Вічний сюжет

Багатостраждальний Іов, Джеймс Тіссо

Книга Йова справила таке сильне враження на Жана Кальвіна, що зі своїх 700 проповідей 159 він присвятив їй. З тих часів різні події історії тільки збільшували важливість проблеми страждання. Для сучасного людства значення книги Йова так само величезне. Тема незаслуженого страждання здається більш ніж актуальною для століття, сповненого безумного болю, для століття двох світових воєн, двох атомних бомбардувань і що перевершує всі колишні епохи державного переслідування і винищування людей. Старий Йов, який тужливо оплакує життя, що рушиться і вислизає від нього, здається точним портретом сучасної людини.

Ніл Саймон використав цей сюжет у п’єсі «Улюбленець Божий». Так само вчинив і Арчібальд Макліш («Дж. Б.»), і Роберт Фрост («Маска розуму»). Не так давно прозаїк Мюріел Спарк перенесла дію книги Йова в сучасну епоху («Єдина проблема»). Навіть п’єса «Амадей» – це свого роду «Йов навиворіт»: Йов не розумів, яким чином на нього, ні в чому не повинного, міг обрушитися гнів Божий; Сальєрі так же щиро не розуміє, яким чином Моцарт, цей геній-недоумок, міг стати Божим улюбленцем.

Усі сучасні переробки намагаються вирішити загадку, поставлену первинним текстом Старого Заповіту. Друзі Йова наполягають на тому, що справедливий, люблячий, всемогутній Бог повинен дотримувати на Землі певні «правила гри», нагороджуючи доброчесних людей і караючи поганих. Практично кожне твердження цих багатомовних старців зводиться до однієї основної ідеї: раз Йову погано, значить, він згрішив.

Йов, що знає власну душу, не може знайти в усьому, що відбувається, жодного сенсу. Він нічим не заслужив ці жахливі нещастя. Не можемо знайти сенс і ми, коли вдивляємося в страждання, що оточують нас: знищення євреїв, голод в Африці, християни, запроторені в мусульманські в’язниці. Люди, все ще здатні дотримуватися зручної точки зору, яку відстоювали друзі Йова, – а таких людей, судячи з релігійних передач, і зараз чимало, – повинні були б замислитися хоч би над таким фактом: найбільш християнський континент нині – це Африка, але Африка голодує. А найбагатший – найбільш ворожий християнству ареал – узбережжя Червоного моря. (Коли Роберт Шулер складав свою «Біблію мислителя», він знайшов у книзі Йова лише чотирнадцять віршів, гідних коментарю…)

Питання, поставлені Йовом, не лише не померкнули з віками – навпаки, вони стають усе більш актуальними. Заголовок роману Спарк «Єдина проблема» – це фраза з дискусії про те, яким чином добрий Бог допускає страждання. «Насправді, це єдина проблема, що заслуговує обговорення», – заявляє головний герой роману. Проблема страждання стала нав’язливою ідеєю сучасності, філософським каменем XX століття. Але герой цієї древньої книги Йов формулював проблему краще, ніж хтось після нього.

Проте, незважаючи на всі відгуки в сучасній літературі, незважаючи на те, що сам я звертаюся до книги Йова всякий раз, коли пишу про страждання, незважаючи на те, що цій проблемі присвячені майже усі сторінки цієї книги, я дійшов висновку, що не можна говорити, ніби книга Йова – це розмова про проблему страждання. Розмова про страждання – це лише фон, матеріал, з якого вона зроблена, але не її суть.

Ніхто з нас не каже, що торт – це яйця, дріжджі і борошно. Ми скажемо, що кондитер використовує ці інгредієнти, щоб приготувати з них торт. Так і книга Йова не «про страждання». Вона включає цю тему, але авторський задум складніший. Якщо розглядати книгу Йова як ціле, то вона – про віру. Це історія людини, що пройшла тяжке, виснажливе випробування. Її реакція, її відповідь – звернені не лише до тих, хто страждає, але й до усіх, хто живе на планеті Земля.

