Перший екзистенціаліст

Через декілька років після моєї першої зустрічі з екзистенціалізмом, коли Бог вже частково зцілив у мені почуття марноти і відчаю, я з жахом виявив вираження тих же самих почуттів не десь, а у Священному Писанні. Ця таємнича, рідко згадувана читачами книга Еклезіястова містить у собі усі думки і емоції, які я знаходив у проповідників екзистенціального відчаю. Автор цієї книги, безіменний Проповідник, здається певною величною фігурою – це наймудріша, найбагатша, наймогутніша людина свого часу. Перші ж слова книги розкривають його ставлення до життя: «Наймарніша марнота, сказав Проповідник, наймарніша марнота, марнота усе!»

Цар Соломон

Це ключове слово «марнота» повторюється в невеликому за об’ємом тексті тридцять п’ять разів, підтверджуючи, закріплюючи основну тему. За межами книги Еклезіястової це слово зустрічається тільки в Йова. Книга пронизана гострим почуттям безглуздя існування. Проповідника тривожать ті ж питання, які терзали Йова і які понині мучать будь-яку чесну людину. Багаті стають багатшими, бідні – біднішими, погані люди процвітають, добрі страждають, країною правлять тирани, стаються стихійні лиха, життя повне нещасть, а закінчується воно смертю, і людина повертається в порох. Ні в чому немає сенсу, світ збожеволів, усе в ньому перекручене.

«Так забудьте про розсудливість, – каже Проповідник. – Їжте, пийте, хапайте швидкоплинне щастя. Якого ще сенсу можна набути в житті? Людина працює щосили, а плоди її праці пожинають інші. Людина намагається бути хорошою і праведною – і перетворюється на пил під ногами поганих. Накопичує гроші – їх успадкують дурні; шукає задоволень – вони залишають кислий присмак у роті. І в будь-якому випадку всіх нас – багатих і бідних, добрих і поганих – чекає один кінець: усі ми помремо. Смерть, постійно нависаючи над нами, спростовує боязкі спроби стверджувати, ніби людина народжена для щастя. Одне лише слово точно описує це життя: «марнота»!

Одна справа – прочитати щось подібне в Альбера Камю, але в Біблії?!

Цікаво, чи оцінили сучасні екзистенціалісти тонку іронію Еклезіяста 1:9-10, де сказано: «Немає нічого нового під сонцем!», нічого, про що можна було б сказати: «Дивись, це нове!». Виявляється, те, що здавалося в 1960-і роки відважним скиненням усіх ідолів, було просто здійсненням втомлених пророцтв древнього Проповідника, який за три тисячі років передбачав весь об’єм людського досвіду. Вражало інше: чому цей текст включений у Біблію? І в цей же час музична група «Бердз» випустила пластинку з назвою, запозиченою з Еклезіяста 3: «Для всього свій час». Складалося враження, що книга Еклезіястова дійсно годиться на всі часи, і я вирішив, що пора спробувати якось осягнути цей текст.

Після того, як я здолав перший подив, ця книга змусила мене шукати відповіді на ще декілька питань. Одна проблема виникла відразу ж, оскільки я читав книги Старого Заповіту підряд. Як ця книга поєднується з текстом книги Приповістей, що безпосередньо примикає до неї? Важко уявити собі дві книги, які більше суперечать одна одній. Варто їх зіставити, і виникає враження, що книга Еклезіястова – це знущальне спростування приповістей.

Приповісті пропонують нам розумне впорядковане життя: вивчай мудрість, будь розсудливим, наслідуй правила – і житимеш довго і щасливо. Ця інтонація світського оптимізму нагадує мені афоризми Бенджаміна Франкліна. Навіть сьогодні в нашій країні робляться настінні килимки в ранньому американському стилі з вишитими на них висловами з Приповістей. Проте мені ніде не попадалися килимки з цитатами з Еклезіята, який переконує нас, що в цьому світі приповісті непридатні. Цей упевнений, діловитий тон – от я розібрався в житті, а тобі залишається лише наслідувати мої розумні настанови – зникає, змінившись тугою і цинізмом. Чесні і бережливі страждають і помирають нарівні з усіма, погані процвітають і багатіють, скільки б приповісті не твердили нам про зворотне.

«Є марнота, яка на землі діється, що є справедливі, що лихо спадає на них, мов за вчинок безбожних, а є безбожні, що добро спадає на них, мов за чин справедливих! Я сказав, що марнота й оце!…»

Щоб відчути вражаючий контраст між Приповістями і книгою Еклезіястовою, досить зіставити, як у цих текстах вживається слово «мудрість». Приповісті звеличують мудрість, вони персоніфікують її, тут навіть відчуваються певні месіанські інтонації. Що думає про мудрість проповідник?

«Бо при многості мудрости множиться й клопіт, хто ж пізнання побільшує, той побільшує й біль!» (1:18).

Проповідник визнає, що мудрість має певну перевагу перед дурістю. Але який у цьому сенс? Обох спіткає одна й та сама доля (див. 2:13-14). «Бо хто знає, що добре людині в житті, за небагатьох днів марного життя її, які пробуває вона, немов тінь? Та й що хто розкаже людині, що буде під сонцем по ній?» (6:12).

Цей контраст між двома сусідніми книгами Старого Заповіту спантеличував і дратував мене. Невже навіть у Біблії немає послідовності? Але з часом я навчився цінувати різноманітність як одну з найбільш сильних сторін Старого Заповіту. Біблія, немов величезна симфонія, звучить то радісно, то сумно, і кожна інтонація вплітається в загальний хор. Увесь наш досвід відбитий у цій книзі: іноді це випробування Йова, а іноді – блаженна упевненість Псалму 23. Ми живемо у світі, який то розумно наслідує принципи Приповістей, то розривається безумними протиріччями Книги Еклезіястової.

Попередній запис

Таємничий світ екзистенціалізму

Еклезіяст – це, по суті справи, класичний вираз крайньої нудьги, проте ця нудьга досягає такого високого рівня, що її вираження ... Читати далі

Наступний запис

Прокляття благополуччя

Мене також спантеличувало традиційне ототожнення проповідника із Соломоном, автором багатьох приповістей. Більшість дослідників Біблії сумніваються в авторстві Соломона (сама книга ... Читати далі