Чи є необхідність платити десятину? Адже десятина – це припис із Старого Завіту, а ми, сучасні християни, живемо за Новим. До того ж, Павло не казав про десятину, а казав приділяти кожному “з ласки серця” (2Кор. 9:7).
Такі питання та умовиводи дуже часто можна почути з вуст… та будь-кого.
Що на це можна відповісти? Не хочу нічого доводити. Докази викликають заперечення і не завжди доречну полеміку. А просто познайомлю з тими причинами, які спонукають мене не дискутувати на цю тему, а робити – повертати Богу те, що і так належить Йому.
Чому це питання виникло? Вам шкода грошей для Бога?
Для Вас цей момент принциповий? Ви шукаєте привід не давати? Чому б не слідувати таким новозавітним рекомендаціям:
- “Розсипав, роздав убогим, правда його перебуває повік” (2Кор. 9:9).
- “Коли хочеш бути досконалим, піди продай добро твоє і роздай убогим; і матимеш скарб на небесах; і приходь та йди слідом за Мною” (Мф. 19:21).
- “Усі ж віруючі були разом і мали все спільне. І продавали майно і всяку власність, і ділили між усіма, зважаючи на потребу кожного” (Діян. 2:44).
- “Так і кожний з вас, хто не зречеться усього свого майна, не може бути Моїм учеником” (Лк. 14:33).
- “І якщо роздам усе добро моє і віддам тіло моє на спалення, а любови не маю, то нема мені з того ніякої користи” (1Кор. 13:3).
Десятина – “тілесна”, матеріальна, видима частина життя в Богу. Вона Богові не потрібна (Пс.49:8-13), як не має потреби Він у наших іноді формальних молитвах, іноді незграбних співах, пом’ятих гривнях, що іноді кидаються дуже забезпеченими людьми… Кому все це треба? Нам з Вами!
У Бога Свій критерій – Він читає серця. Тому Він вбивцю Давида назвав чоловіком за серцем Своїм, вбивцю Мойсея – найлагіднішою людиною на землі, скептика Нафанаїла – ізраїльтянином, “у якому нема лукавства“, і спілкувався не з елітою того часу, а з блудницями і злодіями, про яких казав, що ці злодії і блудниці ближче до Неба, ніж еліта.
Тому той, хто хоче бути ДОСКОНАЛИМ, повинен не відсотки від зарплати рахувати, а думати, яку ще частину свого життя – фінансову в тому числі – він міг би використати на користь Божого царства.
Яка частина зарплати Ісуса належала Йому особисто? Та Він взагалі після хрещення грошей не носив! Це про Нього сказано в 2Кор.9:9.
“Не про себе тільки кожен турбуйся, але кожний і про інших, бо у вас повинні бути ті самі почування, як і в Христі Ісусі: Він, будучи образом Божим, не вважав за захват бути рівним Богові‚ але принизив Себе Самого, прийнявши образ раба, зробившись подібним до людей, і з вигляду став як чоловік; упокорив Себе, був слухняним аж до смерти, і смерти хресної. Тому і Бог звеличив Його і дав Йому ім’я вище над усяке ім’я, щоб перед іменем Ісуса схилилося всяке коліно небесних, земних і пекельних і всякий язик сповідував, що Господь Ісус Христос у славу Бога Отця” (Флп. 2:4-11).
Маючи УСЕ, Ісус УСЕ віддав заради нас з Вами: гроші, владу, життя, здоров’я, час, увагу, сердечне тепло, мудрість, добре слово, плече допомоги… УСЕ. На 100%.
Чи не принизливі після цього наші розмови “давати чи не давати?
От євреї по три (!) десятини “здавали”, хоч голод у ті часи був звичайним явищем, як у нас війни – хоч трохи, але кожне покоління зачепить. І нічого, досі найбагатша нація у світі.
У тому і питання, що десятина – дійсно старозавітне веління. Це старозавітний мінімум, з якого християнство повинне починатися, а не радісно вигукувати: “Уррааааааа! Богові не потрібні мої гроші! Буду егоїстом! От воно, щастя!”