Розділам 3-37 книги Йова, зосередженим на проблемі страждання, передують розділи 1-2, в яких розкривається «інтрига», що визначає контекст усього подальшого оповідання. Наш зір майже завжди обмежується вузьким спектром видимого світу, ми гадки не маємо про те, що відбувається «за лаштунками». Книга Йова ненадовго підводить завісу. Подібно до слуги Єлисея, що несподівано побачив «огняні колісниці», ми, читаючи цю книгу, проникаємо поглядом у ту таємничу, надприродну діяльність вищих сил, яка зазвичай прихована від нашого погляду.

Можливо, варто було віднестися до книги Йова як до детективної п’єси, сюжет якої обертається навколо таємниці: «Хто це зробив?..» Ми прийшли заздалегідь і були присутніми на прес-конференції, коли режисер пояснював своє творіння (див. роз. 1-2). Ми заздалегідь знаємо, як розподілені ролі в п’єсі. Ми розуміємо, що особиста драма людини на землі пов’язана з космічною драмою на небесах. Йде тяжба про віру Йова. Чи встоїть Йов у своїй вірі чи відречеться від Бога?

Автор книги Йова – великий драматург. Він звів прелюдію до двох розділів і швидко перейшов до форми діалогу, що більше влаштовує його. Завіса опустилася, а коли вона піднялася знову, ми побачили на сцені тільки акторів, що замкнуті усередині п’єси та не відають тієї зовнішньої, усеосяжної точки зору, яка була повідомлена нам, глядачам. Ми знаємо, «хто це зробив», а герой-детектив не знає. Із самого початку Йов, не знайомий з накресленим на небесах сценарієм, опиняється в пастці подій, що розігруються. Він понівечений нещастями, він наполегливо намагається осягнути те, що вже знаємо ми. Він шкребе вкрите струпами тіло якимсь черепком і ставить пронизливі і безпорадні питання: «Чому це сталося зі мною? У чому я провинився? Що цим хоче сказати мені Бог?»

Глядачі можуть несерйозно поставитися до питань Йова, адже нам із самого початку відома відповідь. У чому Йов провинився? Ні в чому. Сам Бог сказав, що Йов «невинний та праведний, який Бога боїться, а від злого втікає» (Йов 2:3). Чому він страждає? Ми заздалегідь знаємо, що це не покарання. Навпаки, Йов був обраний як головна зброя у великій суперечці на небесах. Бог використовує Йова, щоб довести Сатані: віра людська може бути справжньою і самовідданою, вона не залежить виключно від благодіянь Божих. Зрозуміло, ця космічна боротьба породжує свої проблеми, але вони відрізняються від тих, з якими доводиться стикатися більшості людей, коли на них обрушується раптове горе.

Дозволивши нам із самого початку заглянути за лаштунки, автор книги Йова позбавляє розповідь усіх елементів таємничості, що створюють напругу. Залишається лише одна таємниця: як відреагує Йов? Одне тільки питання вимагає відповіді, і це питання віри. Доказом геніальності цієї книги і причиною, по якій вона зберегла свою актуальність як художній твір, є та обставина, що ми забуваємо про зміст першого і другого розділів, страждаючи разом з Йовом. Він з такою силою і люттю бореться з непереносними переживаннями, що всі його питання стають і нашими.

У своїх розмовах Йов перераховує усі відомі йому прояви несправедливості на землі. Деякі з нас – особливо ті, хто добре пам’ятає всю історію та її кінець, – можуть випустити з уваги силу і значення цього крику страждання. Несподівано виявити в Біблії аргументи, які зазвичай використовують найсильніші і найпереконаніші супротивники Божі, наприклад, Марко Твен у своїх «Листах з планети Земля» або Бертран Расел у трактаті «Чому я не християнин». Але так вже влаштований Старий Заповіт. Як сказав Вільям Сафір: «Книга Йова зачаровує байдужих, задовольняє тих, хто кощунствує, і пропонує хоч би якусь розраду тим, хто помиляється».

Попередній запис

Проблема страждання

Чи гідно лева залякувати мишею? Карл Юнг Своє трудове життя я почав як журналіст, що спеціалізується на описі життєвих історій. ... Читати далі

Наступний запис

Протиборство

Багато читачів поспішно переходять від космічної інтриги, що збиває з пантелику в розділах 1-2, до піднесених міркувань друзів Йова, до ... Читати далі