Щедрість душі

Справжня щедрість має бути завжди осмисленою, зваженою і доводити задумане до кінця

Серед безлічі біблійних книг найбільше мені подобаються Послання апостола Павла до коринтян.

Передусім через те, що за строчками цих послань добре видно самого автора. Є тексти, у тому числі і в Біблії, де особа автора ледь проглядається. Важко буває розгледіти ставлення автора до того, що він пише.

Павло ж у своїх Посланнях не приховує свого ставлення як до тих питань, які він піднімає, так і до їх одержувачів, а також до тих, кого він вважає своїми опонентами, супротивниками, ворогами. Читаючи ці рядки, що переповнені емоціями, ми бачимо живу людину, яка переживає, бореться, страждає.

По-друге, Павлові Послання дуже практичні. Він піднімає в них стільки питань, з якими ми стикаємося у своєму житті, що дивуєшся. Справжній підручник життя.

Шкода, що до нас дійшли тільки два Послання до Коринтян! Мені здається, що їх було значно більше, і ми багато що втратили, втративши їх. Втім, оскільки нас чекає ще зустріч з Павлом і його адресатами, так що не все ще втрачене.

Одне з таких дуже важливих і практичних питань розглядається Павлом у Другому посланні в розділах 8 і 9. Це питання пожертвувань, щедрості і скупості.

Ми всі навчені і знаємо, що повинні жертвувати на справу Божу якусь частину того, що заробляємо. Хтось учить про десятину, хтось закликає до більшої жертовності.

Поклавши руку на серце, слід сказати, що питання пожертвувань пов’язане не стільки з грошима, скільки з нашими стосунками з Богом. Питання не в тому, чи даємо ми чи не даємо, або скільки даємо, а в тому, чи віримо ми тому, що каже Бог. А точніше, кому ми більше довіряємо – грошам у наших гаманцях або Богові.

Питання пожертвувань також безпосередньо пов’язане з нашими стосунками з братами і сестрами. Бо пожертвування – це акт любові до тих, хто має потребу. А якщо ми жертвуємо на якесь християнське служіння, то це прояв любові як до тих, хто здійснює це служіння, так і до тих, заради кого власне воно здійснюється.

Ми можемо знати, що повинні бути щедрими, але не бути такими чи жертвувати без ясного розуміння, навіщо ми це робимо. Як у всякої істини, тут існує дистанція між просто знанням про істину і знанням самої істини. Це схоже з висловлюванням про Іова та його друзів: друзі Іова знали про Бога, а Іов знав Бога. І в цьому вся різниця, але якою великою вона виявилася.

Іноді можуть минати роки, перш ніж людина приходить до розуміння суті щедрості і починає осмислено здійснювати це служіння. Принаймні, у мене це так і сталося. Втім, я досі знаходжуся ще в процесі осмислення цього важливого служіння Богові. І те, що пише Павло в цих розділах, дуже допомогло і допомагає мені.

Описуючи конкретну ситуацію в різних церквах, Павло розкриває, якщо так можна виразитися, механізм жертвування. Як і всяке інше, це служіння тісними узами пов’язане з усіма сторонами життя віруючої людини і чинить на них свій вплив.

За словами Павла, істинна щедрість є результатом, по-перше, відданості Господові, а потім любові до людей (8:5). По справжньому щедру людину не треба умовляти пожертвувати на щось або підтримати когось. Вона сама шукає можливість надати допомогу і розглядає це як честь і благословення для себе!

Щедра людина самою своєю щедрістю чинить вплив на людей, які оточують її. Щедрість одного є перевіркою істинності любові інших. І для одних це добрий, надихаючий приклад, а для других… можливо, і докір для їхньої совісті.

Щедрість – це не риса характеру. Вона формується завдяки розумінню благодаті Божої і Євангелія Ісуса Христа. Саме там основа всякої істинної щедрості, бо Христос віддав нам усе, що мав, щоби ми “збагатилися Його убогістю” (8:9).

Справжня щедрість рідко буває спонтанною, хоча, можливо, у цьому немає нічого поганого, проте нерідко ми починаємо шкодувати про те, що зробили під напливом емоцій. Коли розширюються емоції, то звужується можливість логічно осмислити те, що відбувається.

Проте слід сказати, що в Біблії є приклади, як може здатися, щедрості безрозсудної, необдуманої. Жінка, яка поклала в скарбницю все, що мала. Мати, яка віддала пророкові їжу своєї дитини.

Таке трапляється, бо все життя складно укласти в просту схему, але саме трапляється, а не є правилом на кожен день. Якщо Бог каже вам віддати все, що ви маєте, – віддайте, тільки будьте твердо упевнені, що ви чуєте саме Його голос. І ніколи не шкодуйте про те, що зробили, інакше користі вам від цього не буде жодної.

У звичайному ж, повсякденному житті справжня щедрість має бути завжди осмисленою, зваженою і повинна доводити задумане до кінця (8:11).

Павло пише, що нам необхідно бути щедрими настільки, наскільки дозволяють нам наші можливості. Оцінка наших можливостей – питання непросте, бо ми маємо тенденцію порівнювати своє становище з тими, хто має більше за нас. І тим самим переконувати себе, що нам і дати особливо нічого.

Для мене добрим уроком була поїздка в Індію, де я зрозумів, що ми в цілому живемо дуже і дуже непогано. Можливо, по-різному в різних місцях, але краще, ніж величезна кількість людей в Азії і Африці.

Статистика дає жахливі цифри дітей, які щодня вмирають з голоду, і про це завжди потрібно пам’ятати, оцінюючи своє матеріальне становище.

Щедрість допомагає вирівнювати наявну диспропорцію, якими б причинами вона не була викликана. Павло говорить про “рівномірність” або “рівність”. Це не має нічого спільного з тією рівністю, яку проголошували чи проголошують комуністи. “Відняти і поділити на всіх” – не спрацювало і ніколи не спрацює.

Справжня щедрість може бути тільки добровільною, за покликом серця, без смутку і без примусу. У Писанні сказано: “Хто дає доброзичливо, того любить Бог” (2Кор. 9:7).

Так влаштоване Богом людське життя, що людина отримує те, що сіє. Скупо сіє – скупо пожинає; щедро сіє – знімає відповідний урожай. Це неминучий закон людського буття, хоча іноді нам здається, що пауза між сіянням і жнивами занадто затягується.

І хоча нерідко ми думаємо, що маємо так мало і дати можемо ще менше, нехай це нас не хвилює. Наша справа – давати стільки, скільки ми можемо, а Бог, за словами Павла, займеться процесом вирощення і множення пожертвуваного нами. Причому цей процес відбуватиметься і в нашому серці і нашому житті, а також у серцях і життях інших людей.

Колись білі колонізатори обмінювали в аборигенів скляні буси на золото. У нашому житті, як би дивно це не звучало, наші гроші є такими ж бусами, які ми можемо обміняти на істинне золото, – благословення Отця, щирі і відкриті стосунки з ближніми, можливість участі в справі Божій, радість із цього приводу в наших серцях, свободу від будь-яких видів залежностей, а особливо залежності від грошей.

Автор: Роман Носач

Попередній запис

Щедрість

Біблія учить нас жити і працювати так, щоб із заробленого ми могли самі жити, та ще підтримувати слабких. Але не ... Читати далі

Наступний запис

Щедрість дару

Збираючись піти в церкву, на що ви чекаєте найбільше? Для цієї конкретної дискусії давайте припустимо, що ваша відповідь досить духовна. ... Читати далі