Побачити себе в терпінні

Людям не з чуток знайомих з Біблією не треба пояснювати про корисність паралельних посилань у Біблії, які допомагають краще вникнути в текст. Спробуємо і ми скористатися певною аналогією в роздумах над Христовою притчею про сіяча, а точніше реакцією людського серця на дію Божого слова.

Для початку візьмемо уривок з книги Екклезіастової: «І обернувся я, і бачив під сонцем, що не прудким дістається успішний біг, не хоробрим – перемога, не мудрим – хліб, і не розумним – багатство, і не майстерним – прихильність, але час і випадок для всіх них» (9:11). На першій погляд, при прочитанні цього вірша може скластися враження, що всі ми є заручниками долі, гри сліпого випадку, проте, якщо візьмемо Христове тлумачення притчі про сіяча, реальність з’явиться перед нами в зовсім іншому ракурсі.

Отже, надамо слово Спасителеві: «Зерно – це слово Боже. А те, що впало при дорозі, це ті, що слухають, але потім приходить диявол і забирає слово із серця їхнього, щоб вони не увірували і не спаслись. А те, що на камінні, це ті, що, як тільки почують слово, з радістю приймають, але не мають кореня, дочасно вірують, а під час спокуси відпадають. А те, що впало поміж терня, це ті, що слухають слово, але відходять і, заглушені турботами, багатством та життєвими насолодами, не дають плоду. А те, що впало в добру землю, це ті, які добрим і щирим серцем почуте слово бережуть і приносять плід у терпінні. Сказавши це, Він виголосив: хто має вуха слухати, нехай слухає» (Лк. 8:11-15).

Останній заклик, яким Спаситель завершує тлумачення власної притчі, як би натякає на те, щоб ми привернули на сказане пильну увагу, і спробували побачити в усіх цих образах самих себе. І не тільки в образі зерна, що впало в добру землю і з часом принесло добрий плід у терпінні, але й в образах зерна, яке не принесло фактично жодного плоду. А щоб побачити себе не в дуже привабливому образі-ракурсі потрібне неабияке упокорення, пам’ять… і вже згадане терпіння.

Чому саме терпіння? Бо терпіння часто виступає результатом упокорення помноженого на час. Час (більший чи меншій – тут усе індивідуально), який необхідний, щоб зрозуміти, точніше відчути «нутром», житейську істину свого часу підмічену Екклезіастом (див. 9:11): Бог кожному з нас дає безліч нагод «проявити» себе (звісно, з кращого боку), тобто задіяти в житті дані нам Творцем різноманітні здібності і таланти, ті самі «час і випадок». Проте ми через свою гординю, лінь та інші «перешкоди» гріховного характеру гаємо ці нагоди і можливості, втрачаємо «час і випадок», яким часто користуються інші, «менш», як нам здається, прудкі, хоробрі, мудрі, майстерні і т. д. і т. п. Хоча, насправді, менш здібними виявляємося саме ми, бо гаємо надану нам Богом можливість… При чому не раз, і не два.

Лише упокорене визнання цього сумного факту «очищає» наше серце, робить його лагіднішим і чистішим, і з часом дозволяє принести жаданий «плід» добрих справ у терпінні. А також запобігає подальшому перетворенню «доброї землі» нашого серця на «кам’янистий ґрунт».

Редакція сайту

Щоб завантажити цей запис у форматі doc натисніть на посилання:
docЗерно без плоду…


Ваш коментар:

Попередній запис

Біблійні приклади терпіння

Багатостраждальний Іов, Джеймс Тіссо У Посланні Якова 1:2-4 ми читаємо: "З великою радістю приймайте, браття мої, ... Читати далі

Наступний запис

Досконала дія терпіння

Плід Духа Немає іншої такої чесноти, про яку було б сказано так багато, але яка настільки важка в практичному застосуванні, ... Читати далі