Повість про два царства

«Знаєте, коли людина така стара, як я – мені сімдесят п’ять років, – і близька до смерті, з нею відбуваються найдивовижніші речі. Часто прокидаєшся серед ночі, о другій-третій годині ранку, і відчуваєш, що наполовину знаходишся у своєму тілі, а наполовину вже вийшов з нього. Дивний, незвичний стан. Ти можеш бачити, як твоє старе тіло лежить у ліжку, і ти не знаєш, повернешся ти в нього і пройдеш рутину ще одного дня або ж попрямуєш туди, де зможеш побачити небесні вогні, вогні Небесного Єрусалиму. У цьому лімбі, у прикордонній ситуації – і всередині свого тіла, і поза ним – набуваєш приголомшливої упевненості, надзвичайно загостреного почуття, що наша земля з усіма її вадами – це вражаюче прекрасне місце, що весь досвід нашого життя унікальний і чудовий, що стосунки з іншими людьми, людська любов, народження дітей, робота – усе це істинне диво, незважаючи на всі труднощі нашого становища. І, нарешті, виникає особлива упевненість, що перевершує колишню, – це почуття причетності до Його задуму творіння, до задуму, який сповнений любов’ю, а не злістю, до творіння, а не до руйнування, до загального, а не до окремого. І в цій упевненості я набуваю небувалого спокою і безмежної радості».

Малькольм Магерідж «Кінець християнства»

Не так вже багато проповідей беруть за основу текст книги Еклезіястової, оскільки в Біблії важко знайти більш бентежну книгу. Багато консервативних християн ставляться до неї з ввічливим незадоволенням, немов цей текст проникнув у канон самовільно, за чиїмсь недоглядом. Я ж почав сприймати книгу Еклезіястову не як помилку і не як хитромудру апологію «від зворотного», а як серйозне нагадування про обмеженість людського існування. Еклезіяст виявляє неминучі підсумки життя, в якому Бог перестав бути центром і осереддям; він попереджає про пастки, що загрожують вірному не менше, ніж язичникові. Найкращим прикладом у цьому плані може послужити цар Соломон, чия тінь є присутньою в цьому тексті.

Починаючи з 12-го розділу Буття Старий Заповіт оповідає про те, як Бог виконував Свій заповіт з Авраамом. Спочатку Бог відокремив плем’я нащадків Ізраїлю, а потім у результаті важкого і навіть тяжкого процесу перетворив його на великий народ. Після виходу з Єгипту ізраїльтяни отримали власну країну, і таким чином виконалася остання обіцянка. У дні Соломонові єдиний народ набув миру і процвітання. Кульмінацію ми бачимо в Першій книзі Царів, розділі 8, коли слава Господня сходить на землю, наповнюючи зведений Соломоном храм. У дні Соломонового правління все збувалося – євреї несли світло язичникам, безліч іноземних правителів, починаючи з цариці Шеви, особисто з’являлися в Єрусалим дивуватися чудесам Ізраїлю і його Бога. Соломонове царювання – це блискучий період благополуччя в повній тривог історії Ізраїлю.

Візит цариці Шеви, Джон Едвард Пойнтер

Напевно, нікому з історичних діячів не випадало в житті стільки переваг, скільки царю Соломону, починаючи з привілею царського народження, неймовірних природних талантів і надприродного дару мудрості. Та все ж Соломон, незважаючи на це, не осилив тягаря богів. Його сексуальні надмірності стали легендарними: у нього було сімсот дружин і триста наложниць. Перша книга Царів довго і детально описує семирічне будівництво храму, а потім підкреслює, що палац Соломонів удвічі перевершував своїми розмірами храм і що його будівництво зайняло вдвічі більше часу. Саме Соломон першим встановив ідоли у священних місцях Єрусалиму, бо йому хотілося догодити своїм чужоземним дружинам. Перший правитель, на чиє царювання покладалося стільки надій, врешті-решт переступив усі заповіді, що обмежують самоправство царів. Автор трьох тисяч приповістей порушував свої ж власні правила з нечуваним розмахом.

