Добрий пастир

Першу притчу, яку нам розповідають, це зазвичай притча про загублену вівцю. І навіть якщо ми не могли зрозуміти її в дитинстві, то вона допомагала нам почуватися захищеними, адже ми знали, що не пропадемо, незважаючи на наш непослух, наші витівки, які передували нашій першій сповіді.

Загублена вівця

«Котрий з вас чоловік, мавши сотню овець і загубивши одну з них, не покине в пустині тих дев’ятидесяти й дев’яти, та й не піде шукати загинулої, аж поки не знайде її? А знайшовши, кладе на рамена свої та радіє. І, прийшовши додому, скликає він друзів і сусідів, та й каже до них: Радійте зо мною, бо знайшов я вівцю свою тую загублену. Говорю вам, що так само на небі радітимуть більш за одного грішника, що кається, аніж за дев’ятдесятьох і дев’ятьох праведників, що не потребують покаяння!…» (Лк. 15:4-7).

Загублена вівця і Добрий Пастир. Хто з нас не пам’ятає образочка, де зображено Ісуса з маленькою овечкою на плечах? Цей образ зворушує та заспокоює в скрутні хвилини, але він не може передати всієї величі цієї істини, проповідуваної розіп’ятим і воскреслим Христом, Який віддав життя за Свою отару.

Пастир знає своїх овець, і це знання пропорційне зобов’язанню берегти їх. Життя пастиря не назвеш легким: поля, які треба перейти, довгі ночі, які треба пережити, зберігши отару від вовків. Але добрий пастир «кладе життя власне за вівці» (Ів. 10:11), пожертвує собою, щоби врятувати овечок, і він не жаліє себе і не втікає, коли загрожує небезпека. Втекти означає втратити і овець, і свою честь. Зовсім інша річ – наймані робітники, які продають себе, щоби задовольнити потребу наживи. Не варто обирати мучеництво тим, хто не сприймає овець як свою родину. Єдиним захистом овець є голос Пастиря. Голос Учителя, Його Слово – це єдиний шлях для тих, хто шукає відповіді на запитання про життя і смерть, про біль та майбуття.

Правда світу описує слова, які були дані, але не були дотримані. Той, кого віра визнає Сином Божим, позначає свої слова пролитою кров’ю, і тому «нема ні в кім іншім спасіння» (Дії 4:12). Ісус із Назарету… відбив на хресті дане слово і поновив його в славний день воскресення. «Бо під небом нема іншого Ймення, даного людям, що ним би спастися ми мали» (Дії 4:12).

Образ пастиря рідко використовують у наш час сучасних технологій, теперішній людині складно таке уявити, бо кошара не є частиною її повсякденного життя, але метафора Христа «Я – Пастир Добрий!» (Ів. 10:11) є ніжним нагадуванням про це. Тож було б злочином не прийняти великої любови лише тому, що пасовиська стали чужими. Можливо, у час поразок легше зрозуміти образ наймита, який є типовим для всіх часів і народів, позаяк зрадники, політичні лідери, котрі аж ніяк не збираються жертвувати собою, залишаються непорушними перед обличчям страждань. Наймит «не дбає про вівці» (Ів. 10:13). Він просто наймит, псевдопастир. «Горе… пастирям, які пасуть самих себе!… І порозпорошувалися вони з браку пастиря, і стали за їжу для всякої польової звірини» (Єз. 34:2-5).

Лише добрий пастир пожертвує життям заради істини, у боротьбі за овець він надає перевагу кошарі, а не комфортній домівці, він іде разом із вівцями, хоча міг обрати інше життя. Маги, астрологи та інші шарлатани намагаються задовольнити потребу людини почуватися спокійно. Обіцянки, яких не було дотримано, переповнюють історію людства, котре стає жертвою чергових наймитів. Але спасення є деінде. Довіра Доброму Пастирю дозволяє повірити, що Він нікого не покине напризволяще. Пасовиська вистачить для усіх. Інші вівці, розчаровані та обмануті фальшивими обіцянками, потребують Слова, яке спасає: «І Мій голос почують вони, і буде отара одна й Один Пастир!» (Ів. 10:16).

