Післямова. Проблемні псалми

Не устигаєш прочитати декілька перших псалмів, як натикаєшся на дивні і тривожні рядки, на люті вибухи мін, що причаїлися посеред такої мирної на перший погляд і навіть буколічної поезії. Інший раз усе зводиться до закликів на рівні «Щоб тебе вантажівкою задавило», який прийнятий серед підлітків. Ці псалми називаються «заклинальними», «мстивими» або просто «псалмами проклять», оскільки саме з проклять вони і складаються.

Ці «псалми проклять» стають серйозною проблемою для читача. «Та як же можна читати, а тим більше повторювати замість молитви цю люту ганьбу, що прийшла до нас з культури древніх воїнів? – запитує Кетлін Норіс. – На перший погляд вони здаються такими застарілими, вони повні злості, мстивості, і часом здається, що в них зосереджене все зло нашого світу».

Чому ж ці сплески люті теж увійшли до Святого Писання? Читачі пропонували декілька пояснень.

1) Прокляття виражають «праведний гнів» проти сил зла.

Професор Алан Блум, автор книги «Закриття духу Америки», розповідав про те, як він запропонував своїм першокурсникам у Чикагському університеті дати визначення поганої людини. Жоден із студентів не впорався з цим завданням. Категорія «поганого» просто була відсутньою в їх свідомості. Блум вважає нездатність розпізнавати і визначати зло одним з тривожних симптомів нашого часу.

Мені надала велику допомогу моя дружина Дженет, яка декілька років пропрацювала в міських нетрях соціальним працівником. Вона щодня стикалася з різними видами зла, бачила бандитів, що нападають з автоматом у руках на перехожих; полісменів, що били ні в чому не повинних людей тільки через колір їх шкіри; злодіїв, що виривали в пенсіонерів гаманець біля самого виходу з банку, куди ті приходили за соціальною допомогою.

Одного разу увечері Дженет повернулася додому, лютуючи від обурення. В одному будинку для престарілих керівник перетворився на грозу для всіх мешканців. Використовуючи універсальний ключ, що перебував у його розпорядженні, він уривався в кімнати вдів, бив їх і відбирав гроші. Усі знали винного, але, оскільки він скоював ці злочини в масці і не міг з повною упевненістю впізнаний, муніципалітет готовий був обмежитися його звільненням або навіть переведенням на іншу роботу. Якби в ті часи Алан Блум попросив мою дружину описати погану людину, він отримав би цілком ясну відповідь.

Автори псалмів говорять саме про те зло, яке впроваджується в саму державну систему: продажні судді, рабовласники, розбійники, пригноблювачі бідних, расисти, терористи. Псалом 109 закликає усі біди на голову нечестивого, що «напастував був людину убогу та бідну, та серцем засмучену, щоб убивати її! Полюбив він прокляття, бодай же на нього воно надійшло!» (вірші 16-17).

Читаючи ці псалми, корисно пригадувати свідоцтва рідних жертви. Іноді їх слова звучать в ефірі під час теленовин. Батько дівчини, збитої п’яним водієм, тремтячи усім тілом, свідчить у суді і говорить про рану, якій не судиться зцілитися. Дитріх Бонхоффер міг без зусиль зрозуміти почуття, що надихали «псалми прокляття», оскільки вони якнайкраще відбивали страждання усієї християнської общини під владою нацистів.

Мотив «праведного гніву» може частково прояснити природу «псалмів прокляття», але він не усуває проблеми. Дженет була в люті, але не бродила по будинку, бурмочучи: «І хай діти його все мандрують та жебрають, і нехай вони просять у тих, хто їх руйнував!» (109:10) або «Блажен, хто ухопить та порозбиває об скелю і твої немовлята!» (137:9).

2) «Псалми прокляття» відбивають духовну незрілість, пізніше усунену Новим Заповітом.

Клайв Льюїс, якого такі псалми щиро пригнічували, запропонував цей підхід у своїх «Роздумах про псалми». Він протиставляв мстивості псаломщика заповідь любити ворогів своїх, прохання «Відпусти їм, бо не знають, що чинять вони», що прозвучала в Новому Заповіті. «Реакція псаломщиків на образи, хоча вона безумовно природна, так же безумовно неправильна», – заявляє Льюїс і далі характеризує ці емоції як «диявольське», «гідне презирства», «люте», «варварське» та «егоїстичне».