Де немає любові – залишається розрахунок. Нормально, коли в діловому контракті стоїть розмір твоєї зарплатні чи відсоток від виручки. Але якщо чоловік з дружиною так торгуватимуться – чекай біди. Знаю людину чи “в тілі, поза тілом…” (хто читає нехай зрозуміє натяк), який торгувався з вагітною дружиною: мив половину кухні, повідомляв їй, що другу половину повинна мити вона, і йшов дивитися телевізор. Чи дивно, що вони розлучилися? Якраз навпаки – усе до того йшло.
Знову ж таки, Павло піклується про те, щоб християни вчилися віддавати, тому каже, що окрім десятини, яка Богові однозначно належить (Малахії 3), потрібно подавати “тому, хто у злиднях” (Еф. 4:28). Десятина не йшла на добродійність; щедрість ефесян була спрямована на збільшення об’ємів ПОЖЕРТВУВАНЬ окрім десятини і покликана покращити життя незахищених верств населення.
Щедрість потрібна нам, щоб на Христа стати схожими. Богові потрібні не гроші, а ми самі.
А для планомірної церковної роботи і підтримки штату священиків потрібна фіксована сума. На це і йде десятина.
Якщо Вам щось шкода для Христа – це Ваш ідол. Дозвольте Ісусові скрушити його.
З повагою, Максим Балакліцькій
Доповнює Василь Юнак:
Ви колись замислювалися про те, що таке “Новий Завіт” і коли він почався? А що мається на увазі під “Новим Завітом” – не в людей, не в християнських вченнях деяких церков, а в Біблії? Коли апостоли стали жити в “Новому Завіті”? Що змінилося в житті і вченні апостолів з тієї миті, як вони стали жити в “Новому Завіті”?
Упевнений, що відповіді на ці питання будуть стандартними: Новий Завіт має на увазі відкинути все, що записане в книгах Старого Завіту в Біблії. Ну, принаймні окрім історії і Книги Псалмів. Ну ще може окрім кількох месіанських пророцтв Ісаї. Усе, із Старого Завіту більше нічого не потрібно, бо його Христос видалив, прибрав, повісив на хрест… і взагалі, Старий Завіт залишився для євреїв, а нам досить одного лише “Нового Завіту” у вигляді книжечки, що включає 27 “книг” Нового Завіту, ну і ще можна з додатком Псалмів. Хто так думає, розділяє Біблію на Старий і Новий Завіти, абсолютно не розуміє сенсу Завіту. Завіту Бога з людиною, який був новий і був старий, і був просто завіт. Хто так думає, не помічає, що всі слова Христа і апостолів про важливість Писань, відносяться саме до Старого Завіту!
Тільки дві з п’яти категорій старозавітних законів завершилися. Це обрядовий закон храмового служіння, який був приведений до виконання жертовною смертю Христа як Божого Агнця, і цивільні державні закони древнього Ізраїлю, які закінчилися з втратою державної незалежності євреїв. Інші закони, включаючи і десятину, продовжили своє існування в християнстві. Писань і заповідей не відміняв ні Христос, ні апостоли.
Говорячи про Новий Завіт, цей термін з’явився ще в книзі “Старого Завіту”: “Ось настають дні, – говорить Господь, – коли Я укладу з домом Ізраїля і з домом Іуди новий завіт, не такий завіт, який Я уклав з батьками їхніми у той день, коли узяв їх за руку, щоб вивести їх із землі Єгипетської; той завіт Мій вони порушили, хоч Я залишався у союзі з ними, – говорить Господь. Але ось завіт, який Я укладу з домом Ізраїлевим після тих днів, – говорить Господь: вкладу закон Мій у нутрощі їх і на серцях їхніх напишу його, і буду їм Богом, а вони будуть Моїм народом. І вже не будуть учити один одного, брат брата, і говорити: “пізнайте Господа”, бо усі самі будуть знати Мене, від малого до великого, – говорить Господь, – тому що Я прощу беззаконня їхні і гріхів їхніх уже не пом’яну більше” (Єр. 31:31-34). Саме ці слова цитує апостол Павло в Євр. 8:8-13.
Якщо вчитатися в ці слова, то стане зрозуміло, що закони Нового Завіту – це ті ж закони, що існували в Старому Завіті і навіть від самого початку. От тільки ставлення людини до цих законів буде новим – вони будуть у самому людському серці, вони стануть природними для людини, бо до цього часу вони будуть збережені жертвою Ісуса Христа! Дійсно, Христос прийшов не відмінити закон!
Василь Юнак