Після Соломонової смерті народ розколовся надвоє і відтоді рушив назустріч загибелі. Як передбачав Мойсей, година найбільшого тріумфу Ізраїлю обернулася занепадом і руйнуванням. Еклезіяст помітив початок занепаду і здобув з нього жорстокий урок, якому тільки можна було навчитися в Єрусалимі. Такі підсумки граду людського, протиставленого граду Божому. До цього приходить людина, що віддає перевагу земному царству – Царству Божому.

Чи можливо, що Бог допустив трагічний експеримент, на який перетворилася історія Ізраїлю, щоб показати нам кінець будь-якого земного царства? Соломон, що мав усі переваги мудрості, влади і багатства, усі дари Господні, привів свій народ до загибелі. Невже Бог дарував Соломону ці блага тільки для того, щоб знищити наші ілюзії і підготувати шлях до Нового Царства? Царства віку цього засновані на розумі, красі, багатстві або силі, але навіть кращі з них, кращі на соломонів лад, не уникнуть краху. Хіба історія не підтверджувала цей урок знову і знову?

Інший Цар, Який стверджував, що Він перевершує Соломона, спирався на бідних, слабких, пригноблюваних і з ритуального погляду нечистих. Він применшив славу Соломона, порівнявши його з польовою лілією. Він не пропонував жодних нагород, окрім дуже вірогідної перспективи ганебної смерті на хресті. Соломонове царство було засноване на добробуті, Ісусове Царство – на самопожертвуванні. «Хто ж за Мене свою душу погубить, той знайде її», – найчастіше ми згадуємо саме ці Ісусові слова. Світ все ще не був готовий прийняти таке Царство. Навіть коли Він повернувся на землю після Воскресіння, Його учні все ще не могли осягнути особливість цього Царства. «Чи не часу цього відбудуєш Ти, Господи, царство Ізраїлеві?» – запитували вони, все ще маючи на увазі земне Соломонове царство.

Ні ізраїльські царі, Соломонові наступники, ні Ісусові послідовники не засвоїли цей урок. А як же ми? Уявляю собі Еклезіяста перед вітриною, забитою сучасними журналами. «Так, усі ці журнали з культуризму і бодібілдінгу – «Shape», «New Body», «Muscle and Fitness»; невже ви думаєте зберегти своє тіло назавжди? Ви і не згадуєте про могилу? «Success, Inc…», «Entrepreneur» – до чого ви прагнете? Думаєте і справді знайти тут задоволення? «Mad», «Lampoon», «Atlantic», «Harper’s» – я відчував легковажність разом з мудрістю: кінець у них однаковий – могила». Таємничі Ісусові слова «Яка ж користь людині, що здобуде ввесь світ, але душу свою занапастить?» підводять підсумок усій мудрості Еклезіястовій.

Еклезіяст тому звучить так сучасно, що ми так і не засвоїли цей урок. Ми все ще женемося за видимим царством.

Екзистенціальні письменники, такі популярні в шестидесяті роки, в одному плані дійсно виявилися пророками: вони досліджували наші ілюзії і викрили їх. У цьому сенсі неспокійні душі, що гостро відчувають дисгармонію світу, ближчі до Господа, ніж ті, хто всім задоволений. Говорячи словами Волкера Персі, людська роздвоєність – це «передусім почуття бездомності, що виникає через те, що людина, – не в себе вдома». На відміну від Проповідника, більшість сучасних письменників звинувачують у нинішньому стані людства або Бога, або відсутність Бога, і лише небагато розуміють відчай як ознаку нашої покірливої потреби в Богові. Тому тільки ці письменники можуть показати нам шлях у той дім, який спочатку був призначений стати нашим притулком.

Попередній запис

Вічність у наших серцях

Одного разу за декілька міль від міста Анкоридж на Алясці я наткнувся на вражаюче красивий пейзаж. Спочатку я примітив безліч ... Читати далі

Наступний запис

Суть усього

У євреїв є звичай згадувати слова Еклезіястові один раз на рік, у Свято кущів. Живучи в Чикаго, я спостерігав, як ... Читати далі