Передумови справжнього досвіду благодаті

Давайте розглянемо тепер, за якими ознаками можна сподіватися, що те, що відчуваємо ми, – досвід справжній і непомилковий.

По-перше, ми повинні зріднитися з покаянням. Той, хто не кається у своїх гріхах і не очищає серце від пристрастей, не може бачити Бога. Так Господь наш каже в Заповідях Блаженства: «Блаженні чисті серцем, бо вони Бога побачать». Чим більше людина очищає себе від пристрастей, кається і повертається до Бога, тим краще вона може бачити і відчувати Його.

Це помилка – шукати благодатних переживань штучними засобами і прийомами, як роблять зараз багато: єретики, індуїсти, йоги. Не від Бога їх досліди. Вони викликані психофізичними засобами[1].

Святі кажуть нам: «дай кров і прийми Духа». Тобто якщо не проллєш кров свого серця в якнайглибшому покаянні, у молитві, посту і взагалі духовній битві, не зможеш прийняти Благодать Святого Духа.

Справжній духовний досвід приходить до тих, хто, через упокорювання, не просять одкровень. Замість цього вони просять покаяння і спасіння. Відвідування Духа відбувається на тих, хто упокорено каже: «Боже мій, я негідний! Негідний одкровень, негідний дарів, негідний Благодаті Твоєї, не вміщу я божественних і небесних розрад, не понесу я духовної солодкості». Тим же, хто гордовито просить собі духовних осяянь, Бог не дає їх. Але замість істинного досвіду Благодаті вони приймають від диявола, готового скористатися їх налаштуванням, брехливий і згубний досвід, співвимірний їх гордості. Отже, друга умова, необхідна для прийняття Благодаті, – упокорювання.

Третє, що вимагається від нас, щоб прийняти Благодать – це бути в Церкві, не відпадати від неї. Поза нею диявол легко посміється над нами. Вовк пожирає лише тих, хто відбився від стада. Безпека – усередині стада. Християнин у безпеці – у Церкві. Відділяючись від неї, він відкривається як для самообману, так і для зовнішніх зваблювань, людських і демонських. Багато хто через непослух Церкві впав у крайні хиби. Вони упевнені, що бачили Бога і що Бог відвідував їх, тоді як насправді їх відвідував демон, і досвід їх був для них на погибель.

Дуже корисне молитися чисто і ревно. Саме на молитві Бог переважно дає благодатний досвід. Хто молиться із старанністю, терпінням, приймає дари Духа Всесвятого і живе почуття Його Благодаті.

Помилкові переживання «благодаті»

Помилковий досвід «божественного» трапляється з тими, хто вважає, що може сам, власними зусиллями отримати Благодать Святого Духа.

Один молодик, що пробував займатися йогою (вам, мабуть, відомо, що в Греції налічується близько 500 індуїстських сект), розповідав мені, до якого роду переживань вони прагнули на зборах. Коли хотіли побачити світло, терли очі, щоб показалися вогники; якщо хотіли незвичайних слухових відчуттів – затискали вуха, чинячи шум у голові. Схожі штучні психофізичні ефекти деякі єретики приписують Святому Духові.

Проте те, що відчувають люди на єретичних зборах, не завжди одна лише психологія, часом це має і демонічну природу. Диявол користується тим, що вони шукають таких переживань, і охоче надає їм різні знамення, які не від Бога, а від демонів. Їм не зрозуміти, що вони жертви диявола. Вони приймають його знамення як небесні відвідування, як дії Духа Божого. На додаток біс наділяє їх відомими «пророчими» здібностями, як і багатьох «медіумів» своєї сили.

Адже Господь застерігав нас, що «встануть лжехристи і лжепророки і покажуть великі знамення і чудеса» (Мф. 24:24). Не просто чудеса, а великі і дивовижні, і страхітливі знамення. Подібно, і коли антихрист прийде, він не стане чинити погано. Він благодіятиме, зцілятиме хворих, творитиме багато чудес – щоб спокусити собою. «Щоб звабити, якщо можливо, і обраних» (Мф. 24:24), щоб навіть вони повірили, що ось їх рятівник, і пішли за ним.

