Незважаючи на набутий мною інтерес до читання пророків, я би збрехав, якби не вказав і на деякі пов’язані з цим проблеми. Книги пророків дійсно важкі, вони набагато складніші, ніж інші частини Біблії. Певна доля істини полягала і у вироку, винесеному моїм студентом: несамовиті, дивні і говорять одно й те саме.
Що стосується несамовитості пророків, з часом я навчився цінувати цю їх рису. Мені подобаються комедії Монті Піфона і трагедії Фланері О’Конор, а коли я називаю свої улюблені фільми, деякі люди поглядають на мене так, немов я допустився невибачного промаху. О’Конор одного разу сказала на захист своєї творчості: «Глухим доводиться голосно кричати і для слабозрячих створювати величезні і вражаючі зображення».
Пророки і справді створювали вражаючі зображення, і, чим більше я в них вдивлявся, тим більше вони мені подобалися. Городянин Ісая бродив три роки майже голий, босоніж, перш ніж зробити політичну заяву (цікаво, як би наші журналісти сприйняли подібну форму цивільного протесту?); Єремія зігнувся під тягарем ярма, щоб змусити усіх прислухатися до його рокової звістки; Єзекіїль місяцями лежав на боці, зв’язаний по руках і ногах, не відводячи погляду від глиняної моделі Єрусалиму. Такими способами пророки намагалися передати щось настільки важливе, що воно не уміщалося в слова. Несамовиті, кажете? Коли на ваш будинок обрушиться стихія, ви не підбиратимете ввічливі слова, ви кидатиметеся назад і вперед і волатимете, як божевільний.
І друга претензія – ніби, усі вони говорять одно й те саме – не відповідала істині. Візьмемо три найбільші пророчі книги – Ісаї, Єремії та Єзекіїля. Я міг би тепер по двох-трьох рядках визначити, кому з цих авторів належить цитата. Ісая пише красномовною, піднесеною прозою; Єремія заповнює сторінку риданнями і кров’ю; Єзекіїль – вже цю незвичайну людину ні з ким не переплутаєш. Ортодоксальні рабини досі забороняють усім, хто не досяг тридцятирічного віку, розкривати перші три розділи книги Єзекіїля.
Скарги на одноманітність виходять від людей, що насправді не читали пророків або не учитувалися в них. Так, пророки передають одну й ту ж звістку, але стиль їх разюче несхожий. Овдій вмістив свою звістку в одну сторінку, а сувій Ісаї, якщо його розгорнути в усю довжину, розтягнеться на вісім метрів. Амос був селянином, Ісая служив при одному царі і був страчений другим, Даниїл досяг високих почестей при двох різних іноземних тиранах, Йона вважав за краще б потонути, ніж пророкувати, на тлі видінь Захарії, видіння Єзекіїля здаються прямо-таки ручними.
Єдине, у чому ці критики праві, – пророки і справді приголомшують і збивають з пантелику. Їх стиль і побудова тексту не сприяють легкості сприйняття, частенько пророчі висловлювання і не будувалися як особливий текст. Те, що ми тепер називаємо «книгою», може складатися з ряду розмов, що вимовлялися упродовж багатьох років, а потім сполучених у збірку майже без вказівок на колишній їх контекст. Ми виявляємо тут не лише повтори, але і перепади настрою, і химерні образи, які були зрозумілі першим слухачам. Навіть Мартін Лютер визнавав, що пророки «висловлюються дивним чином, немов люди, які, замість того щоб розмовляти по порядку, переходять від одного предмета до іншого, так що неможливо уловити ні початок, ні кінець, ні взагалі зрозуміти, до чого вони хилять».
Чи треба роками ритися в коментарях, щоб все-таки розібратися в цих книгах? Як звичайній людині пробратися через цей лабіринт? Я підібрав декілька ключів, які допомогли мені проникнути крізь усі завіси в суть пророчої звістки. Тепер я розповім вам про ці ключі, оскільки вони дозволили мені здолати перешкоди до читання пророків, особливо ті, які були породжені ототожненням пророцтва і передбачення та були характерні для церкви мого дитинства.
