зображені гоніння на християн. І ось перед нами мученики, яких св. Климент Римський називає «данаїдами і дірками», бо вони зображали на сцені страждання героїнь античної мітології. Там постають і кати, які чинили з ними всі ті жахіття, які ці мітологічні героїні зазнавали.

У декого постає запитання: чому ці мученики прагнуть помсти, якщо сказано: «не судіть і не мстіться»? Добре розмишляти про це вдома, у спокійній атмосфері. Але люди, які в таборах бачили знищення сили-силенної осіб, відчували конечну потребу в суді. Один із в’язнів сумління писав у своїх таборових нотатках, що Страшний Суд потрібний, він потрібний людині, як Нюрнберзький процес, бо якщо ні, то немає Божої справедливости, тоді неможливо жити. Людина потребує цього в глибині своєї душі, де щось зневажене. І це не можна просто зняти, його треба пережити.

6:12-17. Відкрита шоста печатка. Деякі тлумачі вважали, що ці образи спричинені жахливими катастрофами, що потрясли світ тоді, коли писався Апокаліпсис. Нагадаю вам, що саме тоді відбулося виверження Везувію, при якому загинули Помпеї і Геркуланум. Виверження відбулися й на архіпелазі, де був острів Патмос. Але такого плану пояснень замало. Все, що ми з вами зараз читаємо, почерпнуте зі Старого Заповіту: сонце тьмяне, небо, «сховалось, згорнувшись, немов той сувій пергамену», місяць і зірки, що падають, як смокви, – все це образи Богоявлення, яке наближується. Коли Творець увіходить у світ природи, весь світ здригається: гори тануть, як віск, танцюють пагорби, здригається земля.

Читайте 3-тю главу Книги пророка Авакума, і ви побачите, що відкривання шостої печатки – це символ наближення Господа.

Багато хто намагається провести аналогію зі сучасними землетрусами. На це я можу лише сказати, що тут є певна тайна; можливо, (наголошую, лише можливо), що при глибоких моральних і політичних кризах природа реагує таким чином, що посилюються якісь катастрофічні процеси. Я на цьому не наполягаю, але припускаю, що це можливо. Я думаю, що природа – «не зліпок, не бездушний лик», як писав про це Тютчев, що вона може здригатися в ті дні, коли люди переходять міру в беззаконнях, і тоді настає голод, посуха, зачиняється небо, стається землетрус.

Як це було в давнину, ми довідалися тепер з розкопок Помпеї. Ми побачили людей, яких застали зненацька – зліпки з них зараз зберігаються в музеях, серед них навіть пес із нашийником, на якому написано, що він тричі рятував свого господаря. Він і востаннє намагався його порятували, але загинув разом із ним. Знайшли там і кімнатку, де були престол і хрест – там жили християни. Землетрус та інші катастрофи – це найстрашніший і, може, найдраматичніший образ суду Божого. Звичайно, природа діє «масштабно» і сильно: коли вона починає здригатися, вона діє не так, як суд Божий, а губить і праведних, і винних. Вона подібна на роздражненого бойового слона, що, будучи пораненим, обертався і починав топтати своїх. Духовний, внутрішній зміст відкривання шостої печатки полягає в близькості Богоявлення. Це аж ніяк не означає, що земне життя закінчилося, хоча, здається, навіть зорі впали з неба, і сонце потемніло. Далі слідує опис подій на землі.

Сьома печатка сповіщає початок нового циклу лих (див. Об. 8). Існує тлумачення, що сім печаток, сім чаш гніву й сім сурем – це немов би паралельна розповідь про одне й те ж, тобто апостол намагається передати одну й ту ж думку по-різному, різними способами. Таке тлумачення поширене, але я не думаю, що подібна послідовність можлива, що тоді ось відбудеться землетрус, тоді інше лихо. Землетруси відбувалися завжди. Зараз світ переживає кризу і його стрясають жахливі землетруси. Може, через тисячу років буде так само.


[1] Корнелій Тацит – римський історик, юрист, оратор, що діяв за часів Христа.

[2] Сенкевич Генрик. Quo vadis / Переклад з польськ. Ю.Бурячківський. – Львів: Свічадо: 2007. – 564 с.

Попередній запис

Глава 5

5:1-5. Перший акт видіння Івана – зображення Божого престолу, яким завершується кантівський «Рай». Другий акт – явлення книги, і книга ... Читати далі

Наступний запис

Глава 7

7:1-3. Чотири ангели – це образ, запозичений із Книги пророка Захарії, де оповідається про чотирьох ангелів, що стоять біля престолу ... Читати далі