Космічна битва

Чому Бог допускає і навіть заохочує такі випробування віри? Невже для Бога має значення, прийме Його або відкине цей чоловік, ця жінка? Елігу, останній, найбільш схильний до містики утішитель Йова, відкидає саму думку про те, що Бога можуть цікавити справи або почуття Йова: «Як ти будеш грішити, що зробиш Йому? А стануть численні провини твої, що ти вчиниш Йому? Коли праведним станеш, що даси ти Йому? Або що Він візьме з твоєї руки? Для людини, як ти, беззаконня твоє, і для людського сина твоя справедливість!» (35:6-8).

Проте перші розділи книги Йова відкривають нам, що Бог багато що поставив на чесноти або безчестя однієї людини. Ця книга тільки вказує, що багато що залежить від віри однієї людини, вона не пояснює, чому це так. Мені це здається найбільш важливим і довговічним уроком книги Йова.

Як і Йов, ми живемо, не відаючи про те, що відбувається «за лаштунками». Книга нагадує нам, що мала історія людства на Землі – а тим більше моя особиста мала історія віри – включена у велику історичну драму всесвіту. Ми рядові великої духовної битви, що охоплює весь світ. Говорячи словами Льюїса: «У світі немає нейтральної смуги: кожен квадратний дюйм, кожна частка секунди – це яблуко розбрату між Богом і Сатаною».

Битва за віру накликала на Йова втрату майна, рідних і здоров’я. Нас можуть чекати інші втрати – невдачі в роботі, шлюб, що розпався, неприваблива зовнішність, сексуальна орієнтація, що спричиняє труднощі. Можливо, наші випробування зовсім і не є продовженням боротьби, що відбувається на космічному рівні. У будь-якому випадку ця книга закликає нас зберігати тверду, важку віру. Зберігати її всупереч усім розумним аргументам, які стверджують, що поведінка однієї людини нічого не змінює.

Книга Йова сповіщає нам вражаючу істину – виявляється, наш вибір у справах віри зачіпає не лише нас самих і нашу особисту долю, але і – як це не дивно – Самого Бога. Еліфаз ставить Йова на місце: «Чи для Бога людина корисна?.. Хіба Всемогутній бажає, щоб ти ніби праведним був?» (22:2-3). Еліфазу доведеться врешті-решт проковтнути ці слова і за допомогою Йова принести жертви, просити в Бога вибачення. Віра Йова допомогла Богові здобути велику перемогу над Сатаною, що поставив під сумнів увесь досвід стосунків людини з Богом.

Відповідь Йова означала вибір шляху на розвилці людської історії. Насправді, так же багато залежить тепер від нашої реакції. Біблія натякає на цю таємницю:

  • Ісус у розділі 10 Євангелія від Луки каже Своїм послідовникам, що сповіщають наближення Царства Божого: «Я бачив того сатану, що з неба спадав, немов блискавка» (10:18);
  • Послання до Римлян повідомляє про те, що ми на землі можемо стати провідниками загального спокутування. «Бо чекання створіння очікує з’явлення синів Божих» (8:19). Кларенс Джордан у своїй версії послань Павла перекладає це місце так: «Насправді, заповітна мрія всесвіту – побачити хоч на мить справжніх синів і дочок Божих»;
  • одна фраза в Посланні до Ефесян пояснює: «Щоб тепер через Церкву була оголошена початкам та владам на небі найрізніша мудрість Божа» (3:10);
  • вражаюче твердження апостола Петра: «Навіть ангели бажають проникнути в це» (див. 1 Петра 1:12).

У цих завуальованих натяках повторюється центральна тема книги Йова: наша реакція має велике значення. Чіпляючись за нитку віри, що стоншується, Йов виграв важливу битву у великій війні Бога за спокутування землі. Благодать Божа наділила звичайних чоловіків і жінок правом взяти участь у спасінні всесвіту. Господь закликає нас допомогти через послух і покору Йому виправити той біль, ту несправедливість, про які волає Йов. Можна навіть сказати, що Бог приєднується до скарг Йова на пропащий світ, але задум Божий зі спокутування пропащого світу спирається на віру тих, хто наслідує Його.

Ми у своїх особистих повсякденних битвах стаємо рядовими цієї космічної війни. Як сказав Вільям Джеймс («Бажання вірити»): «Ми сприймаємо земне життя як справжню битву, неначе у всесвіті дійсно є присутнім щось дике, непокірне, що ми повинні спокутувати своїм послухом і вірністю ідеалам».

