Стати дітьми, як Хома

Ісус та Хома, Бенджамін Вест

«Поправді кажу вам: коли не навернетесь, і не станете, як ті діти, не ввійдете в Царство Небесне! Отже, хто впокориться, як дитина оця, той найбільший у Царстві Небеснім» (Мт. 18:3-4).

Стати великими, як дитина. Це видається суперечністю, адже діти маленькі, незахищені, тендітні, вони перебувають осторонь важливих подій, життя дорослих та серйозних рішень. Натоміть Ісус провокує нас цим парадоксом: стати дітьми, щоби стати великими, позаяк лише дитина може пройти через вузькі двері.

Велич дитини – це неабияке натхнення, і було б чудово, якби сильні світу цього, які визначають долю народів, могли стати великими, як діти, щоби своїми очима побачити світ, життя та людські взаємини. Діти настільки великі, що не усвідомлюють різниці між культурами, релігіями, вони усміхаються навіть незнайомцю, адже вони – діти, і, на відміну від політиків, готових встановити безліч кордонів, щоби захистити власні інтереси, вони приймають навіть кардинально різні явища. Діти можуть стати товаришами багатих і бідних, білих і темношкірих, старих і молодих, здорових і хворих. Діти вміють відкрити серце на чудо життя, а своїми численними «чому» готові дедалі більше пізнавати цей світ, їхній розум не зупиняється на тому, що ми, дорослі, вважаємо недоступним. Вони йдуть вперед у своїх пошуках, щасливі, що можуть зробити черговий крок, дізнатися щось нове, готові рахувати зірки і повірити, що на небі живе Бог.

Один християнський мислитель перших століть мав сон, який відкрив його серце та розум: «Тисячі птахів пурхали під сіткою, натягнутою на певній відстані від порогу. Вони постійно намагалися злетіти, але вдарялися в сітку і падали на землю. Це було сумне видовище. Але раптом одна пташина почала боротися із сіткою і, зранена та закривавлена, вона все ж розірвала її і полетіла назустріч небесам. Птахи закричали й також полетіли в блакитну нескінченність через діру в сітці».

Учитель з Галілеї розірвав сітку, аби дати нам свободу блакитного неба, дорогу миру, радости, аромат життя: неможливе, абсурдне та нечуване перебуває в центрі християнської віри. Саме ця відкритість на майбутнє людини є провокацією, щоби жити теперішнім, провокацією, що змінює наше життя, наш спосіб мислити, спілкуватися і навіть мріяти. Людина віри буде свідком Христовим, якщо прагне зрозуміти і перебуває в захопленні від численних «чому» життя, вона знатиме, як дивитися в небо, зберігаючи на устах дитячу усмішку.

Мені подобається апостол Хома, якого кликали Близнюком, бо він, як дитина, був цікавим, ставив безліч запитань, необхідних для пізнання, і завдяки наполегливості у своїх пошуках зміг по-новому зустріти свого Учителя, свого і нашого, Бога і Господа. Я обрав би його супутником під час подорожі, та позаяк час цього не дозволив, я йшов його слідами в пошуках своєї віри.

Мені подобається Хома, котрий навчає нас, як стати дітьми, щоб увійти в Царство, як бути людьми віри та вміти дивитися за межі видимого. Бути дітьми і почуватися безпечно в обіймах найніжнішого з батьків, щоби мати змогу сказати Йому з усім запалом серця: «Я вірю в Тебе!».

Попередній запис

Добрий пастир

Першу притчу, яку нам розповідають, це зазвичай притча про загублену вівцю. І навіть якщо ми не могли зрозуміти її в ... Читати далі

Наступний запис

«Вірю в Тебе!»

Я вірю в Бога, Отця Господа нашого Ісуса Христа, Отця ніжности, яка виступає проти сильних на боці слабких. Я вірю ... Читати далі