Друзі Божі

«Скажи мені, хто твій друг, і я скажу, хто ти». Мабуть, жоден з Божих вчинків не здається нам таким дивним, як Його вибір людей, яких Він наближав до Себе і робив знаряддями Своєї волі. Авраам торгував своєю дружиною. Яків обдурив рідного брата. Мойсей скоїв вбивство. Давид був винний у перелюбі та вбивстві. Але всі ці негідники значаться в числі Божих улюбленців. Яків отримав нове ім’я Ізраїль («той, хто бореться з Богом») після сутички з Богом, що тривала всю ніч, і відтоді ім’я народу обраного нагадує про цю боротьбу. Діти Божі – це діти боротьби[1].

Бог готовий з’ясовувати стосунки з тими, хто вголос виливає свої скарги: з Йовом, Єремією та Йоною. Він вступає в тривалу суперечку з Авраамом і Мойсеєм та іноді поступається їм перемогою. Б’ючись з Яковом, Бог тягне до світанку, перш ніж нанести рану. До того моменту Яків тримається нарівні з Ним.

Яків бореться з Ангелом, Алешандре-Луї Лелуар

Бог абсолютно очевидно віддає перевагу чесній суперечці над підступним підпорядкуванням. Він сприймає людей серйозно, веде з ними розмову, включає їх у Свій задум і прислухається до них.

Найбільш вражаюча звістка Старого Заповіту про Бога – це звістка про особистісного Господа, Який вступає в близькі відносини з людьми. А найбільш вражаюча звістка про нас, людей, полягає в тому, що Бог надає нам особливе значення. Богові важливо, що ми говоримо, як ми чинимо, що ми думаємо і що відчуваємо. Ці «дрібниці» мають вселенські наслідки.

Людям, що живуть в епоху польотів у космос і сприймають землю як крихітну блакитнувато-зелену грудку, підвішену в незбагненному просторі всесвіту, важко повірити, що ми дійсно маємо якесь значення. Забавно, але якраз наші найбільші технічні досягнення, зокрема винахід телескопа, виявили нашу нікчемність у масштабах космосу. Ернст Бекер сказав, що ми носимо в грудях «тугу за вселенською значимістю». Навіщо нам бути головною цінністю світу?

Баскетболіст Денис Родман прекрасно сформулював загальний настрій сучасників: «Якщо і є верховна істота, у нього або в неї до дідька справ важливіших, ніж мої безглузді проблеми». Велика частина Старого Заповіту спрямована саме на те, щоб розвіяти подібні помилки, що панували і серед древніх євреїв.

«Коли бачу Твої небеса діло пальців Твоїх, місяця й зорі, що Ти встановив, то що є людина, що Ти пам’ятаєш про неї, і син людський, про якого Ти згадуєш?» (Псалом 8:4-5)

У легенді про створення світу, яка існувала в Месопотамії, поява людини виглядає випадковістю. Єдине призначення цієї нижчої істоти – служити іграшкою богів і задовольняти їх капризи. Книга Буття, навпаки, називає створення чоловіка і жінки кульмінацією творіння. Люди вільні і здатні надавати форми іншому буттю. Згідно з Цицероном, «боги зайняті великими справами, малим вони нехтують». Старий Заповіт люто заперечує: Господь «радіє народу Своєму». Псалом 8, що починається словами здивування тим, як Господь печеться про людей, продовжується так: «А однак учинив Ти його мало меншим від Бога, і славою й величчю Ти коронуєш його! Учинив Ти його володарем творива рук Своїх, все під ноги йому вмістив» (Псалом 8:6-7).

Давид та інші автори псалмів дивувалися, уявляючи собі «високо вгорі» Бога, Який проте виявляє цікавість до того, що здійснюється на нашій невеликій планеті. Проте Бог знову і знову неспростовно доводив їм, що людські справи цікавлять і турбують Його. Звістка про те, що наші вчинки мають важливе значення, пронизує весь Старий Заповіт. Наше життя глибоко хвилює Бога. Про це свідчить вірш пророка Софонії: «Господь, Бог твій, серед тебе, Велет спасе! Він у радості буде втішатись тобою, обновить любов Свою, зо співом втішатися буде тобою!» (Соф. 3:17).

