Бог відповідає

Пророк Ісая записує своє пророцтво про народження Месії

Найбільш вражаюче в книгах пророків – і саме з цієї причини ця частина Біблії заслуговує ретельного вивчення – те, що Бог відповідає на зухвалі питання. Він з’являється в громі і блискавці, відстоюючи Свій спосіб правити світом. На голосіння пророків Він відповідає, пред’являючи Свої претензії.

Уявіть собі, що письменникові, який взявся скласти біографію Авраама Лінкольна, потрапили в руки сімнадцять довгих листів президента – послання його дружині, генералам, держсекретареві, в яких розкриваються його якнайглибші переживання і найбільш таємні плани періоду громадянської війни. Зрозуміло, у деяких з цих листів йдеться про одне й те саме, проте і в цьому випадку вони розрізнятимуться стилем і інтонацією залежно від моменту написання та адресата. Історики «препаруватимуть» кожну фразу цих листів, сподіваючись проникнути у внутрішній світ найбільшого президента Америки. Чому Лінкольн прийняв таке рішення? Чому він вчинив так, а не інакше? Пророки дають нам таку ж унікальну можливість заглянути в задуми Божі.

Відповідаючи пророкам, що страждали через Його відсутність, Бог називає самих пророків як доказ Свого піклування про народ Ізраїльський. «Бо Він не творить нічого, чого б Він не відкрив служителям Своїм, пророкам». Як може нарікати на мовчання Боже народ, що породив Єзекіїля, Єремію, Даниїла, Ісаю?

Пророки, як і в дні Мойсеєві, вимагали дивовижного підтвердження Божої всемогутності. Але вирок вже прозвучав: як ми бачили у Второзаконні, Ізраїль «віддячив» за дивовижні знамення упертістю і заколотом. До чого повторювати пройдений етап? Тепер Бог прибігає до сили слова, і знаряддями Його стають пророки. Очевидно, для Бога слова зовсім не є нижчою формою знамення – Він обрав пророків, щоб вони повідомили народу страждання, що зазнаються Самим Богом. Нещасний Єремія був би радий, якщо б знайшовся якийсь інший спосіб для вираження цього страждання. Слово Боже, скаржиться він, стало «в серці моїм, як огонь той палючий, замкнений у костях моїх, і я змучивсь тримати його й більш не можу!».

Немає можливості перерахувати відповіді, які Бог давав запитуючим Його пророкам. Він говорить про необхідність обрізувати непокірну рослину або народ; з гордістю вказує на збережений залишок вірних послідовників; наводить історичні приклади Своєї любові; обіцяє прихід Месії-Визволителя. І усі пророцтва завершуються проголошенням майбутнього, в якому буде зцілене все зло на землі. Але за усіма цими раціональними поясненнями проступає з найбільшою силою одна нестерпно яскрава звістка: Бог пристрасно любить Свій народ і шукає його любові. Пророки не втомлюються повторювати основну звістку Старого Заповіту: ми потрібні Богові.

Пророки намагаються передати велич Бога, Який створив всесвіт словом і гасив царства, немов свічки. У той же час вони розповідають про особистий зв’язок Бога з обраним народом і навіть з його окремими людьми. Абрам Хешель, один з найкращих юдейських інтерпретаторів книг пророків, каже: «Слова пророків передають гнів Божий… Вражаюча ідея, навряд чи сумісна із скількись раціональним підходом до розуміння Бога: Творець неба і землі обурений тим, як якийсь нікому не відомий індивідуум обійшовся з бідною вдовою і сиротами». Так, Богу є до цього діло і Свою заклопотаність Він передає вустами пророків.

Псалми надали поетам шанс виразити свої почуття і думки, підносячи їх до Бога; пророки дають можливість Богові відповісти в тому ж піднесеному стилі. Замість стримано-філософічної інтонації Еклезіяста ми чуємо пристрасне пояснення Бога: Він підтверджує Свій тісний зв’язок з народом Ізраїльським. Пророки, у свою чергу, звертаються до Бога з вражаючою фамільярністю, немов Господь сидить у сусідньому кріслі. Даруйте, якщо подібна аналогія здасться вам нешанобливою, але, читаючи пророків, я так і бачу пацієнта на прийомі в психоаналітика. Бог виступає в ролі пацієнта, Його запитують: «Що ви відчуваєте?», і Він відповідає.

*

Я скажу вам, що відчуваю! Я почуваю Себе, як людина, що підібрала маленьку дівчинку: вона лежала в бруді при дорозі і помирала. Я узяв дівчинку у Свій дім, вона стала Моєю дочкою. Я відмив її, платив за її навчання, годував її. Я любив її, наряджав її, обвішував її коштовностями. А потім вона втекла з дому. Звідусіль до Мене лунали звістки про її погану поведінку. Вона стала наркоманкою, блукає невідомо де, вкрила своє тіло татуюваннями, знівечила собі шкіру пірсингом. Моє ім’я вона вимовляє не інакше, як з прокляттям. Мені здається, що вона встромила ніж Мені в живіт і повертає його в рані!

