Чужі гроші

Нещодавно приїжджав мій друг зі Сполучних Штатів. Він там давно і щасливий. Перебрався із сім’єю на зорі перебудови і там же, на чужині, набув віри, і вже досить дорослою людиною закінчив семінарію.

Він цілісна і віруюча людина, і це не заважає йому бути глибоко порядним і вихованим. Співає в церковному хорі, читає лекції, допомагає людям. Я його запитую: як ти без грошей зміг поступити в семінарію і здобути ступінь? У чужій країні! В Америці!

Усе дуже просто. Мій друг просто підходив до людей, зауважу – до незнайомих людей, пояснював їм свою ситуацію і просив сплатити не все, а певну частину, показуючи, що він сам над цим працює і певну суму вже знайшов.

Він мені сказав: Америка – християнська країна, країна, просочена біблійною культурою, що б про неї не казали, і кожен американець з дитинства виховується у свідомості того, що десята частина його коштів – це чужі гроші, це гроші, які йому не належать, їх слід віддати чи на добродійність, або на церковні потреби, принаймні, їх не можна витрачати на себе, це – не твоє.

У нашій країні дуже низька біблійна культура. Це правда. На жаль, правда. Писання ми не читаємо. У кращому випадку вичитуємо. А Писання каже, що віра Христова не просто моя приватна справа, що я приходжу в церкву не лише вирішувати свої особисті проблеми, задовольняти релігійні потреби.

Приєднуючись до Христа, вростаючи в Церкву, я вливаюся в церковну громаду. Це плавильний котел, тигель, в якому долається роздробленість, відчуження, в якому торжествує любов і єдність, життя різних людей починають пронизувати одне одного, життя брата і сестри в Христі проживається мною, мешкає в мені, а я в них, і всі ми живемо одним Життям Христовим.

Це досвід таємничий і містичний. Але його немає і бути не може, він перетворюється на фальш і зваблювання, якщо відчутно і жертовно моє життя не перетинається з життям моїх братів сопричасників.

Десятина – це певний образ, символ того, що я не можу жити тільки собою і тільки для себе. Десята частина моїх коштів – чужі гроші, і якщо я витрачаю їх на себе, я – краду, я – злодій, грабіжник, я віднімаю чуже, і скільки цього я відняв за своє життя!

Десята частина моїх талантів і здібностей – не моє, і один з моментів мого самовиховання і духовного життя – навчитися дарувати, віддавати, обдаровувати – красиво і розсудливо.

Жертва, добродійна діяльність – це не просто одиничний імпульс, красивий і романтичний випадок мого життя. Це духовна праця, яка вимагає виховання і дисципліни, але народжується вона від відповідальності, яка відчувається шкірою, яка проникає “до розділення суглобів і мізків”.

І в цьому сенсі кожен християнин може і має бути спонсором: працювати і жертвувати не просто грошима, але часом, силами, талантами, бо це – благородно, це – красиво, це робить нас по-справжньому хрещеними батьками і матерями для всіх тих, хто обділений любов’ю, теплом і ніжністю.

Автор: архімандрит Сава (Мажуко)

Попередній запис

Божі діти… чи ні?

Лепта вдови, Жуан да Кошта «Отже, йдіть, навчайте всі народи, хрестячи їх в ім’я Отця, і ... Читати далі

Наступний запис

Тайна за сьома печатями

Часто люди скаржаться на малозрозумілість біблійних наук та образів. І це зрозуміло, якщо відкрити Біблію на пророчих книгах, особливо на ... Читати далі