Таємничий світ екзистенціалізму

Еклезіяст – це, по суті справи, класичний вираз крайньої нудьги, проте ця нудьга досягає такого високого рівня, що її вираження саме по собі виявляється захоплюючим. Той, хто читає Еклезіяста, не буде нудьгувати так, як сам Еклезіяст. Чарльз Вільямс

Пам’ятаю, як я вперше побачив це слово на яскраво-червоній обкладинці книги, яку приніс у дім мій старший брат: «Екзистенціалізм сьогодні». Я гадки не мав, що таке «екзистенціалізм», але книга вабила мене в таємничий світ передової філософії. Я ріс в обстановці найсуворішого консерватизму. Нас оберігали від небезпечних спокус, і цивілізація Лівого Берега Сени була мені так же мало відома, як обряди племені мумбо-юмбо. І от на початку шестидесятих я, будучи підлітком, прочитав книгу в червоній палітурці і почав збирати романи Сартра і Камю. Щось у мені ожило, заворушилося.

Крізь, здавалося б, герметичну оболонку традиційного християнства вже просочилися певні емоції: повна байдужість до інших людей, загальне зрушення, неприйнятність до болю, спокійне визнання безумства цього світу… Я дізнавався в цих книгах самого себе. Читаючи один том за другим, я твердив: «Це я». Я теж був сином свого віку.

Тепер, згадуючи ті роки, я бачу, що в першу чергу мене привертав відчай. Навіщо я живу? Для чого вся ця метушня? Хіба одна людина серед шести мільярдів на цій планеті може хоч щось означати? Ці питання обрушилися на мене, немов океанський прилив, коли я читав французькі романи, а потім Хемінгуея і Тургенєва. Усі бурхливі хвилі шестидесятих років пройшли наді мною, а екзистенціалізм давав свого роду відповідь на хвилююче питання, кажучи, що на нього немає і не може бути відповіді. Я читав як одержимий і знаходив все більше авторів – Джон Апдайк, Курт Вонегут, Джон Ірвінг, Волкер Персі – з тим же присмаком марноти, з тим же ароматом давно згаслої сигари.

«Неважливо, помреш ти в тридцять років або в сімдесят, – заявляє Мерсо в «Сторонньому» Камю, – оскільки в будь-якому випадку інші чоловіки і жінки як і раніше житимуть і світ обертатиметься, як раніше». Ніщо не має особливого значення, вірно? Чи прокинешся ти чи залишишся валятися в ліжку, полюбиш життя чи зненавидиш його. Ріж собі руку, як Матьє в Сартра, застрель людину під жарким алжирським сонцем, як це сталося в «Сторонньому» Камю, або просто шляйся на кшталт героїв Хемінгуея з бару в бар у пошуках нової бійки. Життя триває незалежно від того, чи намагаєшся ти щось змінити або просто віддаєшся течії. Що таке людина, якщо не одна мить у мільярдах років історії?

Такий загальний настрій сучасної літератури, і на якийсь час він став і моїм настроєм. Карл Юнг відмічає, що щонайменше третина його пацієнтів страждала неврозом без конкретної причини, від загального відчуття безглуздя і порожнечі життя. Більше того, Юнг називає втрату сенсу життя основним неврозом сучасності. Люди терзають себе питаннями, на які ні філософія, ні релігія не дадуть відповіді.

Навіть тепер, через десятиліття, я впадаю іноді в екзистенціальний настрій. Наприклад, коли я вирушаю в далеку подорож, зв’язок з реальним світом слабшає, і мені здається, що я парю над людством і з якоїсь самотньої вершини спостерігаю за людьми в Японії або Єгипті, або ще десь. Вони частково схожі на мене, частково ні, і вершать явну рутину людського життя. Діти вчаться говорити, починаючи з повідомлення про потребу сходити «пі-пі», потім вони зростають, дотримуються різних заборон, народжують своїх дітей, а в старечому маразмі знову починають казати «пі-пі». У чому сенс цієї каруселі? Чим ми відрізняємося від інших тварин? Напевно, ми розумніші за мурашок, та зате ми не так придатні до спільної праці. Навіщо ми взагалі живемо на землі?

Честертон якось сказав: «Усі люди важливі. Ви важливі. Я важливий. З усіх богословських істин у цю найважче повірити».

Попередній запис

Післямова. Проблемні псалми

Не устигаєш прочитати декілька перших псалмів, як натикаєшся на дивні і тривожні рядки, на люті вибухи мін, що причаїлися посеред ... Читати далі

Наступний запис

Перший екзистенціаліст

Через декілька років після моєї першої зустрічі з екзистенціалізмом, коли Бог вже частково зцілив у мені почуття марноти і відчаю, ... Читати далі