Чи можна назвати Бога благим?

Тисячоліттями євреї повторювали молитву: «Подякуйте Богу всемогутньому, бо Господь благий і любов Його перебуває навіки». Варто б подумати над цією молитвою, бо нині ми звикли сумніватися якраз у цих двох твердженнях. Чи дійсно Бог благий? Чи дійсно Його любов перебуває навіки? Досить побіжного погляду на минуле або на заголовки сьогоднішніх газет – і будь-яка розумна людина засумнівається в справедливості цих тверджень. От і ще одна причина вглядітися в Старий Заповіт: у цій книзі самі євреї вголос виражають сумнів в істинності своєї ж молитви. Як і відбувається в любовних стосунках, вони висловлюють свої сумніви другому – Самому Богові – і отримують від Нього пряму відповідь.

Із Старого Заповіту ми дізнаємося дещо про дії Божі – зовсім не те, чого б ми чекали. Бог діє повільно, непередбачувано, парадоксально. Перші одинадцять розділів книги Буття повні повідомлень про нескінченні поразки і невдачі людської раси, які поставили під питання увесь задум творіння. Бог у дванадцятому розділі намічає новий план, який повинен виправити всі ці помилки: основні проблеми людства будуть вирішені завдяки тому, що Він обере одне сімейство, одне плем’я (Ізраїль, пізніша назва «євреї») і завдяки цьому народу, який стане колискою Втілення, зуміє зцілити всю землю і повернути світ до первинного стану.

Начертавши цей план, Бог приступає до його здійснення дуже дивними способами. Як родоначальника обраного племені Він закликає язичника з області, яка нині називається Іраком, і піддає його ряду випробувань. Причому більшість перевірок ця людина не витримує. Приміром, в Єгипті Аврам виявив куди нижчу мораль, ніж місцеві сонцепоклонники.

Пообіцявши породити від Аврама потомство таке ж чисельне, як зірки в небі і піщинки на березі моря, Бог потім демонструє чудеса зцілення безпліддя. Авраам і Сара дожили до дев’яноста років, перш ніж дочекалися первістка. Їх невістка Ревека теж певний час не могла народжувати, а їх онук Яків чотирнадцять років чекав бажаної йому нареченої, яка також виявилася безплідною. Три покоління безплідних жінок – не занадто вдалий спосіб покласти початок великому народу!

Подібним же чином, пообіцявши Аврааму цілу країну (до цього Авраам володів лише ділянкою для поховання в Ханаані), Бог веде Ізраїль кружним шляхом в Єгипет, де обраний народ перебуває чотириста років, поки Мойсей не очолює похід у Землю обітовану. Ця злощасна подорож замість очікуваних двох тижнів тривала сорок років! Схоже, що в Бога годинник йде інакше, ніж у нас, нетерплячих смертних.

Такі ж дивні події відбуваються в новозавітні часи. Ніхто з поважних юдейських учених не визнає в Ісусі з Назарету Месію, сповіщеного в псалмах і пророках. Ці сюрпризи і помилки тривають і понині: самозвані пророки переконано впізнають Антихриста то в одному тиранові, то в іншому. Але і Гітлер, і Сталін, і Кісінджер, і Хусейн сходять зі світової арени, а кінець світу все не настає.

Сьогодні християни стикаються з багатьма пророцтвами, що не збулися. Росте число жителів Землі, росте число бідних. Доля християн у загальному населенні неухильно знижується. Світ явно прагне до самознищення. Ми чекаємо, наполегливо чекаємо днів слави, обіцяних пророками та Апокаліпсисом. Долі Авраама, Йосипа і Мойсея навчили нас принаймні одному: ми не можемо передбачити шляхи Господні, і навряд чи вони співпадуть з нашими бажаннями. Іноді здається, що Бог творить історію на іншому, не доступному для нас рівні.

Старий Заповіт дає нам ключ до історії написаної Богом. У Виході названі на ім’я дві повитухи, які допомогли врятувати життя Мойсея, але не вказаний фараон, що правив у той час Єгиптом (скількох учених бентежить цей недогляд!). Перша книга Царів приділяє лише вісім віршів царю Омрі, якого світські історики називають у числі найбільших володарів Ізраїлю. Бог, Який творить історію, не звертає уваги на велич, багатство і владу. Його цікавить віра. І герої цієї книги – це герої віри, а не багатства і сили.