Зауваживши, що в язичницькій літературі немає нічого рівного мстивості псаломщиків, Льюїс приходить до досить складного висновку відносно богообраності євреїв. «З усіх поганих людей найгірші релігійні погані люди», – каже він. Покликання зверху зробило євреїв снобами, переконаними у своїй правоті, і це знайшло вираження в псалмах прокляття. Подібні міркування Льюїса не занадто сподобалися самим євреям. Нещодавно журнал «Століття християнства» опублікував статтю рабина, що спростував ці Льюїсові міркування.

Зрозуміло, Ісус відновив заповіді («Ви чулиКажу бо Я вам»), але, як вказує сам Льюїс, у Біблії не відбувається такого чіткого прогресу від Старого Заповіту до Нового. Заповідь любити ворогів з’являється вже в Старому Заповіті. Крім того, новозавітні автори з повним схваленням цитують рядки з «найпроблематичніших» псалмів. Приміром, Петро безпосередньо адресує одне з проклять Псалму 69 Юді (див. Дії 1:20), а Павло застосовує інше («Бодай їхні очі потемніли, щоб їм не бачити, а їхні клуби хай завжди хитаються») до Ізраїлю, що не увірував. Не так легко відкинути псалми прокляття.

Британський дослідник Дерік Шеріфс нагадує, що сам Льюїс змінився після особистих випробувань, перенесених їм наприкінці життя. Досить зіставити його книги «Страждання» і «Досліджуючи скорботу», щоб ця зміна стала очевидною. Перший твір розглядає страждання як абстрактну проблему і цілком філософськи трактує значення болю в житті. Друга річ, написана Льюїсом після того, як його дружина померла тяжкою смертю від раку кісткового мозку, місцями читається як псалом прокляття. Льюїс повертається до ідеї Бога – космічного садиста, ката, що закрив двері перед тими, хто найгостріше Його потребував. У цьому щоденнику Льюїс відмічає:

Клайв Стейплз Льюїс (1898-1963)

«Усі ці міркування про космічного садиста виражають не здорове судження, а ненависть. Я витягав з них єдине задоволення, доступне страждальникові, – я міг завдати удару у відповідь. Я лаявся вголос, я «казав Богові в обличчя, що я про Нього думаю».

Цікаво, що б Льюїс написав про псалми-прокляття, після того, як сам пройшов через такі душевні тортури?

3) Найкраще сприймати ці псалми як ще один вид молитви.

Сенс цих псалмів з’явиться нам абсолютно іншим, якщо ми згадаємо їх жанр: ми як би підслуховуємо молитви, звернені до Бога. З цієї точки зору псалми проклять також є душевною терапією, крайнім її вираженням. Як сказала одного разу Дороті Сейерс, усім нам властиві диявольські думки, але уся різниця полягає в тому, щоб відреагувати на них словом, а не справою – приміром, написати детектив, а не скоїти вбивство.

Якщо хтось несправедливо образив мене, я можу вибрати один з трьох шляхів: 1) я спробую здійснити особисту помсту, але Біблія засуджує таку реакцію; 2) я постараюся приховати, якось подавити свої почуття гніву і болю або ж 3) я зверну їх до Бога, поклавши на Нього обов’язок дотримати справедливість. Псалми прокляття є саме цим третім варіантом. «Мені помста, і Я віддам», – каже Господь. Молитви, подібні до псалмів прокляття, передають справу помсти у вірні руки. Важливо, що в псалмах прокляття лють виливається перед Богом, а не безпосередньо обрушується на ворога.

Кетлін Норіс, що марно билася з проблемою псалмів прокляття в книзі «Монастирські прогулянки», зуміла знайти ключ до них в іншій своїй роботі – «Чудова благодать». Вона розповідає, як запропонувала учням недільної школи самим скласти подібний псалом. Вона зрозуміла, що ті, кого пригноблюють старші брати і сестри, виявляють незвичайні здібності в цій сфері поезії:

«Один маленький хлопчик написав вірш про «Чудовисько, що розкаялося». Починався вірш з того, що гидко, коли батько кричить на тебе. Згідно з цим віршем, у відповідь хлопчик готовий зіштовхнути зі сходів сестричку, чинити розгром у своїй кімнаті і врешті-решт знищити усе місто. Вірш завершувався такими словами:  «І ось тепер я сиджу посеред безладу і кажу собі: «Навіщо я усе це накоїв?!»

«Якби цей хлопчик був послушником у ранньому християнському монастирі, – додає Норіс, – його наставники визнали б, що він вже на шляху до покаяння. Він вже усвідомив, що треба виправити в його «повному безладу» будинку, щоб він став відповідною оселею для Бога».

