Лицемір: той, хто змінює обличчя

Професія актора в сьогоднішньому суспільстві дуже престижна. Популярні актори, так звані зірки, не сходять з обкладинок модних журналів, на них хочуть бути схожими підлітки, до їх думки прислухаються в суспільстві. Між тим цікаво, що таке ставлення характерно далеко не для всіх часів і суспільств. У Древньому Римі професія актора була одна з найменш шанованих, хоча самі римляни любили театр, як і взагалі видовища. Проте тих, хто їх таким чином тішив, вони швидше зневажали. За погану гру акторів могли піддати прочуханці. У цілому заняття акторським ремеслом, як і, скажімо, заняття звідництвом і проституцією, спричиняло за собою применшення гідності – turpіtudo (латиною «ганьба», «неподобство») – та суттєві обмеження в цивільній правоздатності. Актори не могли обирати і бути обраними будь-куди, бути опікунами, нести військову службу (римляни вважали це привілеєм), і т. д.

Втім, в імператорському Римі становище акторів трохи покращало. Деякі з них користувалися заступництвом знатних осіб і провадили досить розкуте і багате життя, але все одно, у цілому їх продовжували сприймати як людей «другого ґатунку».

Чому до акторів так ставилися? Можливо, багато в чому через те, що акторів вважали занадто несерйозними і ненадійними людьми, щоб їм можна було довірити виконання громадянських обов’язків, наприклад, військову службу. Актор постійно змінює свою зовнішність на потіху публіці, його головна мета – це розвага натовпу. Заради цього він готовий з’явитися у вигляді кого завгодно і робити що завгодно. Ну а хто ж він сам такий, який його справжній характер і вдача? Нагадаємо до цього, що латинське слово persona, тобто персона, особа, спочатку означало театральну маску, в якій на сцені виступали актори.

На мій погляд, ці історичні відомості можуть виявитися незайвими, якщо пам’ятати про них, коли в Новому Завіті Христос викриває лицемірів. Адже вживане в Євангеліях старогрецьке слово ὁ ὑποκρῐτής (hypokrіtēs) означало не лише лицеміра або облудника, але ще й актора, співця, декламатора.

Річ у тім, що лицемір (як каже етимологічний словник Фасмера, етимологія слова «лицемір» це той, хто змінює обличчя) теж акторує. Ведений марнославством, він зображує себе не таким, яким він є насправді. Наповненим усілякими чеснотами, яких він насправді не має. Він може акторувати навіть перед самим собою і у власних очах розігрувати роль праведника, тоді як його гордість вже давно всі його достоїнства перетворила в їх протилежність.

Такими були фарисеї і книжники, що викривалися в Євангелії, які за словами Христовими нагадують розмальовані гроби, які «зовні красиві, усередині ж наповнені мертвими кістками і усілякою нечистотою» (Мф. 23:27). Вони «люблять возлежати на перших місцях на вечерях і сидіти на перших місцях у синагогах; і вітання на торжищах, та щоб люди звали їх: учителю, учителю!» (Мф. 23:6-7). Дають «десятину з м’яти, кропу і кмину, а облишили те, що є найважливіше в законі: суд, милість і віру» (Мф. 23:23).

Лицемірство – неодмінний супутник засудження ближнього (Мф. 7:5). Всякий, хто осуджує ближнього, вільно чи мимоволі самого себе виставляє праведником. А це і є лицемірство, акторство: адже всі люди грішники.

Спосіб, що оберігає від лицемірства і акторства, паразитуючого на чеснотах, – це самотність і таємниця, в якій людина ці чесноти плекає. Христос учить приховувати від оточення милостиню (Мф. 6:2-3), молитву (Мф. 6:5-6) і піст (Мф. 6:16-18). І тільки тоді «Отець твій, Який бачить таємне, воздасть тобі явно» (Мф. 6:4).

Автор: Юрій Пущаєв

Попередній запис

Коли по-справжньому

«Увесь народ, відповідаючи, сказав: кров Його на нас і на дітях наших» (Мф. 27:25), – питається, навіщо залучати до свого ... Читати далі

Наступний запис

Гірше за лицемірство

"Ecce Homo", Мігай Мункачі У цьому світі більшість речей є неоднозначними, попри те, що нам вони ... Читати далі