Мойсеєва спадщина

Сувій Тори

Після Мойсея все змінилося. Одна людина представляла цілий народ, і на те були свої причини. Усиновлений представником царського дому, покараний за необдуманий вчинок, засуджений до сорокарічного вигнання, прощений, особисто обраний для виконання непосильної місії, що постійно спілкувався з Богом – Мойсей у своїй особистій історії відтворював історію Ізраїлю.

Сучасний читач, натхненний подіями Виходу, майже не звертає уваги на чотири століття горя, яке передувало звільненню, і на ті невдачі, які спіткали ізраїльтян у пустелі Сінайській, а потім і в Землі обітованій. Саме з цієї причини Второзаконня включене в Біблію, і саме з цієї причини занадто оптимістичним американцям не завадило б частіше перечитувати цю книгу.

Багато хто намагався брати на себе частину місії Мойсеєвої, але нікому не вдавалося в точності повторити його звістку. Всякого роду благодійники народу – від марксистів до визволителів американських рабів і творців фаланстерів у Латинській Америці – прибігали до мови Виходу, але їм бракувало нещадного реалізму цього пророка. Вони тут же переходили до утопічних описів Землі обітованої, до обіцянок, які ніколи не були і ніколи не будуть здійснені на цій землі.

Нерідко з цих утопій виростають тиранії куди страшніші, ніж та політична система, якої вони закликали позбутися. Африканські колонії скидали ярмо імперіалізму і стикалися з грізними проблемами племінних війн. Маленькі країни звільнилися від впливу Радянського Союзу і розвалилися на частини в результаті цивільного розбрату. Старий Заповіт повинен послужити застереженням: не можна читати Вихід без Второзаконня. Будь ми уважнішими, це позбавило б від багатьох розчарувань усіх нас, включаючи політиків і проповідників.

Християнські священики також прибігають до мови Мойсеєвої, щоб описати урочистість християнського життя по той бік Йордана. У цих проповідях Єгипет перетворюється на темну країну тілесних спокус, а пустеля – у тяжке випробування, яке необхідно здолати, щоб у результаті потрапити в залиту сонцем країну обітовану. Але останні сім розділів Второзаконня повинні були б навіки розсіяти цей солодкий обман: життя з Богом виявляється зовсім не простим і не безтурботним. Воно не було спокійним і безпечним для тодішніх ізраїльтян, не буде воно таким і для нас сьогодні. Подорожньому належить йти і йти вперед, і за кожним поворотом його знову підстерігає ворог.

Мойсей – єдина людина, яка цілком усвідомлювала те, що означає життя з Богом. Цей пророк пророків передавав людям Божу звістку, не намагаючись нічого прикрасити. Цей перший зі священиків клопотав за свій народ перед Богом з пристрастю, переконаністю і любов’ю. Він нікому не обіцяв «хепі-енду», і його власне життя не мало щасливого завершення, але він і не озирався з тугою на минуле. І розкіш Єгипту, і безтурботна самотність кочового життя не змогли повністю підкорити його. Мойсей віддав себе своєму народу, цьому сварливому, вимогливому натовпу, і вони познайомилися з Богом, стали близькими до Нього, як до кращого друга, лицем до лиця.

«Щедрий і милосердний Господь, довготерпеливий і многомилостивий», – так співав автор Псалму 103, через багато століть після Мойсея, повторюючи священну Шма, дану Мойсеєм народу. Цю молитву і понині уранці і увечері повторюють юдеї у всьому світі. Господь підтвердив Свою любов заповітом. Хоча почуття знає приливи і відливи, врешті-решт любов завжди бере гору.

«Не завжди на нас ворогує, і не навіки заховує гнів. Бо як високо небо стоїть над землею, велика така Його милість до тих, хто боїться Його, як далекий від заходу схід, так Він віддалив від нас наші провини! Як жалує батько дітей, так Господь пожалівся над тими, хто боїться Його, бо знає Він створення наше, пам’ятає, що ми порох»

Порох і пил. «Хапіру», «запорошені», – так прозвали єгиптяни своїх рабів-євреїв. Бог пам’ятає, що ми – порох. Мойсей не залишив сумнівів із цього приводу: зло невідворотне і кара неминуча. Але Бог із власної волі прощає нам гріхи, бо пам’ятає про нашу слабкість. Бог йде поруч з нами, Бог живе в наметі поряд з нами посеред величезної і страшної пустелі. Бог милості, що любить навіть тих, хто з пороху, особливо тих, хто складається з пороху.

*

Прекрасні і сумні розмови Мойсеєві, зафіксовані у Второзаконні, мали два великі наслідки. Одним стала подія, що сталася тоді, коли збулися страшні Мойсеєві пророцтва про долю його народу. Після смерті пророка ізраїльтяни перейшли через Йордан, завоювали землю Ханаанську, звели там міста, стали багатим і процвітаючим народом і швидко забули про Бога. Народ розколовся надвоє, піддався вторгненню завойовників, Єрусалим пав після облоги, і здійснилися все ті жахи, про які казав Мойсей: батьки поїдали власних дітей. Але Господь знову послав дивовижне позбавлення, щоб дати Своєму народу ще один шанс.

Через два покоління хлопчик-цар Йосія відчув ностальгічне бажання відновити храм і поновити звершення древніх релігійних обрядів. У той час святий град Божий був забутий. У його храмах красувалися ідоли, його жерці займалися розпустою на славу своїх богів, сонцепоклонники приносили жертви зображенню коня. У сусідній долині батьки спалювали первістків на багатті, намагаючись вмилостивити Ваала. Священні книги були втрачені, Бог Авраама, Ісака та Якова, Бог Мойсея перетворився на пустий звук. Священики, риючись у розвалинах, виявили «Книгу заповіту» – видно, якусь частину Второзаконня.

Розділи 22-23 2-ї книги Царів передають цю драматичну історію очищення храму і такого оновлення, якого, можливо, ще не знала історія. Цар плакав, роздираючи на собі одяг, і наказав повернути народ до закону Мойсеєвого. Свою релігійну реформу Йосія завершив тим, що зібрав увесь народ і наказав святкувати Пасху. «Бо не справлялася ця Пасха від днів суддів, що судили Ізраїля, по всі дні царів Ізраїлевих та царів Юдиних» (23:22). Мойсей не увійшов до Землі обітованої, але його дух жив у ній, повертаючи надію, життя, порятунок нащадкам тих, кого він привів до кордонів цієї країни.

Друга подія описана в Новому Заповіті. Ісус добре знав текст Второзаконня. Зазнаючи спокуси в пустелі, він тричі цитував цю книгу в спорі з Сатаною. Пізніше, в один з найурочистіших моментів Свого служіння, Ісус піднявся на гору, щоб зустрітися там з Отцем. Його обличчя преобразилося після цього, як преобразилося колись обличчя Мойсеєве після спілкування з Богом. «Вигляд лиця Його переобразився, а одежа Його стала біла й блискуча» (Лк. 9:29).

Петро та Іван відсахнулися, засліплені. Голос зазвучав з небес, і несподівано на горі перед учнями з’явилися два титани ізраїльської історії. Вони відразу ж упізнали Іллю, того несамовитого пророка, що творив багато див, про повернення якого мріяли усі юдеї. І поруч з ним стояв Мойсей. Обидва дружньо розмовляли з Ісусом.

Петро настільки розхвилювався, що якось незграбно спробував запропонувати звести шатри на цій горі, щоб утримати тут небесних гостей. Ісус, заспокоївши учнів, повів їх назад, вниз з гори. Диво надало Йому нові сили і мужність, щоб зустріти важкі дні, що чекали Його.

Цей епізод містить одну подробицю, про яку часто забувають християни, але яка має бути дорога кожному юдеєві: у цю мить любові і милосердя збулася нарешті заповітна мрія Мойсея. Він стояв на вершині гори посеред Землі обітованої. І дійсно, Господь пам’ятає «запорошених», пам’ятає їх усіх – і перших, і останніх.

Попередній запис

Смерть Мойсеєва

Понад усе Господь бажав зберегти Свій заповіт з Ізраїлем. «О, якщо б їх серця були схильні боятися Мене і завжди ... Читати далі

Наступний запис

Нелюбима книга

Якщо для одних людей псалми стали джерелом духовної настанови і розради, то інших вони вражали і спантеличували. Ці древні молитви ... Читати далі