Духовна мандрівка

Поки я писав цей розділ, сталася сумна подія – помер мій тесть. Хантеру Норвуду було 80 років. Він прожив довге і повноцінне життя. У 1942 році він відправився місіонером у Південну Америку, власноруч звів будинок у джунглях, заснував церкву і біблійний інститут, а пізніше повернувся в США, щоб очолити місіонерську організацію. Окрім іншого він і його дружина виростили шість чудових доньок. Одна з них і стала моєю дружиною.

Хантер був у першу чергу учителем і тлумачем Біблії. Навіть пішовши у відставку, він знаходив можливість викладати Біблію: вів факультатив для біблійного інституту Моуді. Кожної неділі він сорок п’ять хвилин обговорював з учнями Біблію в школі при пресвітеріанській церкві. Коли здоров’я почало його підводити, Хантер продовжував з’являтися в класі – вже в інвалідному візку – і читав лекції пошепки за допомогою мікрофону. Кілька років тому я притягнув його до редагування «Біблії для студентів», оскільки він краще за всіх моїх знайомих міг впоратися з дослідженнями в цій сфері.

Рак і захворювання нервової системи позбавили Хантера Норвуда можливості викладати Біблію. Але він продовжував благоговійно вивчати цю книгу щодня і молитися за безліч людей, яких він учив усі ці роки. Норвуд усім серцем вірив у тріумф християнського життя. Його улюбленою книгою, путівником у стосунках з Богом було Послання до Римлян. Проте хвороба розвивалася далі. Норвуду поставили катетер. Його ясна запали настільки, що мова стала невиразною. Відвідувачам доводилося по декілька разів просити його повторювати сказане. Руки тремтіли, він постійно упускав дрібні предмети. Нелегко зберегти в собі дух тріумфу і веселощів, коли тіло перестає коритися і доводиться кликати на допомогу всякий раз, коли треба висякатися або випити води.

В останні два роки життя світ Хантера нестримно зіщулювався: спочатку до розмірів однієї кімнати, а потім – лікарняного ліжка, з якого він вже майже не вставав. Але доки він міг тримати ручку, він вів щоденник своєї боротьби з Богом. Зараз, коли я пишу ці слова, його записник лежить перед моїми очима. Наприкінці блокнота я знайшов сімнадцять сторінок із списком імен – це люди, за яких він молився: велика сім’я, що збільшувалася в розмірі (поряд з ім’ям моєї дружини стоїть і моє ім’я), індіанці Південної Америки, учні, що пройшли через його біблійні класи, місіонери, якими він керував, парафіяни його церкви, вдови, сусіди. На цих сторінках багато плям – сліди кави, їжі, сліз.

Почавши перегортати блокнот з іншого кінця, я натикаюся на записи, що відбивають стосунки Норвуда Хантера з Богом. Цей щоденник займає дев’ятнадцять сторінок. Я можу простежити перебіг хвороби за почерком, що погіршується з кожним рядком. Головним чином Норвуд цитує вірші Біблії і коротко їх коментує. Зрідка він відмічає свій стан: біль у спині, параліч ніг, втрата сил. Останній, майже нерозбірливий запис зроблений сьомого серпня, за рік до його смерті. В останній рік свого життя Норвуд не міг писати.

От що вражає мене в цьому щоденнику: із сотні записів я знайшов тільки дев’ять, що відносяться до Нового Заповіту. Зате я бачу безліч заміток на кшталт:

  • Псалом 28:2 – Почуй голос благання мого, як я кличу до Тебе.
  • Псалом 53:6 – Тоді настрашилися страхом вони, хоч страху не було.
  • Псалом 59:3 – Визволь мене від злочинців, і спаси мене від кровожерних!
  • Йов 42:2 – Я знаю, що можеш Ти все, і не спиняється задум у Тебе!
  • Псалом 71:14 – А я буду постійно надіятись!
  • Псалом 20:1 – В день недолі озветься до тебе Господь, ім’я Бога Якового зробить сильним тебе!
  • 1 Хроніки 28:20 – Не бійся та не лякайся, бо Господь Бог, Бог мій, з тобою.
  • Плач Єремії 3:26 – Добре, коли людина в мовчанні надію кладе на спасіння Господнє.
  • Псалом 139:14 – Дивні діла Твої.
  • Псалом 27:1 – Господь то твердиня мого життя, кого буду лякатись?
  • Йов 23:10 – Хай би випробував Він мене, мов те золото, вийду!
  • Псалом 40:18 – Боже мій, не спізняйся!
  • Йов 36:15 – Він визволяє убогого з горя його, а в переслідуванні відкриває їм ухо.
  • Єремія 46:28 – А ти не лякайся, рабе Мій Якове, – каже Господь.
  • Псалом 116:6 – Дорога в очах Господа смерть богобійних Його!
  • Псалом 121:2 – Мені допомога від Господа.
  • Псалом 9:14 – Помилуй мене, Господи, поглянь на страждання моє.

Ті з нас, хто добре знав Норвуда Хантера, розуміють, що останні роки його життя були найбільш тяжкими. Вороги його віри побивали його камінням у Колумбії. У Перу він зазнавав нападів алігаторів, удавів і піраній. Він виростив шістьох дочок у двох абсолютно різних світах. Але все це не могло порівнятися з останнім випробуванням: цілими днями лежати в ліжку, відчуваючи, як тіло повністю виходить з покори, і чекаючи смерті. Ближче до кінця всі його сили поглинали прості акти дихання і ковтання.

У ці останні роки Хантер пройшов через кризу віри, і про це він теж говорив з усією відвертістю. Відповіді, які раніше задовольняли, тепер уже не влаштовували його. Він втратив упевненість – не в Богу, але в самому собі. У ньому наростали тривога, страх, нетерпіння. Він плакав через те, що не володів більше своїми почуттями та емоціями. Перед лицем смерті він мріяв про гідний кінець – він весь час говорив про це, але знову і знову підводив самого себе, розчаровувався в собі і боявся розчарувати Бога.

Та віра, що коливається, як хвиля, але міцна, як граніт, яку Хантер знаходив у Старому Заповіті, підтримувала його, коли зраджувало все інше. Навіть у хвилини тяжкого сумніву він набував розради, усвідомлюючи, що люди, найбільш улюблені Богом, були вимушені битися з тими ж самими демонами. Він бачив, як міцні руки Господа, Який обіймає Своїх дітей не лише за часів процвітання і благополуччя, але в дні випробувань. Я радий, що в ці важкі роки Хантер Норвуд міг спертися на Старий Заповіт.

Попередній запис

Друзі Божі

«Скажи мені, хто твій друг, і я скажу, хто ти». Мабуть, жоден з Божих вчинків не здається нам таким дивним, ... Читати далі

Наступний запис

Проблема страждання

Чи гідно лева залякувати мишею? Карл Юнг Своє трудове життя я почав як журналіст, що спеціалізується на описі життєвих історій. ... Читати далі