Ми інстинктивно прагнемо якось «очистити» свої почуття для молитви, але, можливо, ми і тут помиляємося. Напевно, нам слід було б відкривати Богові гірші свої помисли. Врешті-решт те, що між людьми – плітка, перед Богом – протест. Те, що в буденному житті є злісною лайкою («будь вони прокляті!»), – стає вираженням безпорадної залежності, коли звертається безпосередньо до Бога («У Твоїй владі проклясти цю людину, адже Ти один – суддя праведний»)

Я узяв собі за правило раз на тиждень вирушати в довгу прогулянку пагорбами поряд з моїм домом, щоб розповісти Богові про свій гнів на людей, які чимось мене образили. Я перераховував усі випадки, коли зі мною обійшлися несправедливо або невірно мене зрозуміли, і змушував себе відкривати Богові найглибші свої почуття. Хіба Бог і так не знає, що я відчуваю? Проте я можу підтвердити, що це виявлення почуттів саме по собі мало терапевтичний ефект. Я повертався додому, немов позбувшись тяжкого тягаря. Несправедливість вже не стирчала шпилькою, терзаючи мої нутрощі, – я розповів про неї вголос, розповів Господові. Іноді, коли я так виливав свої почуття, я навіть отримував відповідь: Дух Божий нагадував мені про мій егоїзм, схильність засуджувати інших, про мою провину, яку люди простили, про обмеженість мого погляду на події.

Мирослав Вольф, хорват, що викладав на батьківщині богослов’я під час громадянської війни і відчув, як точно псалми прокляття передають його власні почуття, у книзі «Відкидання і прийняття» розповідає, як ці псалми врешті-решт учать прощати: «Для послідовників розіпнутого Месії суть заклинальних псалмів у результаті зводиться до наступного: гнів потрібно вилити перед Богом… Це не просто катарсис і розрядка агресії перед лицем Всемогутнього, Який зобов’язаний прислухатися. Набагато важливіше, що, повідавши про свій безсилий гнів Богові, ми ставимо і нашого неправедного ворога, і своє мстиве «я» віч-на-віч з Творцем, Який любить і творить справедливість. Ненависть, що таїться в темних куточках наших сердець і живлена системою заборон, зростає і отруює усе в пекельному прагненні до знищення. У світлі Божої любові і справедливості ненависть зіщулюється, і сіється насіння дивовижного прощення».

Поступово ці щотижневі вправи навчили мене не зосереджуватися на собі самому, адекватно сприймати людей, що оточують мене. Інший раз я виявляв, що за тиждень у мені не накопичилося жодних особистих образ і прикрощів, але ж я міг використовувати ці псалми для злиття з іншими людьми, що страждають. Я згадував про країни, які щойно зазнали повені, землетрус чи цунамі. Хіба християни в цих місцях не звертаються до Бога, Який їх залишив? Я думав про своїх друзів, що хворіють на рак; про жінок, яких б’ють чоловіки; про алкоголіків, які намагаються здолати свою недугу. Ці «проблемні» псалми допомагали мені відчути їх важку боротьбу і молитися за них.

Ще один ключ до розуміння псалмів прокляття я здобув, коли прочитав до кінця книгу Об’явлення. В Апокаліпсисі перед нами з’являються часи, коли збудуться найжахливіші з псалмів прокляття, навіть найгнівніший – Псалом 137: «З таким розгоном буде кинений Вавилон, місто велике, і вже він не знайдеться!» (Об. 18:21). У результаті запанує абсолютна справедливість, але цьому передує період катаклізмів, лютої боротьби проти сил зла.

Я вважаю, що псалми прокляття – це зразок ставлення до зла і несправедливості. Не слід пригнічувати в собі жах і гнів. Але не можна брати правосуддя у власні руки – слід звернутися з цими почуттями до Бога, оголити їх перед Ним. Книги Йова, Єремії та Авакума ясно показують, наскільки Бог терпимий до усього, що ми можемо сказати Йому в молитві. Бог може упоратися з моєю люттю, і я скоро побачу, що мій гнів і жадання помсти потребують певної корекції. Але, тільки звернувши ці почуття до Бога, я отримаю необхідне мені виправлення і зцілення.

Попередній запис

Переорієнтація

Юджін Петерсон, що опублікував новий переклад псалмів, відмічає, що лише небагато з них повні хвалою і вдячністю, а більше сімдесяти ... Читати далі

Наступний запис

Таємничий світ екзистенціалізму

Еклезіяст – це, по суті справи, класичний вираз крайньої нудьги, проте ця нудьга досягає такого високого рівня, що її вираження ... Читати далі