Друзі Йова

Іов і його друзі, Ілля Репін

Після другого розділу Сатана більше не згадується в тексті. Йому і немає нужди з’являтися, оскільки друзі Йова досить уміло відстоюють його погляд. Це шедевр драматичної іронії: основна частина пишномовного і абсолютно хибного богослов’я, яким наповнена книга, виходить з вуст мудрих і набожних літніх людей, яких врешті-решт грізний оклик Божий примушує замовкнути.

Три друзі Йова і в меншій мірі Елігу відстоюють позиції «біхевіористської партії». На їх думку, з урахуванням здорового глузду і всіх розумних міркувань слід стверджувати, що справедливий Бог поводитиметься з людьми чесно. Тих, хто Йому кориться і зберігає віру, Бог винагородить; тих, хто грішить, Бог покарає. Що можна на це відповісти? Залишається зробити ще один цілком логічний крок і дійти висновку, що нестерпне страждання Йова свідчить про якийсь серйозний, несповіданий ним гріх. Якби Йов відмовився від своєї упертості і покаявся, Господь, поза сумнівом, простив би його і відшкодував його втрати.

Ми сприймаємо друзів Йова швидше як негативних персонажів, адже Сам Господь наприкінці книги викриває їх. Проте легковагими їх аргументи не назвеш – ці люди уміло відстоюють свій погляд, і їх спокійні міркування вигідно протистоять невгамовним вигукам Йова. Здається, якби сьогодні ми мали в розпорядженні тільки розділи 3-37 книг Йова, ми б визнали справжніми героями книги цих трьох мудреців. Я говорю про це тому, що їх міркування і понині звучать у християнських церквах.

Щоб цілком осягнути пророче значення цієї книги, що виходить за межі свого часу, слід оцінити аргументи Білдада, Еліфаза і Цофара з погляду нинішньої філософії. Можливо, Бог насилає страждання в покарання за гріхи? Спитайте будь-якого християнина, що виявився на лікарняному ліжку, чи доводилося йому чути це міркування. Основну теорію друзів Йова – ніби, Бог сприяє процвітанню хороших людей і псує життя поганим – я чую практично кожного разу, коли включаю релігійну телепрограму. У цих передачах рідко згадується віра, подібна до віри Йова, яка встоїть, навіть якщо усе піде прахом. Сьогодні християни готові повторювати мудрі розмови Еліфаза, що посилається на якесь таємниче видіння в ночі і навіть Йову, що радить, звернутися до Бога з проханням створити диво (4:12-17; 5:8-10).

Коротше кажучи, друзі Йова – самовпевнені догматики, що взялися відстоювати невимовність шляхів Господніх. Вони покладаються на свою ученість і здоровий глузд і на цій підставі судять Йова. Для них усе заздалегідь ясно: на який захист може розраховувати Йов, якщо доводиться вибирати між людиною, що запевняє усіх у своїй правоті, і Богом, у правоті Якого ніхто не засумнівається. Джордж Макдональд порівнює їх поведінку з позицією фарисеїв, для яких сплата десятини і дотримання приписів виявилися важливішими, ніж упокорювання перед Богом. Вони не могли стати дітьми – але Йов, як будь-яка скривджена дитина, наполягає на своєму праві принаймні отримати якесь пояснення.

Набожні друзі Йова здивовані і налякані його обуренням. Подумати тільки – він запитує Бога, він вимагає, щоб Всемогутній вислухав його і відповів йому! Тим же поблажливим тоном готової мудрості говорить з нами сьогодні благочестива наклейка на автомобільному бампері: «Якщо Бог занадто далеко, хто в цьому винен?»

Йов

Йов знаходиться «усередині» драми. Він може зосередитися тільки на проблемі страждання. Зрозуміло, йому нічого не відомо про випробування віри, в яке залучені вищі сили. Якби він заздалегідь отримав цю секретну інформацію, випробування втратило б всякий сенс. А так Йов відчуває, що Бог зрадив його.