Тому потрібна обережність. Не всякі чудеса і не всі прозріння бувають від Бога. Господь сказав: «Багато хто скаже Мені того дня: Господи! Господи! Чи не Твоїм ім’ям ми пророкували, і чи не Твоїм ім’ям бісів виганяли, і чи не Твоїм ім’ям багато чудес творили? І тоді скажу їм: Я ніколи не знав вас, відійдіть від Мене, хто чинить беззаконня» (Мф. 7:22-23).

Мені доводилося зустрічати людей, які після повернення в Церкву після захоплення окультизмом ясно усвідомлювали, що різноманітні переживання, які вони відчували на зборах, були від демонів[2].

І диявол перетвориться в ангела світла; нам заповідана велика обережність відносно духовного досвіду. Апостол Іоанн благає: «Улюблені! Не всякому духові вірте» (1Ін. 4:1). Не всі духи від Бога. Згідно з апостолом Павлом, що тільки ті, хто отримав дар розрізнення духів, здатні розрізняти духів Божих і духів диявольських (пор. 1Кор. 12:10).

Замість післямови

Диявол різною єрессю намагався розчавити Церкву. І всякий раз це виходило йому боком. Він думає пошкодити Христу, Церкві і християнам, оголошуючи їм війну, – а виявляється сам переможений. Святий Бог обертає на користь Церкви його війну. Вірні виносять з неї утвердження віри, стають мучениками і сповідниками, великими богословами і серйозними захисниками віри.

Те, що спрямоване проти Церкви, повертається на голову її ворогів. Апостол Павло каже, що «повинна бути між вами і розбіжність думок, щоб виявилися серед вас досвідчені» (1Кор. 11:19). Повинні, каже, бути і єресь, щоб тверді у вірі могли виявити себе. Отже якщо зараз безбожжя, служіння плоті і чергова єресь облягають Церкву з усіх боків, через радіо, телебачення, газети та інше, то це самий час для того, щоб виявилися вірні і непідробні християни.

У ці дуже напружені часи той, хто твердо триматиметься сповідання Христового, удостоїться великого благословення і великої подяки від Святого Бога. Просто за те, що в ці злощасні і неправдиві дні він не був спокушений нинішнім язичництвом і не вклонився хибним богам сучасності, а твердо сповідував віру.

Усі згрішили, усі грішні, але, знаходячись усередині Святої Церкви Господа нашого, усі мають надію спасіння. Тоді як, навпаки, немає надії і праведникові, чужому Церкві. Тут, у Церкві, можна покаятися, принести сповідання, і Бог спасе нас, і Його Благодать нас помилує. Поза Церквою – хто нам допоможе? Поза Тілом Христовим – який «святий дух» зітре гріхи наші і яка «церква» підтримає нашу бідну душу після смерті?


[1] Непомилковий досвід повинен ґрунтуватися на істинному погляді на людину. Одкровення говорить про зміну в первозданному людському єстві, що сталася після падіння і зробила неможливим для людини природне (лише силами власного єства) повернення до Бога. Згубні тенденції самообожнення (пор. Бут. 3:5: «і ви будете, як боги») мають бути здолані подвигом покаяння, без якого весь людський психофізичний склад не лише пошкоджений, але і полягає в спілкуванні з дияволом, що «узяв у полон» людське єство. Довіряти «природним» методам «спілкування з Богом» – прямий спосіб віддатися в руки ворога. Оскільки подвиг покаяння, відкритий нам самим Богом, болісний для егоїзму, люди вигадують інші шляхи, різноманітні, але напрочуд схожі в одному: відмові визнати труд покаяння необхідним для спілкування з Богом.

[2] Щось подібне відбувалося і в молодій Коринтській церкві. Окремі члени цієї церкви, ймовірно, приводячи себе в стан несамовитості, вигукували разом з «молитвами» і ганьбу на Бога, не контролюючи свій розум і слово. До цього і відноситься зауваження апостола Павла, що критикував Коринтську общину і нагадував, що «духи пророчі покірні пророкам» (1Кор. 14:32) і «що ніхто з тих, хто говорить Духом Божим, не скаже анафеми на Ісуса» (1Кор. 12:3).

Автор: архімандрит Георгій (Капсаніс)

Попередній запис

Чому ми говоримо про благодать

Хіба не знаємо ми, що мета нашого життя – єднання з Богом? Чи не каже нам Священне Писання про те, ... Читати далі

Наступний запис

Жити по вірі

Є доволі відомий вислів: «Знання – це сила», який часто багатьма сприймається як певне гасло, життєве кредо. Хоча, насправді, цей ... Читати далі