Нині вчені і навіть агностики нехотя визнають «антропичний» принцип всесвіту, бо наш світ настільки добре улаштований, що важко заперечувати його особливе призначення – забезпечити людське життя. Старий Заповіт проте демонструє нам дію набагато сильнішого принципу: Господь вивертає навиворіт усі колишні релігійні уявлення, згідно з якими боги – це надприродні істоти, що чинять вплив на земне життя. Божество плаче – на землі йде дощ. Божество гнівається – і обрушує на людей блискавки. Старий Заповіт показує нам (найясніше в книзі Йова), що вірне зворотне: жінка волає у відчаї – і Бог посилає їй пророка. Старик, що позбувся усього, чим дорожив, відмовляється проклинати Бога – і його стійкість змінює хід подій в усьому всесвіті.

Можна сказати, що древні євреї винайшли поняття «історія» – історія перестала бути вічно відтворним циклом, оскільки вчинки людей на землі набули значення і з них почала складатися історія. Господь, правлячий історією світу, дозволив людям впливати на Нього, як Сам Він впливає на них. Філософ Глен Тіндер проводить розмежування між роком і долею. Євреї дали нам усім уявлення про долю: ми перестали жити серед безглуздого світу, перестали бути іграшками, що тішать примху божества, і стали виконавцями повної значення долі, яку призначає нам особовий Бог.

Відмінність між Ізраїлем і його сусідами можна виявити, відвідавши археологічний музей. В Єгипті або Сирії зображували богів: Осиріса, Астарту, Ліл. Древній юдей не міг би пред’явити таких ідолів, бо йому раз і назавжди було заборонено виробляти зображення богів. Замість цього євреї з покоління в покоління передавали історію Ізраїлю, історію стосунків з Богом: наш Бог призвав Авраама, призвав Мойсея, вивів нас з Єгипту. «Бог – немов автор роману, – каже Джек Майлс. – Він може повідати нам Свій сюжет тільки завдяки Своїм персонажам».

Окрім усього іншого я полюбив Старий Заповіт і за те, що він дає мені можливість відчути історію зсередини. У міру того як я дізнавався персонажів, що намагалися, кожен на свій лад, «порозумітися з Богом», я виявляв у них самого себе. У різні моменти я ототожнював себе з Йовом, Яковом або Еклезіястом, приміряв на себе настрої авторів псалмів. Вдивляючись у життя цих героїв з Богом, я починав будувати своє.

От вже певний час я ставлю усім питання: «Які насправді стосунки з Богом? Як це працює?». Уявіть собі, які різні відповіді дали б на них Авраам, Енох, Єремія, Мойсей, Ісая, Яків, Давид, Йона, Йов. У кожного з них досвід стосунків з Богом принципово відрізняється від іншого. Я ж можу проникнути в їх протиріччя і зрозуміти їх. Життя з Богом – індивідуальна та особиста проблема, до якої загальні формули мало застосовні.

Кетлін Норіс розповідає про своє життя як гості в бенедиктинському монастирі, мешканці якого щодня співали по декілька псалмів, переспівуючи за місяць усю Книгу Псалмів. Спершу її спантеличувало і навіть бентежило безліч протиборчих настроїв у псалмах: одні з них виражали благочестиве прийняття усього, тоді як інші кричали про відсутність Бога або обман з Його боку. Проте пізніше, коли Кетлін Норіс ближче познайомила з ченцями та їх гостями, які також брали участь у виконанні псалмів, вона зрозуміла, що кожен псалом завжди відповідав світовідчуттю хоч би одного з присутніх на службі. Будь-який псалом відбивав якийсь аспект життя з Богом, і людина, що має очі, щоб бачити, і вуха, щоб чути, могла сприйняти потрібне їй повідомлення.

