«Він визволяє убогого з горя його, а в переслідуванні відкриває їм ухо» (Йов 36:15).
Як я вже казав, книга Йова ставить більше питань про страждання, ніж дає відповідей. Хоча кінець книги з драматично розрахованим виходом на сцену Самого Господа Бога здається як найбільш відповідним для все пояснюючого монологу, Бог ухиляється від відповіді. Більше того, Бог зневажливо відкидає такі здорові на вигляд теорії про джерело і походження страждань, запропоновані друзями Йова.
Отже, книга Йова, ця вражаюча повість про жахливі нещастя, що обрушилися на дуже хорошу людину, не містить скільки-небудь послідовної теорії, що пояснює, чому страждають хороші люди. Проте книга дозволяє як би «у шпарину» заглянути і проникнути в проблему болю. Сам я, вивчаючи цей текст, дійшов певних висновків. Це не відповідь на проблему страждання (від цієї відповіді відхилився Сам Господь), проте є в ній принципи, які протистоять багатьом хибам, так же поширеним у наші дні, як і за часів Йова.
1) Розділи 1 і 2 пояснюють, що Бог не був безпосередньою причиною страждань Йова. Це тонке, але важливе розмежування: Бог допустив ці страждання, але безпосередньо накликає їх на праведника Сатана.
2) Книга Йова жодного разу навіть не припускає, що Богові бракує благої сили. Деякі люди (у тому числі Рабі Кушнер, автор бестселера «Коли з хорошими людьми трапляється щось погане») вважають, що в слабкого Господа бракує влади, щоб запобігти людським стражданням. Є і варіант деїстів: Бог править світом як би на відстані, не втручаючись у конкретні події. Книга Йова, навпаки, не ставить під сумнів могутність Божу. Вона звертається тільки до Його справедливості. У заключній промові Бог демонструє дивовижні образи тільки для того, щоб підкреслити Свою всемогутність.
3) Книга Йова рішуче відкидає теорію, згідно якої страждання завжди виявляється результатом гріха. Біблія підтримує загальний принцип «Що посієш, те й пожнеш», поширюючи його і на земне життя. Але людина не має права застосовувати цей загальний принцип до окремого випадку, а тим більше до іншої людини. Друзі Йова дуже переконливо доводять, що Йов якось заслужив таку жахливу кару, проте Бог, вимовляючи остаточний вердикт, оголосив їм: «Ви не говорили слушного про Мене, як раб Мій Йов» (42:7). Пізніше Ісус також спростовуватиме думку, ніби страждання неодмінно має на увазі гріх (див. Ів. 9:1-5 і Лк. 13:1-5).
4) У відсутність сформованої віри в загробне життя друзі Йова помилково припускали, ніби справедливість Божа – нагорода або покарання людини – повинна неодмінно проявитися вже в цьому житті. Інші розділи Біблії учать, що справедливість буде в усій повноті здійснена Богом тільки після смерті людини.
Радощі, якими насолоджується Йов у старості, – це лише передвістя прийдешнього. В розділі 42 є одна важлива подробиця: майно Йова було не лише відновлене, але й подвоєне: замість 7000 овець, 3000 верблюдів, 500 пар биків і 500 ослів у нього стало 14 000 овець, 6000 верблюдів, 1000 пар биків і 1000 ослів, проте – і це суттєво – колишня сім’я Йова не подвоїлася. Він був батьком семи синів і трьох дочок, і тепер у нього народилося семеро нових синів і три дочки, а не чотирнадцять синів і шість дочок. Навіть у цій книзі Старого Заповіту, де уявлення про загробне життя залишається дуже смутним (якщо воно взагалі є), ми бачимо ясний натяк на те, що одного разу Йов знову побачить втрачених ним дітей. Десять дітей, яких він так трагічно втратив, будуть повернені йому і возз’єднаються з ним у вічній славі викупленого і воскреслого світу.
5) Бог не засуджує сумнів і відчай Йова, Він засуджує лише його невідання. Вираз «терплячий Йов» навряд чи відповідає тому потоку скарг і звинувачень, який виливається з вуст цього страждальника. Йов зовсім не бажав з лагідністю і покірністю приймати нещастя. Його різкі висловлювання не на жарт стривожили друзів, але не Бога. Отже, чи може вибух емоцій, викликаний горем або болем, якимсь чином образити Бога? Згідно з цією книгою, ні. Найвища іронія – Бог наказує друзям Йова просити вибачення через Йова, до якого вони поставилися з такою святенницькою поблажливістю.
6) Ніхто не має в розпорядженні усієї повноти знання про страждання. Йов вважав, що сам він праведний, а Бог несправедливий. Його друзі відстоювали протилежний погляд: Бог правий, і Йов покараний за заслугами. У результаті обидві сторони дізналися, що вони судили про ситуацію зі своєї обмеженої точки зору, не відаючи про ту боротьбу, яка відбувалася на небесах.
7) Бог ніколи не залишає нас назовсім, Він ніколи не мовчить. Елігу переконливо говорить про це, нагадуючи Йову про сни і видіння, про колишні благословення і навіть про щоденно спостережувані прояви Бога в природі (розділ 33). Бог також вказує на природу, як на свідоцтво Своєї мудрості і сили. Навіть якщо нам здається, що Бог мовчить, ми все ж зуміємо помітити якийсь Його знак. Письменник Джозеф Бейлі так сформулював цю істину: «Пам’ятайте в темряві те, що ви дізналися, доки було світло».
8) Поради страждальникам, незважаючи на усі благі наміри, можуть часом спричиняти більше шкоди, ніж користі. Поведінка друзів Йова – класичний приклад того, як гординя і упевненість у власній правоті можуть заглушити почуття співчуття. Друзі Йова твердять благочестиві формули і обговорюють богословські питання, наполягаючи на власному хибному уявленні про природу страждання (і це уявлення широко поширене досі). Йов відповідає: «О, коли б ви насправді мовчали, то вам це за мудрість було б!…» (13:5). Виявилось, що найблагіше, наймудріше, що друзі зробили для Йова, вони зробили на самому початку, коли роздерли одежі свої і мовчки сиділи з ним поруч.
9) Бог зміщує точку зору з причини страждань Йова на його відповідь. Вражаюче, але Бог так і не висловлює Своєї теорії страждання і не повідомляє Йову про суперечку, яка описана в розділах 1-2. Головною проблемою, головним сюжетом книги стає віра Йова. Чи зможе він зберегти довіру до Бога, навіть якщо усе піде прахом? Ми інстинктивно ставимо питання «Чому? За що?» Але Бога значно більше цікавить «Навіщо? З яким підсумком?» Раз вже страждання виникло, то, як би це не було жахливим, треба зрозуміти, яке благо з нього можна отримати.
10) Згідно з Божим задумом, страждання може бути спокутним або може послужити вищому благу. У випадку з Йовом тимчасові муки цієї людини допомогли Богові здобути важливу космічну перемогу. Озираючись назад, ми навіть побачимо, яку «перевагу» Йов отримав, зберігши віру в Бога. Але це ми здатні осягнути, тільки озираючись назад. Незаслужені страждання праведника стали «передбаченням» Ісуса Христа, Який прожив досконале життя, але так само прийняв страждання і смерть в ім’я великої перемоги.
