Псалми здалися мені зразком душевної терапії. Мені довелося написати книгу, яку я назвав «Розчарування в Богу». Видавців ця назва стурбувала, і вони запропонували трохи змінити її: «Подолання розчарування в Богу». Для них здавалася дещо єретичною подібна негативна назва. Вони не уявляли, як виглядатиме така книга в християнському книжковому магазині посеред безлічі томів про красу і радість християнського життя. Проте, коли я писав цю книгу, я мав на увазі безліч детальних біблійних оповідань про людей, що зазнавали жорстоке розчарування в Богу. Не лише Йов і Мойсей вступали в подібний конфлікт, але і пророки Єремія і Авакум, і всі невідомі нам на ім’я автори псалмів. Деякі псалми можна було б озаглавити: «У гніві на Бога», «Зраджений Богом», «Покинутий Богом», «Той, що розчарувався в Богу».
От декілька рядків з Псалму 89: «Доки, Господи, будеш ховатись назавжди, доки буде палати Твій гнів, як огонь? Для чого створив Ти всіх людських синів на ніщо?» (вірші 47-48)
Чи Псалом 88: «Для чого, о Господи, кидаєш душу мою, ховаєш від мене обличчя Своє?… Друга й приятеля віддалив Ти від мене, знайомі мої як та темрява!» (вірші 15, 19).
Може здатися дивним, що Священне Писання включає ці крики духовної поразки, але присутність цих сцен і описів складає важливий принцип терапії. Консультант зі шлюбу часто попереджає своїх пацієнтів: «Ваші стосунки можуть стати ще гіршими, перш ніж справа піде на лад». Образи, напруга, які ховалися роками, тепер піднімуться на поверхню. Доведеться оголити і виявити всі розбіжності і взаємне нерозуміння, і лише потім встановиться справжня згода. Псалми, як і психоаналіз, допомагають виявленню наших неврозів.
Кетлін Норіс розповідає про черницю, яка допомагає жінкам вирішувати їх життєві проблеми: безробітним; дружинам, що зазнають насильство в сім’ї; людям, що намагаються після багаторічної перерви відновити навчання. Ця черниця виявила, що псалми допомагають її підопічним виплеснути емоції, які церковні наставники часто намагаються подавити. «Терпіть, посміхайтеся, страждання загартовує душу», – твердять інші наставники, але псалми кажуть інше. Вони не намагаються раціональними аргументами усунути гнів або абстрактними міркуваннями угамувати біль. Вони виражають усі емоції голосно і люто, звертаючи їх безпосередньо до Бога.
150 псалмів відбивають різні етапи і ситуації душевної терапії. Тут є усе: сумнів, параноя, замішання, підлість, захват, ненависть, радість, хвала, помста, зрада. Колись подібне виявлення почуттів здавалося мені жахливим хаосом, тепер я бачу в ньому ознаку здоров’я. Книга Псалмів показала мені, що я маю право говорити Богові про будь-які свої почуття. Не треба приховувати свої невдачі, не треба прикрашати погане в собі – краще відверто сказати про всі свої слабкості Богові, бо лише Він може зцілити їх.
Найкраще ця цілюща сила передана в Псалмі 51, який, за переказами, створив сам Давид після ганебного вчинку з Вірсавією. Цар визнає, що скоїв перелюб і вбивство: «Тобі, одному Тобі я згрішив, і перед очима Твоїми лукаве вчинив». Йому нічого принести в жертву Богові, окрім зламаного духу та упокореного серця, але саме визнання відкриває шлях до зцілення. У сльозах і скорботі Давид сповідується, і його псалом стає зразком для інших сповідей.
Вальтер Брюгеман запропонував назвати «псалмами розгубленості» ті псалми, які передають замішання, визнання в гріхах або сумнів. Зазвичай вони починаються з благання до Бога про позбавлення від біди чи відчаю. З цими благаннями переплітаються поетичні образи скорботи, заклики до Божої справедливості, навіть докори: «Що користі Тобі, якщо я помру? Як тоді хвалитиму Тебе?». Проте, навчившись виражати ці почуття, автор вже набуває певної перспективи, починає згадувати про кращі часи, про молитви, що виконалися, про ті милості, які він не вмів цінувати. І ближче до кінця псалму він переходить до вдячності і хвали. Він відчуває, що його вислухали і очистили. Псалом, як молитва, сам по собі здійснює це преображення.
Псалом 71 може послужити прикладом того, як діє ця духовна терапія. У його строфах наполегливі заклики до Божої допомоги змінюються сповіданням віри, а потім новими страхами, вже відносно майбутнього. На завершення гімну поет вихваляє істину і надійність Бога. Спогади про чудеса, які Бог здійснював заради Ізраїлю, і про моменти близькості самого поета до Бога заспокоюють на якийсь час тяжкі сумніви псаломщика. Багато псалмів передають цей настрій. «Вірую, Господи, поможи недовірству моєму»: поет як би умовляє самого себе, намацує шлях до віри серед приливів і відливів емоцій.
Мене вже більше не бентежить ця дивна суміш псалмів-проклять, псалмів-вихвалянь, псалмів-сповідей. Тепер я дивуюся духовній цілісності староєврейських поетів, які намагалися залучити Бога в усі сфери свого життя, звертаючи до Нього всі почуття, що повсякденно відчуваються людиною. Не слід нічого прикрашати, не треба вдавати, що в тебе все гаразд, щоб з’явитися перед Богом, немає жодних заборонених тем. Бог готовий говорити з нами про нашу реальність.
Для староєврейських авторів реальність Божа затьмарювала їх власні переживання і складну історію їх народу. Вони обговорювали з Богом кожну подробицю свого життя, вони сперечалися і боролися з Ним, і самою цією боротьбою затверджували свою віру.
Мій друг Гарольд Фікет має звичай віддалятися іноді на декілька днів у монастир. Статут багатьох чернечих орденів наказує повторювати псалми вголос уранці, вдень і під час вечірньої служби. За декілька тижнів ченці проходять увесь цикл, знову повертаючись до першого псалму[1]. Гарольд казав мені, що іноді, коли вуста його твердили про те, як він «входить у ворота Господні з подякою», сам він продовжував згадувати вчорашню образу або прикидав, чи скоро розсіється туман над затокою Сан-Франциско. Але поступово, день за днем, він підкорявся ритму псалмів. Не все в них підходило до його душевного стану, але помалу він переймався тією реальністю, яка знайшла вираження в псалмах, і не намагався пристосувати текст до своїх світських міркувань.
Згадуючи час, проведений з ченцями, Гарольд писав: «Псалми озброїли мене тими словами, з якими я мав і хотів звернутися до мого Бога, словами, які прославляють реальність Його присутності, – «Повні небеса і земля слави Твоєї»; словами, які визнають Його втручання в наше життя, – «Ти обернув нашу печаль у тріумфування»; словами, які виражають усю глибину моєї залежності, – «Виткав мене в утробі матері моєї»; словами, які передають надію на зустріч і близькість з Ним, – «Тільки про одне я мрію, щоб мені увійти у дім Господній навіки«. Псалми наставляють мою душу в любові до Бога».
[1] До недавніх пір католицький священик, звершуючи службу по бревіарію, повторював усі псалми за тиждень. Англіканській літургії для цього потрібен місяць. Історик Пол Джонсон назвав Книгу Псалмів однією з головних основ християнської історії: бенедиктинці і пуритани, Лютер і єзуїти, Веслі, кардинал Ньюмен і Кальвін – усі ці такі різні люди любили і постійно твердили псалми.