Йов стоїть перед лицем нерозв’язної дилеми. Він не може відкинути Бога, позбутися непохитної віри в люблячого Господа, яка складала головну цінність його життя. Проте, щоб визнати своє страждання заслуженим, він також повинен вчинити насильство над собою, обдурити себе, бо він знає, що не винний у злочині, що заслуговує на таке страшне покарання. Друзі Йова міркують про битву добра і зла, сам же Йов залучений у куди страшнішу битву між добром і добром. Справедливість Божа проти невинності Йова – де ж і в чому тепер шукати сенс?

Іов і його друзі, Гюстав Доре

Зазнавши словесних атак своїх друзів, Йов коливається, заплутується в протиріччях, часом навіть погоджується з ними. У нього немає відповідних богословських аргументів, щоб сперечатися з ними. Усе, що говорять ці старці, схоже на істину. Та все ж він глибоко упевнений, що в його конкретному випадку ця істина виявилася брехнею, бо він не гідний такої долі. Так, звичайно, він грішив, але не настільки, щоб заслужити подібну кару, позбутися близьких, здоров’я і усього майна разом. Наприкінці книги Йов зводить формальний юридичний захист, як обвинувачений перед судом.

Розмови Йова виражають глибоке горе, біль, відчай і обурення. Він ледве утримується від нападок на Бога, він люто повстає проти Нього, ледь не зриваючись на блюзнірство. Перші слова, які ми чуємо з його вуст: «Хай загине той день, що я в ньому родився, і та ніч, що сказала: Зачавсь чоловік!» (3:3).

От лише невеликий перелік висловлювань цього «довготерпеливого» святого. Він каже Богові:

  • «Як довго від мене ще Ти не відвернешся, не пустиш мене проковтнути хоч слину свою?» (7:19).
  • «Перестань же, й від мене вступись, і нехай не турбуюся я бодай трохи, поки я не піду й не вернуся!» (10:20,21).
  • «Але гора справді впаде, а скеля зсувається з місця свого, каміння стирає вода, її злива сполощує порох землі, так надію того Ти губиш…» (14:18,19).
  • «Його гнів мене шарпає та ненавидить мене, скрегоче на мене зубами своїми» (16:9).
  • «Ось ґвалт! я кричу, та не відповідає ніхто, голошу, та немає суду!» (19:7).
  • «Я кличу до Тебе, та Ти мені відповіді не даєш, я перед Тобою стою, Ти ж на мене лише придивляєшся… Ти змінився мені на жорстокого, мене Ти женеш силою Своєї руки… Бо чекав я добра, але лихо прийшло, сподівався я світла, та темнота прийшла… Киплять мої нутрощі й не замовкають» (30:20,21,26,27).

Йову в його нещасті Бог здається негідником, Який «невинного як і лукавого Він вигубляє» (9:22). Цей образ у точності протилежний до Ісусової звістки про благого Отця, Чиє світло проливається і на добрих, і на злих. Клайв Льюїс, описуючи свої переживання після смерті дружини, зауважив: «Мені не загрожує (так я думаю) небезпека втратити віру в Бога. Реальна небезпека полягає в тому, що я почну вірити жахливим речам про Нього. Я не боюся дійти висновку: «Так, значить, Бога немає». Я боюся дійти до висновку: «Так от Який Бог насправді. І не обманюйся більше». З властивою йому незграбною прямолінійністю Льюїс услід за Йовом запитує, чи не є Бог «Космічним Садистом»?

Усі ці висловлювання на межі блюзнірства не вислизають від уваги друзів Йова. Еліфаз обурено відповідає: «Ти страх Божий руйнуєш також, і пустошиш молитву до Бога» (15:4). Він порівнює Йова з тим нечестивцем, який руку свою простягав «на Бога, і повставав на Всемогутнього» (15:25).

Проте історія Йова набуває несподіваний поворот. Як сказав Серен К’єркегор: «Таємниця книги Йова, її міць, її нерв, її основна ідея в тому, що Йов всупереч усьому виявляється правим».

Попередній запис

Протиборство

Багато читачів поспішно переходять від космічної інтриги, що збиває з пантелику в розділах 1-2, до піднесених міркувань друзів Йова, до ... Читати далі

Наступний запис

Останній шанс

Багатостраждальний Іов, Роберт Ляйнвебер Йов виливає своє обурення перед Богом – і врешті-решт здобуває перемогу. От ... Читати далі