Жорстокосердий народ

Незабаром Мойсей і фараон вже щосили змагалися один з одним, як у дитинстві, коли вони перетягували канат і жоден не бажав поступитися іншому. «Не дозволю мені вказувати! Не допущу, щоб мені погрожували! – таких інтонацій від свого однолітка Мойсей раніше не чув. – Я уранішня і вечірня зірка. Я фараон!»

Могутні боги Єгипту вишукувалися прекрасними рядами проти невидимого Бога євреїв. З погляду єгиптян, вчення про єдиного та ще й невидимого Бога було просто сміхотворним. Вони шанували безліч богів, яких можна було бачити, яким можна було поклонятися в пишно вбраних храмах: Гора-сокола, Тота-ібіса, Апіса-священного бика. Кожне божество мало таємничі якості, відомі тільки його жерцям. Який сенс від Бога, Якого не можна ні побачити, ні зобразити у вигляді статуї чи картини?

Прохання євреїв відпустити їх на три дні в пустелю для звершення жертвопринесення здавалося грубим заходом для втечі. Хіба в храмі в Карнаку не служать 70 000 священиків і їх помічники? Якщо євреям знадобилися якісь священнодіяння, чому б їм не звернутися до фахівців?

Проте боги Єгипту один за другим пали жертвою кар, насланих Богом Мойсея: божество річки не змогло перешкодити перетворенню води на кров, священні мухи стали настирними паразитами, сонячний бог Ра сховався за хмарою, священний бик не зумів захистити своє потомство. Остання, найстрашніша кара забрала первістків Єгипту, не пощадивши і сина фараонового, і правитель визнав свою поразку: незримий Бог переміг. Наступного ж дня єврейські раби, прихопивши із собою багатства Єгипту, пішли геть. Величезний, неорганізований натовп йшов за своїм вождем Мойсеєм, принцом Ізраїлю.

Зрозуміло, сам Мойсей не бажав приймати цей титул. З тієї миті як він побачив кущ, що горів і не згорав, один урок він засвоїв твердо: ця місія належить Богові, а не йому, Мойсей лише виконував роль, відведену йому Богом. Він забивав цей урок в ізраїльтян щороку, коли вони святкували Пасху, згадуючи останню, страшну ніч в Єгипті. Свобода наздогнала їх посеред чорної ночі. Сім’ї тиснулися один до одного за пасхальним столом, їх речі вже були складені, але потужне військо єгиптян вартувало беззбройних нащадків Якова. Бог врятував їх у ту ніч і потім, коли фараон, змінивши своє рішення, послав бойові колісниці наздогнати плем’я, що тікає від нього, і всі ізраїльтяни волали в жалюгідному страху, Господь знову прийшов їм на допомогу. Події Виходу стали одним з Божих епітетів: «Я – Господь, Який вивів вас з Єгипту».

Ту ж дитячу залежність від Бога ізраїльтяни випробовували під час всіх своїх мандрів. У них кінчилася вода – Бог вказав їм джерело. У них закінчилися запаси їжі – Бог дарував їм манну. На них напали вороги – Бог врятував їх. Звільнення Ізраїлю було повністю актом Божим, і Йому Одному належало віддавати хвалу.

Роки пастушачого життя навчили Мойсея терпінню, приготували його до ролі вождя народу. У колишні часи він усе вирішував сам. Усі три епізоди його юності, про які ми знаємо, були сценами насильства: він вбив єгиптянина, розняв одноплемінників, що б’ються, розігнав пастухів, що кривдили жінок, завоювавши при цьому любов своєї майбутньої дружини. Але тепер несамовитий характер Мойсея полагіднішав.