У центрі Божої історії ті, хто залишався вірний Йому незалежно від обставин. Коли Навуходоносор – один з безлічі тиранів, що переслідували євреїв, – погрожує трьом юнакам тортурами у вогняній печі, вони відповідають: «Якщо наш Бог, Якому ми служимо, може врятувати нас з палахкотючої огненної печі, то Він урятує й з твоєї руки, о царю! А якщо ні, нехай буде тобі, о царю, знане, що богам твоїм ми не служимо, а золотому бовванові, якого ти поставив, не будемо вклонятися!» (Дан. 3:17,18).

Імперії виникають і рушаться, могутні вожді досягають висот влади і втрачають усе. Навуходоносор, що кинув трьох євреїв у вогняну піч, врешті-решт впав у безумство і живився травою, як тварина. Скільки імперій, що виникли після царства Навуходоносора – Персія, Греція, Рим, таких величних у пору свого розквіту, – слідували за Вавилоном на звалище історії, а євреї – народ Божий – пережили усі згубні погроми. Повільно, болюче пише Бог історію землі, пише її подвигами Своїх вірних послідовників.

Пророк Михей, Гюстав Доре

Тяжка історія євреїв підносить нам абсолютно несподіваний урок: не можна помилитися, приписуючи Богові властивості особи. Бог – не сліпа сила, що розмістилася десь на небесах, не грецька абстракція, не матеріальна надлюдина римлян і вже, звичайно, не відпочиваючий після своїх трудів ремісник деїстів. Бог – це Особа. Він входить у життя людей, втручається в сімейні стосунки, з’являється там, де Його не чекають, призначає вождями людей, яких ніхто б на цю посаду не вибрав, вимагає з людей звіту. І що найголовніше – Бог любить.

Великий юдейський богослов Абрам Хешель сформулював це в книзі «Пророки» таким чином: «Бог відкриває Себе пророкові не у вигляді абстрактного абсолюту, а в особистих, інтимних стосунках зі світом. Він не лише наказує і вимагає покори, Він також сприймає і відчуває те, що відбувається у світі, і реагує на це. Події і вчинки людей викликають у Нього радість або скорботу, задоволення або гнів. Діяння людей можуть зачепити Його, засмутити, розгнівати або, навпаки, догодити Йому і порадувати Його.

Бог Ізраїлю – це Бог, Який любить, Бог, Який відкривається людині і піклується про неї. Він не лише править світом у величі Своєї моці і мудрості, Він також безпосередньо реагує на події історії».

З усіх звернень, які могли б передати наші стосунки з Богом, Сам Господь віддає перевагу найбільш особовим та інтимним: «кохані», «діти». Старий Заповіт повний згадок про жениха і наречену. Бог доглядає за Своїм народом. Він очей не може відвести, як закоханий від коханої. Коли євреї відповідають Йому зневагою, Господь почуває Себе ображеним. Він ревнує, як знехтуваний закоханий. Інший ряд метафор називає нас дітьми Божими. Щонайближче ми підійдемо до розуміння ставлення Бога до нас, якщо подумаємо про власне ставлення до найближчих: до своїх дітей і своїх коханих.

Уявіть собі розчуленого татка з відеокамерою в руках – як він сюсюкає і умовляє крихітку-дочку відірватися від журнального столика і зробити три кроки самостійно назустріч йому. «Давай, красуне, ти можеш це зробити! Давай! Татусь дивиться на тебе! Йди до мене!». Уявіть собі дівчинку-підлітка, що закохалася по вуха, яка годинами не випускає з рук слухавку, бо їй потрібно обговорити всі подробиці минулого дня зі своїм хлопчиком. А хлопчикові теж страшенно подобається ця дівчинка і тому всі дрібниці йому цікаві. А тепер уявіть, що один з учасників тут Бог, а другий – ви. От про такі стосунки і розповідає Старий Заповіт.

Попередній запис

«Скоріш скажи, як виглядає Бог»

Елен Сторкі розповідає, що з цим проханням – «Скоріш скажи, як виглядає Бог» – п'ятирічна дівчинка звернулася до свого новонародженого ... Читати далі

Наступний запис

Друзі Божі

«Скажи мені, хто твій друг, і я скажу, хто ти». Мабуть, жоден з Божих вчинків не здається нам таким дивним, ... Читати далі