Я розповім вам, що відчуваю! Я почуваю себе, як людина, яка полюбила найпрекраснішу, найніжнішу жінку на землі. Коли Я зустрів її, вона була змарнілою, змученою, зазнавала знущань. Але Я привів її до Себе додому, зцілив її, і її краса заблищала краще за колишню. Вона була зіницею ока Мого, Я обсипав її дарами, щогодини говорив їй про любов. Але вона покинула Мене, вона розпутствує з Моїми друзями і недругами – їй байдуже, з ким. Вона стоїть на вулиці і зазиває перехожих переспати з нею. Вона ще гірша за дешеву повію, адже вона навіть не вимагає за це грошей. Як Я Себе почуваю?! Я зраджений, покинутий, обдурений.

*

Бог вживає ці образи і багато інших, вкладаючи в них усю силу і гіркоту Своєї образи. Ізраїль і людство в цілому зрадили Його, зруйнували заповіт. Що відчуває Бог? От Його власні слова (Ісаї 42:14): «Я відвіку мовчав, мовчазний був та стримувався, а тепер Я кричатиму, мов породілля! буду тяжко зідхати й хапати повітря!».

Читаючи пророків, ми стикаємося не з віддаленою і абстрактною ідеєю божества, але з Особою, Богом, таким же пристрасним, як будь-яка знайома нам людина. Бог відчуває радість, розчарування, гнів, Він плаче і стогне від болю. Знову і знову Бога обурює поведінка людей: їх ідолопоклонство, людські жертвопринесення, сексуальні оргії – те, що, за словами Божими, Він «не наказував і не згадував і не входило це в Мій розум».

От основна звістка, про яку свідчать нам пророки: Бог любить людей. До цих сімнадцяти книг доведеться ретельно просіювати увесь текст Біблії в пошуках мізерних згадок про те, що Бог радіє людям або отримує від них якесь задоволення. Пророки голосно і ясно пояснюють почуття Божі: Він любить нас. З усіх древніх богів один лише Господь Ізраїлю принизився до любові до грішних двоногих осіб, що населяють цю планету. Крик болю і гніву, який ми чуємо з вуст Божих, – це крик обдуреного закоханого, пораненого браком взаємності.

Через пророків Бог погрожує нам карою, але погрожує із сумом і скорботою, із скорботним серцем. Наш біль терзає Його Самого – так людині важко карати своє дитя. «Чи ж за це Я їх не покараю?» – запитує всемогутній Бог (Єр. 9). Вустами Ісаї Він пояснює, що вибору в Нього немає: оскільки світ відмовився прийняти праведність через благодать, залишається лише удатися до кари.

Після кожної національної трагедії, після нашесть ассирійців, вавилонян, персів Ізраїль знову кидався в обійми свого Творця, і кожного разу Бог обіцяв розпочати усе наново: відновити залишок народу, накреслити закон на людських серцях, послати Месію-Спасителя, вдихнути життя в купу висохлих кісток. Кожного разу Бог обіцяв не відступати від людей, назавжди зберегти любов до них.

З усіх пророків найвиразніше говорить про це Осія. Посеред страшних погроз у Бога немов проти волі виривається крик любові: «Як тебе Я, Єфреме, віддам, як видам тебе, о Ізраїлю? Як тебе Я віддам, як Адму, учиню тебе, мов Цевоїм? У Мені перевернулося серце Моє, розпалилася разом і жалість Моя!» (11:8).

Але, немов цих слів недостатньо для передачі Його почуттів, Бог наказує Осії розіграти, здійснити в житті жахливу приповість. Тільки сам переживши цю драму, Осія зможе зрозуміти і передати іншим, як Бог сприймає відступництво Ізраїлю. Осія одружується на жінці на ім’я Ґомер, яка народжує йому трьох дітей, а потім покидає його заради іншого. Вона стає повією, і тут Бог дає Осії страшний наказ: «Ступай, вияви знову свою любов до своєї дружини, хоча вона була коханкою іншого і стала розпусницею. Люби її так, як Бог любить Ізраїль, хоча той звернувся до чужих богів». От що кажуть нам пророки про Бога, Який свідомо поступається безумній силі любові, що змітає все.

Як каже Абрам Хешель: «Якою б величною не здавалася ідея про Бога, так піднесеного, що Він нехтує подіями на нашій нікчемній планеті, подібні міркування про Бога породжені абстракцією» – і вже звичайно, додамо, не читанням пророків. Коли я читав книги пророків, вбираючи їх пристрасть, я почав розуміти, наскільки помилковим було моє перше враження. Люди, що ототожнюють пророцтво і вивчають ці тексти в пошуках натяку на те, що має статися після 2000 року Р.Х., випускають з уваги головне.

Для чого нам читати пророків? На те є тільки одна, але украй важлива причина: щоб пізнати Бога. Пророки – найбільш потужне одкровення про Особу Бога, яке ми тільки можемо знайти в Старому Заповіті.

Попередній запис

Знехтувані книги

Вчитуючись у слова пророків, ми немов увесь час піддаємося ударам байдужості. Потрібен дійсно кам'яний череп, щоб витримати подібний струс. Абрам ... Читати далі

Наступний запис

Проблемні книги

Незважаючи на набутий мною інтерес до читання пророків, я би збрехав, якби не вказав і на деякі пов'язані з цим ... Читати далі