Подивившись декілька цитат з Нового Заповіту від апостолів, Ісуса і Отця, ми повинні запитати, чому цей важливий аспект християнства Нового Заповіту не обговорюється, не викладається і не проголошується набагато частіше? Чи можливо, що ворог продумав розумний план, щоб залишити нам спасіння без істинної святості, який утримає нас від споглядання Бога, таким чином позбавивши нас можливості преображення? Ця витончена стратегія ворога діє не лише на особистому рівні, але і на загальному. Чи не замінили ми на наших богослужіннях присутність Божу атмосферою?
Одне з великих досягнень церкви за останні двадцять років – створювати дивовижну атмосферу на зібраннях поклоніння. Кілька років тому, потрапляючи на богослужіння в якусь звичайну церкву, ви б побачили стандартну будівлю, скромний ремонт і довге нудне служіння. Музика була нікчемна, послання просторові і неактуальні, наш одяг, м’яко кажучи, старомодний. Ми допускали неякісну музику, і оскільки усі проповіді говорилися «в ім’я Ісуса», то тривати вони могли вкрай довго. Недивно, що в суспільстві нас вважали неповноцінними людьми. За рідкісними виключеннями двадцять років тому в основному справи відбувалися саме так.
Завдяки мудрим лідерам цю парадигму ми змінили. Тепер ми граємо прекрасну музику, дійсно натхненну і що відповідає нашому часу. Ми будуємо сучасні комфортні будівлі для церков, обладнані новітніми аудіосистемами та освітленням. Проповіді короткі та актуальні, ми створили красиві приміщення для дітей і підлітків, де їм цікаво і весело. У багатьох будівлях церков зараз є кафе, ретельно продумані холи, де люди можуть поспілкуватися, і книжкові магазини з хорошим вибором книг. Ми проводимо богослужіння, не відразливі для грішників. Іншими словами, ми створили на своїх зборах атмосферу, і я вірю, що Богові приємні усі наші нововведення та їх висока якість.
Але чи подумали ми про кінцеву мету? Атмосфера корисна для введення в те, що дійсно має значення, – присутність Божу. Атмосферу створює людина. Голівуд, Лас-Вегас, Дісней, Бродвей та інші центри індустрії розваг майстерно створюють емоції. Чи уміщаємося ми в їх стандарти? Чи задоволені, коли лише лоскочемо почуття людей, що відвідують зібрання? Чи наповнює наші богослужіння істинна присутність Божа, або ми просто робимо в християнському середовищі те, що інші добре роблять в якихось інших місцях?
Реальність така: щоб преображатися, нам потрібна Його присутність!
Чи можливо, що саме тому багато людей у захваті від християнства, люблять поклоніння і продовжують вчитися, але не преображаються? Якщо так, то нам дорого обійдуться наслідки. Люди так і не погодяться з образом Ісуса. Кілька років тому ми терпіли погану атмосферу, але я пам’ятаю, як часто наші богослужіння наповнювалися приголомшливою присутністю Божою. Я не завжди можу висловити, як це траплялося, але мене це дійсно сильно торкалося.
Як наслідок виникає питання: чому не можна мати і атмосферу, і присутність? Нам не треба вибирати! Проте для того, щоб переживати Божу присутність, необхідно прагнути до святості.
З іншого боку, розумний план ворога зі створення християнства, позбавленого святості, привів до того, що Євангеліє Ісуса Христа виглядає безживною релігією для багатьох людей, які ще не прийняли спасіння. Тому для них здається, що йти за Христом – це непривабливо, коли в реальності це найпрекрасніше життя.
Що таке святість?
Що ж є істинна святість? Грецькою це hagios. У Греко-англійському словнику Нового Заповіту Тейера дається таке визначення: «відокремлений для Бога, той, хто належить виключно Йому». У світлі цього значення дозвольте знову процитувати слова Божі: «Не зв’язуйтеся з тими, хто оскверняє вас. Я хочу вас повністю для Себе» (2Кор. 6:17, пер. з англ.).
Коли ми з Лізою одружилися, вона стала виключно моєю, а я став виключно її. Вона присвятила себе мені, присвятила себе життю зі мною, а я присвятив себе життю з нею. До зустрічі з Лізою і весілля з нею я не враховував її бажання і прагнення. Я просто не знав її. Ліза не любить темні меблі, не любить дивитися професійний спорт і деякі жанри кіно, не любить слухати джаз і оркестрову музику, вона не їсть соус «Тисяча островів» і сир з пліснявою і не любить багато чого іншого.