Я вже казав, що книга Йова означає вихід за межі тієї заснованої на нагородах і покараннях «віри-договору», яку прийняв Ізраїль. Новий Заповіт робить наступний крок, його автори приймають страждання як щось саме собою зрозуміле. «Бо й Христос постраждав за нас, і залишив нам приклада, щоб пішли ми слідами Його» (1 Петра 2:21). Одинадцять учнів Ісуса прийняли мученицьку смерть – це не дуже схоже на «щасливий кінець» книги Йова. Очевидно, щось змінилося в самому уявленні людей про страждання, і ця зміна викликана хресною смертю Ісуса.

Інші вірші Нового Заповіту також говорять про цю таємницю, але при цьому в них використовуються такі вирази, які я не наважуся уявити. Павло говорить про «розподіл страждань Христових» і про те, що він сподівається доповнити «недостачу скорботи Христової в тілі своїм» (Кол. 1:24). Ці висловлювання припускають, що страждання може набути сенсу, якщо ми розглядатимемо його як частину хреста, який приймаємо, йдучи за Ісусом. Ми стаємо соратниками Божими в боротьбі за вигнання зла з цієї планети, ми допомагаємо Богові здійснити задум спокутування світу.

У цьому житті нам не дано узнати в усій повноті значення наших вчинків. Як показує книга Йова, багато що здійснюється незримо для нас. Смерть Ісуса свідчить про те саме: звичайнісінький випадок зловживання владою в якійсь віддаленій колонії Римської імперії забезпечує спасіння усього всесвіту.

Книга Йова відстоює, доводячи до межі, майже до абсурду, думку про те, що через якісь таємничі причини Бог відвів людям суттєву роль у справі спасіння занапащеної планети. Коли священик йде у в’язницю за участь у мирній демонстрації проти державної несправедливості, коли соціальний працівник переїжджає в район міських нетрів, щоб там, із самого низу, почати будівництво нормального суспільства, коли подружня пара зберігає свій повний труднощів шлюб, коли батьки з невигубною надією і готовністю пробачити чекають повернення дитини, що кинула їх, коли син або дочка піклуються про смертельно хворого батька, а не просять лікарів удатися до евтаназії, коли молодий фахівець відкидає спокусу багатством і успіхом – в усіх цих випробуваннях, великих і малих, ми відчуваємо присутність певного більшого сенсу, ми розділяємо тріумф Визволителя. «Бо чекання створіння очікує з’явлення синів Божих».

Ніхто не зумів краще, ніж Йов, виразити біль і несправедливість цього світу. Але за словами горя і відчаю мерехтить таємнича, світла істина: Йов (а також ми з вами) може за допомогою послуху приєднатися до боротьби за позбавлення від цих страждань. Книга Йова зображує драму віри в крайній, екстремальній формі: кращий з людей, що живе на землі, переносить жорстокі муки, не отримуючи від Бога ні слова розради або підбадьорення. Йов всупереч усьому зберігає віру в Бога, і це важливо не лише для нього самого, але і для нас, і для Бога. У Своїх розмовах Бог зображує чудеса створеного світу, але очевидно, що з усіх чудес творіння найчудовішим Богові видається Йов. От чому ця книга включена в Біблію.

Минули тисячоліття, але питання, підняті Йовом, не втратили актуальності. Страждаючи, кожна людина повторює слова Йова, обурюючись тим, що Богові до неї немов би і діла немає. Книга Йова підтверджує, що Бог не залишається глухим до наших криків, що Він як і раніше править світом, яким би нам не видавався цей світ у даний момент. Бог не відповів на всі питання Йова, але сама присутність Божа розсіяла його сумніви. Йов переконався в тому, що Бог печеться про нього, і в тому, що Бог править світом. Саме цієї упевненості він потребував.

Попередній запис

Бог промовляє

Якраз у той момент, коли Елігу пояснює, наскільки неблагочестивим було з боку Йова вимагати божественного втручання, Бог втручається в цю ... Читати далі

Наступний запис

Післямова: Книга Йова і загадка страждання

Йов і його друзі, Вільям Блейк «Він визволяє убогого з горя його, а в переслідуванні відкриває ... Читати далі