Сучасне християнство, що обмежило себе новозавітними посланнями, на мій погляд, проходить повз цю істину. Я виховувався в лоні євангельської церкви і уявлення про християнське життя отримав виключно з послань Павла, якого, боюся, навряд чи можна назвати «типовим» християнином. Павло пройшов через незвичайне навернення. Він був свідком і учасником багатьох чудес і надприродного втручання в хід подій і – якщо не брати до уваги чудовий розділ 7 Послань до Римлян – у цілому не зазнавав особливих труднощів, втілюючи піднесений ідеал християнського життя. Як тільки Павлу вдавалося осягнути щось розумом, його емоції тут же приймали відповідний напрям. Я переконався, що наслідувати Павла (хоч апостол і закликає нас до цього) анітрохи не легше, ніж Ісуса.

У Старому Заповіті я виявив величезну різноманітність людських відносин з Богом, що склали необхідне доповнення до Павлового прикладу. Так, у псалмах я побачив хиби і помилки, розгубленість, відчай, гнів і страждання, про які в моїй церкві ніколи навіть не заговорювали. Ми ж поспішали перейти на «вищий» рівень духовної урочистості. Я з подивом виявив, що Новий Заповіт – і особливо Сам Ісус – цитує найчастіше саме «проблемні» псалми.

Я довго бився з недосяжними ідеалами Нагорної проповіді і занадто упевненим тоном послань – так вказує нам Господь. У Притчах і в книзі Еклезіястовій я наткнувся на абсолютно інший підхід. Вони відстоюють помірні вимоги «золотого правила»: заробляй гроші, але не перестарайся; веселися, але не впадай у гедонізм. Ці принципи батьки завжди застосовували, виховуючи дітей. Не можу уявити собі, як би ми ростили трирічного малюка згідно з принципами Нагорної проповіді.

Я не збираюся розділяти Старий і Новий Заповіти. Навпаки, було б помилкою читати Старий Заповіт лише протиставити його Новому або розширити з його допомогою наше розуміння Нового Заповіту. Старий Заповіт сам являє чималу цінність. Це зовсім не «послання, адресоване комусь іншому», як припустив якийсь богослов. Це послання адресоване і нам теж. Люди, діючі в цій книзі, – реальні люди, що вчилися будувати стосунки з Тим Самим Богом, Якого і я шаную. Я повинен вчитися на їх досвіді, намагаючись при цьому прийняти і приголомшливу нову звістку, принесену нам Ісусом і розкриту Павлом та іншими учнями Христовими.


[1] Томас Торанс («Посередництво Христа») припускає, що джерелом антисемітизму міг стати конфлікт Ізраїлю з Богом, подвійна природа його стосунків з Богом, що відбиває і нашу любов, і ненависть. Замість того, щоб направляти свій протест безпосередньо до Бога, ми обрушуємо своє обурення на євреїв, обраний Богом народ, «тоді як ми залучені в справжній конфлікт зі світлом, що відбилося в Ізраїлі, ми направляємо свою гіркоту і обурення на самий Ізраїль. У цьому, я вважаю, первинна причина антисемітизму. Проте виникнення і прояв антисемітизму завжди служать вірною ознакою того, що люди знаходяться у сварці з Богом, причому це той самий конфлікт, який залишив свої шрами на Ізраїлі. Жоден інший народ не входив у такі глибокі, інтенсивні та суперечливі стосунки з Богом, як Ізраїль».

Попередній запис

Чи можна назвати Бога благим?

Тисячоліттями євреї повторювали молитву: «Подякуйте Богу всемогутньому, бо Господь благий і любов Його перебуває навіки». Варто б подумати над цією ... Читати далі

Наступний запис

Духовна мандрівка

Поки я писав цей розділ, сталася сумна подія – помер мій тесть. Хантеру Норвуду було 80 років. Він прожив довге ... Читати далі