Громадяни світу пов’язані такою поведінкою, бо ними керують тілесні (егоїстичні) апетити і бажання. Вірний вільний від їх рабства (див. Рим. 6:11-14). Син дійсно зробив нас вільними!
У Старому Заповіті Божому народу було дано веління не коїти гріхів, але вони не дотримували його через свою грішну природу (егоїзм). Старий Заповіт рішуче доводить, що життя людини, яка покладається на власні сили, не може бути добрим в очах Божих. Люди пов’язані своїми тілесними апетитами і бажаннями всупереч Божому бажанню.
Ми, нові творіння, маємо нову природу. Ми живі усередині, відтворені за образом Ісуса, маємо внутрішню здатність жити дійсно добрим життям. Подивіться, що каже Павло: «Отже, говорю я це й свідкую в Господі, щоб ви більш не поводилися, як поводяться погани в марноті свого розуму, вони запаморочені розумом, відчужені від життя Божого за неуцтво, що в них, за стверділість їхніх сердець, вони отупіли й віддалися розпусті, щоб чинити всяку нечисть із зажерливістю» (Еф. 4:17-19).
Невіруючий приречений бути рабом апетитів власного тіла. Його дух мертвий – без життя. Мені складно зрозуміти, чому християни дивуються поведінці деяких невіруючих людей. Вони не розуміють, що така людина робить лише те, що здається нормальним її природі, її гріхам. Вона егоїстична людина.
Павло продовжує підкреслювати ознаки істинного вірного: «Якщо ви чули про Нього, і навчилися в Нім, бо правда в Ісусі, щоб відкинути, за першим поступованням, старого чоловіка, який зотліває в звабливих пожадливостях, та відновлятися духом вашого розуму, і зодягнутися в нового чоловіка, створеного за Богом у справедливості й святості правди» (Еф. 4:21-24).
На відміну від світської людини, вірний отримав нову внутрішню природу. Нам дано веління коритися їй, жити свято. Християнин може або поступитися сильній внутрішній природі нового творіння або продовжувати підкорятися тілесним бажанням. Рішення за нами.
Позиція і поведінка
На цьому перехресті важливо внести ясність. Є два важливі аспекти святості, і Новий Заповіт говорить про них обидва. Плутанина трапляється, коли ми починаємо їх змішувати.
Перший аспект означає нашу позицію в Христі. Павло пише: «Так як вибрав у Ньому Він нас перше заложення світу, щоб були перед Ним ми святі й непорочні, у любові» (Еф. 1:4). Ця святість свідчить виключно про те, що Ісус зробив для нас, і про наше місце в Христі. Ми ніколи не змогли б заробити цю позицію своєю поведінкою – це Його подарунок нам.
Коли Ліза стала моєю дружиною, вона не заробила своє заміжжя, вона зайняла позицію, бо я віддав їй своє серце. У нашому заповіті вона зробила те ж саме для мене. Крапка.
Другий аспект святості – це поведінка, яка йде за позицією. Оскільки Ліза стала моєю дружиною, в її поведінці відбивалася її вірність мені. Вона більше не фліртувала з іншими чоловіками і не шукала з ними стосунків. Її дії відповідали її правильному ставленню дружини до чоловіка. І, звичайно, я, як чоловік, поводився подібним чином.
У цій книзі я описую саме цей аспект наших взаємин з Богом. Петро каже: «Як слухняні, не застосовуйтеся до попередніх пожадливостей вашого невідання, але за Святим, що покликав вас, будьте й самі святі в усім вашім поводженні, бо написано: Будьте святі, Я бо святий! І коли ви Отцем звете Того, Хто кожного, не зважаючи на особу, судить за вчинок, то в страху провадьте час вашого тимчасового замешкання» (1Пет. 1:14-17).
Ясно, що Павло звертається до дітей Божих, а не до грішників. Написано, що Бог судитиме або нагороджуватиме нас відповідно до наших справ, тобто за нашими вчинками, а не нашій позиції в Христі. Кров Ісуса прощає наші гріхи, але є певний суд, який відбудеться над дітьми Божими в їх справах. Павло підтверджує це в Другому посланні до Коринтян (5:9-11). Жити в непослуху за власним вибором – це зовсім не дрібниця. Якщо ми дійсно належимо Богові, у нас має палати бажання не засмучувати Його серце життям у гріху.
Як Яків і Павло, Петро теж каже, що наш старий спосіб життя мотивується егоїстичними бажаннями, і закликає нас бути святими в усьому, що ми робимо. Я б хотів повторити цю думку: він говорить про поведінку і спосіб життя, а не про позицію в Христі. У тому ж уривку в іншому перекладі говориться, що ми маємо «бути святими у всякій своїй поведінці і способі життя» (в. 15, розш. пер. з англ.). Петрові слова не залишають ні тіні сумніву про те, який сенс у них вкладений. У згоді з Павлом Петро просто проголошує: якщо ми врятовані по благодаті, ми маємо силу, що дарована нам новою природою, жити не так, як світ, жити свято.
Згадайте як автор Послання до Євреїв (12:14) закликає нас до святості. Нещодавно я виявив проповідь по цьому віршу в Чарльза Сперджена, вона буквально прикувала мою увагу. У наступному уривку ви зрозумієте, чому.
«Деякі антіномисти роблять відчайдушні спроби скасувати заклик [прагнення до святості], який Дух Святий дає нам. Вони кажуть, що це поставлена святість Христова. Хіба вони не знають, що, кажучи про таке явне спотворення, вони вимовляють брехню?.. Ми повинні йти за святістю, це має бути практична святість, протилежність нечистоті, як написано: «Бог не призвав нас до нечистоти, але до святості». Це іншого роду святість. Насправді… це жива святість, до якої і закликає нас Писання. Це відповідність Божій волі і послух Божій заповіді».
Ось це так! Очевидно, церква не уперше стикається із спробою відтіснити святість, бо Сперджен ще в 1800-х роках писав про це. Але якщо ми поставимо своєю основою істину Писання, ми побачимо, що святість відноситься і до нашої суті в Христі, і до того, як жити від Його імені.
Важливо, що не наша позиція в Христі, ні наша поведінка нічим не зобов’язані нашим заслугам, надбанням або талантам. І позиція, і поведінка – це наслідки безоплатно даного нам дару. Проте щоб жити далі по-новому, виявляти хорошу поведінку, ми повинні співпрацювати зі своєю новою природою, ми повинні поступитися їй.