Лише одного разу неприборканий дух розлютився в ньому з колишньою силою. Мойсей гнівно ударив палицею по скелі: «Ви хочете пити? Я дам вам воду!» – крикнув він своїм супутникам, що скаржилися на непереносну спрагу. Ця провина позбавила його заповітної мрії, надії самому ступити в Землю обітовану. На одну мить Мойсей забув, що всі чудеса здійснюються Богом, а не ним самим. От чому тепер він стояв на високому камені посеред схвильованого натовпу – все ще на цьому березі Йордана.

*

«Слід підбадьорити їх, – шепотів він самому собі. – Не забувай, для них настає великий день. Не позбавляй їх радості. Бога прогнівили їх батьки, а не ця зелена молодь. Дай їм надію. Нехай веселяться».

Але як би він не стримувався, гнів проривався назовні. Він втомився, знеміг, а його життя усі ці останні роки складалося із суцільних розчарувань.

«Ви занадто тяжка ноша для мене одного», – вимовив він і зробив паузу, поки глашатаї повторювали його слова.

Та вже, вірно, вони були для нього тяжким тягарем, це бекаюче стадо, жалюгідна купка невдячних слабаків, яких він тягнув через пустелю, немов ослик, що тягне в гору сильно навантажений візок. Ледве він вивів їх з Єгипту, як вони почали засмучуватися про тамтешні солодощі і приправи. О, невдячні! Бог дав їм манну, а вони вимагали печеню. Бог відкрив джерела в скелі, а їм подавай річки.

Жорстокосерді, подібні до тих волів, яких він запрягав у молодості і які опиралися його ярму. Треба дочекатися, поки безглузда тварина розслабиться, і тільки тоді вдасться як слід закріпити ярмо на його шиї, інакше віл за день роботи натре собі загривок, поплатившись за власну упертість. А це плем’я блукало сорок років у пустелі, доки «ярмо» совалося назад і вперед на його шиї. Перехід через пустелю мав зайняти одинадцять днів, лише одинадцять днів, а не все життя.

«Ви не хотіли йти, ви повставали проти наказів Господа вашого. Ви бурчали, сидячи у своїх шатрах… Скільки я вас знаю, ви завжди намагалися не послухатися Господа».

Тихіше, старче. Згадай – це ж діти. У всьому винні їх батьки, а не вони. Але Мойсей не міг стриматися. Надто багато жовчі накопичилося за ці сорок років, а старших, на яких йому слід було б обрушити свій гнів, вже не було в живих.

«Через вас Господь прогнівався і на мене і сказав: «І ти теж не увійдеш до цієї землі».

От що терзає його. Як же так, зелена молодь увійде до землі, наповненою молоком і медом, а визволитель народу, той, хто ніс цю тяжку ношу на своїх плечах, хто заступався за них, коли Сам Господь відвертався від обраного Їм народу, залишиться тут, по цей бік кордон, помре тут. Хіба це справедливо? Ні, несправедливо. Несправедливо!

«Я казав вам, але ви не слухали. Ви повставали проти велінь Господніх…»

Промова не вдається. Мойсей бачить реакцію натовпу: жінки відволікаються і базікають, чоловіки відводять очі, переминаються з ноги на ногу, діти втекли пограти. Це його останній шанс, а він невдовзі може позбутися і його. Але хіба він не має права навіть виговоритися? Хіба він і цього не заслужив? Байдуже, що вони подумають. Вони зобов’язані вислухати його. Колись вони зуміють зрозуміти сказане. Колись вони пошкодують, що так поводилися з ним.

«Я просив Господа: «Дозволь мені перейти на той бік і побачити прекрасну країну за Йорданом, ці солодкі гори і Ліван». Але через вас Бог прогнівався на мене і не став мене слухати».

Попередній запис

Перший посередник

Життя Мойсеєве зведене навколо єдиної теми: така воля Господня. Скільки разів мати переказувала йому дивовижну історію його порятунку в той ... Читати далі

Наступний запис

Історична пам’ять

Що розумів цей натовп? Він бачив, що старик знову гнівається. Їх батьки вже упокоїлися в пісках Сінаю, і незабаром Мойсей ... Читати далі