Загалом легко розмірковувати і вважати, що іншим людям випала легша доля або ж якійсь певній людині в житті більше поталанило, ніж особисто нам. І на доказ цього навіть дехто наводить таку біблійну цитату: «І обернувся я, і бачив під сонцем, що не прудким дістається успішний біг, не хоробрим – перемога, не мудрим – хліб, і не розумним – багатство, і не майстерним – прихильність, але час і випадок для всіх них» (Еккл. 9:11). Якщо вирвати цю цитату з контексту Книги Екклезіастової (і загалом усієї Біблії), може скластися хибне враження, що все в цьому світі залежить лише від гри сліпого випадку.
Проте це зовсім не так, у чому нас переконує Ісус Христос: «Чи не дві малі пташки продаються за один асарій? І жодна з них не впаде на землю без волі Отця вашого; у вас же і волосся на голові все полічено; не бійтеся ж: ви дорожчі за багатьох малих пташок» (Мф. 12:29-31). Тобто за цими словами криється добре відома ще зі старозавітних часів (див., напр., Пс. 138(139):16) істина – увесь видимий і невидимий світ, абсолютно все знаходиться під постійним контролем Божим, ніщо не уникає від Його пильної уваги (див. знову Пс. 138(139):6-10). А хибне враження, що все у світі ніби залежить від гри сліпого випадку, виникає через нездатність або небажання побачити Божу дію у світі.
Ця нездатність (небажання) доволі часто виникають як реакція-образа на «несправедливість» світу цього, коли людина не здатна (не готова) через свою лінь, своє небажання скористатися можливостями, здібностями, якими люблячий Господь обдаровує абсолютно кожного з нас. У кожному з нас Господом закладений потенціал, який люди часто-густо не хочуть використовувати, або ж використовують не на благо собі і людям. Через це, «пожавши» наслідки своєї ліні або ж зловживань, людина часто починає нарікати на свою долю та/або заздрити ближнім, пояснюючи свої негаразди грою сліпого випадку. Хоча, насправді, у всіх цих негараздах прямо чи побіжно винна вона сама.
Стосовно ж «часу і випадку», коли одні люди користуються ними, а інші ж – ні, можна навести таку біблійну аналогію: «Проходячи ж біля моря Галилейського, Він (Ісус) побачив двох братів: Симона, що звався Петром, і Андрія, брата його, які закидали сіті в море, бо вони були рибалками. Та й каже їм: ідіть за Мною, і зроблю вас ловцями людей. І вони зараз же, покинувши сіті, пішли за Ним» (Мф. 4:18-20). Подібним образом Господь покликав за Собою братів Зеведеєвих. Випадкові час і місце? – Таке враження може скластися, якби не факт, що Андрій, Симон та брати Зеведеєві вже були знайомі з Ісусом (див. Ін. 1:35-42). Отже покликання перших апостолів не було грою випадку, це була подія, якій просто настав свій час. Час, на який майбутні апостоли чекали.
Між іншим, окрім дванадцятьох (сімдесятьох), в Ісуса були ще учні, які з часом покинули Його (див. Ін. 6:66), крім того Він неодноразово закликав інших людей слідувати за Собою, проте часто отримував виправдання-відмови (див. Лк. 9:59-62). Так що немає гри сліпого випадку, а є заклик Божий, через який здійснюється Його задум стосовно кожного з нас, і наша згода або ж відмова слідувати цьому заклику.
Редакція сайту
Щоб завантажити цей запис у форматі doc натисніть на посилання:
Задум чи випадок?
Ваш коментар: