Блаженніше давати, ніж приймати (закінчення)

Не збирайте собі скарбів на землі, де черв і тля точать і де злодії підкопують і крадуть. Збирайте ж собі скарби на небі, де ні черв, ні тля не точать і де злодії не підкопують і не крадуть” (Мф. 6:19,20), – ці біблійні слова можна без зайвих вагань адресувати до всіх людей, які безкорисливо допомагають своїм ближнім, зокрема хворим дітям.

Здавалося б, яка дурниця – небесний капітал. Так думає багато людей, доки в одну мить вони не втрачають усе, що було накопичене роками важкої праці – події на Донбасі, як і будь-який збройний конфлікт, тому живий приклад. Небесний же капітал не дістануть жодні РСЗВ “Град”.

Небесний капітал, тобто безкорисливі і непоказні добрі справи (це дві головні умови його накопичення), можна порівняти з депозитом у банку, який неможливо вкрасти. Але в кожного депозиту є відсотки, і ці відсотки ми отримуємо ще в земному житті. Ми, і саме головне – наші близькі, наші діти. Щоб у цьому переконатись, варто лише почати накопичувати цей капітал.

Цей небесний капітал можна порівняти, звісно, у певній мірі, і зі своєрідним видом страхування. Адже коли людина страхує будь-що, звичайно не з умовою шахрайства, вона не проти, якщо в неї не буде причин для отримання страхового полісу. Це саме можна сказати і стосовно допомоги ближнім. “Блаженніше давати, ніж приймати” (Діян. 20:35), – краще мати можливість допомагати ближнім, ніж мати потребу в чиїсь допомозі.

Окрім того, люди часто з віком черствіють серцем, стають байдужими (у сенсі допомоги, а не в сенсі нездорової цікавості) до справ ближніх, що саме по собі є гріховним: «Хто знає, як добро робити, і не робить, тому гріх» (Як. 4:17). А гріх «багатий» своїми наслідками, про що була розмова в попередньому дописі. Через ці наслідки, а також з метою, щоб розм’якшити серце людини, Бог допускає в її житті усілякі випробування і страждання. Адже для Бога найголовніше, щоб людина врятувала себе, свою душу для життя вічного: «Бо яка користь людині, коли вона придбає ввесь світ, а душу свою занапастить?» (Мк. 8:36).

І саме для цього прийшов на землю Господь Ісус Христос: “Бо так полюбив Бог світ, що віддав і Сина Свого Єдинородного, щоб усякий, хто вірує в Нього, не загинув, а мав життя вічне” (Ін. 3:16). А небайдужість людини до чужого горя, образно кажучи, не зачерствілість її серця – одна з основних умов прийняття нею благої звістки про спасіння вірою в Ісуса Христа. От чому ще в притчах Соломонових сказано: “Більше за все бережене зберігай серце твоє, тому що з нього джерела життя” (Притч. 4:23). Але погодьтеся, краще допомагати ближнім, навіть зовсім незнайомим людям, щоб залишатися небайдужим, ніж чекати, коли біда постукає у двері власної оселі.

Усе вище написане, звичайно, може здатись комусь маячнею, але маю надію, що декому воно допоможе здійснити правильний вибір у житті, або ж залишитися вже на обраному вузькому терені, що провадить нас до Небесного Царства.

Автор: Михайло Лукін

Попередній запис

Блаженніше давати, ніж приймати (продовження)

Напевно, у багатьох раз у раз виникає питання: "Навіщо страждають діти?" Щоб спромогтися розібратися в цьому, слід розібратися в чому ... Читати далі

Наступний запис

Жадібність та ідолопоклонство

30 срібняків У Посланні до Ефесян 5:5 написане: "Бо знайте, що ніякий блудник‚ чи нечистий, чи ... Читати далі