Я любив, робив, слухав і їв майже усе з цього списку! Проте після нашого весілля я залишив усі ці прихильності, бо знав, що вони їй неприємні. Було багато інших речей, якими ми могли насолоджуватися разом.
Більше того, я утримувався від недоречного контакту з іншими жінками. До нашого весілля в мене було багато друзів жіночої статі, я не бачив нічого поганого в тому, щоб розважатися, проводити час і навіть ходити на побачення з дівчатами. Але того дня, коли я сказав Лізі: «Так», мої стосунки з іншими жінками назавжди змінилися.
На закінчення скажу, що я пристрасно закохався в Лізу, мені стало приємно жити заради її бажань, а не тільки заради себе.
Я помічаю, що деякі чоловіки мало уваги звертають на бажання своїх дружин, вони живуть як егоїсти. Офіційно це одружені пари, але в реальності чоловіки і дружини в таких союзах не відчувають інтимної близькості. Коли ми одружуємося, входимо в стосунки заповіту, ми підписуємося під зобов’язанням служити своєму подружжю решту життя. У хорошому шлюбі мало місця для егоїзму.
До вступу в заповітні відносини з Ісусом ми були від світу і любили світ. Ми жили заради задоволення свого тіла і пожадливості очей. Ми шукали статусу, репутації і всього того, що служило нашій гордості та самозакоханості.
Тепер, коли ми зустрілися і вступили у відносини з Ісусом, ми повинні чесно поставити собі питання – ми живемо для себе або для Нього? Офіційно ми можемо перебувати в стосунках з Ісусом, але не переживати близькості з Ним (нам може бракувати Його виявлена присутність), – точно так, як і чоловік, який живе зі своєю дружиною як егоїст.
Павло пише: «Ті, хто прийняв Його нове життя, вже не для себе житимуть, але для Христа» (2Кор. 5:15, пер. з англ.). Тільки так можна перебувати з Ним у справжніх стосунках (чи в шлюбі).
Якщо подивитися на поведінку, яку Яків називає перелюбом зі світом, ми помітимо, що він різко звертається до вірних, які повертаються до егоїстичного способу життя:
«Коли ж гірку заздрість та сварку ви маєте в серці своєму, то не величайтесь та не говоріть неправди на правду, це не мудрість, що ніби зверху походить вона, але земна, тілесна та демонська. Бо де заздрість та сварка, там безлад та всяка зла річ!… Звідки війни та свари між вами? Чи не звідси, від ваших пожадливостей, які в ваших членах воюють? Бажаєте ви та й не маєте, убиваєте й заздрите та досягнути не можете, сваритеся та воюєте та не маєте, бо не прохаєте, прохаєте та не одержуєте, бо прохаєте на зле, щоб ужити на розкоші свої. Перелюбники та перелюбниці, чи ж ви не знаєте, що дружба зо світом то ворожнеча супроти Бога? Бо хто хоче бути світові приятелем, той ворогом Божим стається» (Як. 3:14-16, 4:1-4).
Зверніть увагу, що слово заздрість, заздрити часто використовується в цих віршах. Яків вживає його, бо існують два типи моделі поведінки: давати і брати. Третьої не дано. Брати – це означає шукати свого, жити по-світськи, бути невірним Богові. Вірні, в яких саме такий спосіб життя, називаються перелюбниками і перелюбницями. Заповіді Ісуса не є вищим пріоритетом у цьому сценарії. Навпаки, пріоритетом є власні бажання.
Заздрість, егоїзм веде людину до гріха. Людина краде, щоб мати щось для себе, бреше, щоб вигородити себе чи набути якусь вигоду. Чоловік скоює перелюб, думаючи не про дружину і дітей, але про власну пристрасть. Людина скоює вбивство, думаючи про себе. Людина не підкоряється владі, бо вважає, що вона знає краще, і бажає для себе кращого. Людина шукає популярності і слави, задовольняючи свою невпевненість і гордість. Коли я дивився футбольний матч і відмовився послухатися Божого слова і вимкнути телевізор, щоб помолитися, я вчинив так заради себе.