Голос доброго пастиря відрізняється від голосу провідників, про яких говорить пророк Єзекіїл, що вони крадуть молоко і шерсть, їдять м’ясо, «слабих не зміцняєте, а хворої не лікуєте, і пораненої не перев’язуєте, сполошеної не вертаєте, і загинулої не шукаєте» (Єз. 34:4). З вини поганих пастирів стадо може розсіятися, а добрий пастир знає, що лише його голос може зібрати їх докупи. Саме його голос скликає овець, що віддалилися, заспокоює наляканих та лікує поранених. Його голос дозволяє орієнтуватися вночі, щоби віднайти дорогу додому.

Агнець-Пастир, Який віддав Своє життя і продовжує його дарувати, знає історію кожної зі Своїх овечок, і «вони голоду й спраги терпіти не будуть уже, і не буде палити їх сонце, ані спека яка» (Об. 7:16). Упевненість отари полягає в голосі, впізнаному серед багатьох інших, адже він єдиний гарантує безпеку та спасення життя. Якщо пастир, добрий пастир, перебуває зі своїм стадом, то вівці можуть зайти навіть у темний кут, адже страх переможено.

Завдяки Пастирю будь-який біль і тривогу можна зрозуміти по-новому, «і Бог кожну сльозу з очей їхніх зітре» (Об. 7:17). Його голос продовжує звертатися до сердець Своїх овець та прокладати нові шляхи, будучи знаком надії та милосердя. Його голос, Його Слово, яке ніжно огортає людину, прагне, щоб ніхто не заблукав. Він сходить, щоби віднайти загублених та подбати про страждаючих: «Мій Отець, що дав їх Мені, Він більший за всіх, і вихопити ніхто їх не може Отцеві з руки» (Ів. 10:29).

Його голос, Його Слово, переходить з історії в історію, з життя в життя, завдяки свідченню тих, хто вирішив стати Його слугою, служителем Слова, щоб, як наказав Господь, спасення поширилося аж до кінців землі. Ми є Його народом, вівцями, яких Він провадить, як про це говорить псалом: Господь є добрий «і Його ми, Його ми народ та отара Його пасовиська» (Пс. 100:3).

«Я – двері вівцям» (Ів. 10:7), – каже Господь. Це вузькі двері, через які треба пройти, щоби залишити позаду життя без сенсу, яке через зловживання сильних світу цього, котрі придушують свободу і справедливість, змушувало нас думати, що вже нічого не можна зробити для того, аби змінити цей світ. Але голос Доброго Пастиря, який словами життя вічного «свої вівці… кличе по йменню» (Ів. 10:3), закликає й кожного з нас не здаватися на милість голосів цього світу, а прислухатися до свого сумління та віднайти свою гідність. Жезл нашої надії, Добрий Пастир готовий залишити всіх овець, щоби віднайти загублену, Він не боїться зустрітися з вовком несправедливости, бідности та смерти.

«Рятуйтесь від цього лукавого роду!» (Дії 2:40), – кричав Петро розсіяним вівцям свого часу, і також ми, якщо хочемо спастися від епохи, котра прагне затягнути нас деінде, далеко від нашої гідности, не піддаваймося на вмовляння наймитів. Серед голосів злодіїв та розбійників, які крадуть шерсть, продаючи брехню, ми маємо навчитися розпізнавати голос Доброго Пастиря, Який віддав Своє життя за овець, щоби «ми вмерли для гріхів та для праведности жили» (1Пет. 2:24). Лише тоді вузькі двері, які завжди відкриті, виведуть нас на зелене пасовисько та лагідні води, і «пробуватимемо в домі Господньому довгі часи» (див. Пс. 23:6).

Добрий Пастир робить нашу надію прекрасною, тож слідувати за Ним – це і є шлях до спасення.

Якщо Добрий Пастир віддає Своє життя за овець, якщо Добрий Господар працює задля доброго врожаю, то ми маємо довіритися цій любові, як загублена вівця на плечах Христа, як діти в обіймах Отця – і тоді наші очікування нас не підведуть.

Попередній запис

«Насіння пускає паростки та росте...» (Весільний бенкет)

Притча про весільний бенкет, Корнеліс Дроохслут «Царство Небесне подібне одному цареві, що весілля справляв був для ... Читати далі

Наступний запис

Стати дітьми, як Хома

Ісус та Хома, Бенджамін Вест «Поправді кажу вам: коли не навернетесь, і не станете, як ті ... Читати далі