Принаймні його репетування почула голубка. Перестрибуючи через дві сходинки, вона помчала в трюм. В останню мить один із пінгвінів стрибнув у валізу й захряснув за собою кришку. І саме вчасно. Бо вже наступної миті двері розчинилися.
– Невже ви не здатні поводитись як нормальні тварини?! – гримнула голубка. – Вас чути аж на кормі! Ви в цей час повинні спати!
Якби голубка придивилася до пінгвінів трохи уважніше, то помітила б, що один із них чомусь поменшав.
– У мене було достатньо клопоту й без вас, – нарікала вона. – Антилопи, без жодних вагомих підстав, не хочуть спати поруч із левами. Дятли продовбали отвори в трюмі корабля. Мураха десь загубила свою пару і тепер ніде не може її відшукати. Від Ноя немає жодної допомоги чи бодай підтримки. Знай лише наказує: «Зроби те, зроби це та поквапся!» Але жодного слова подяки я від нього досі не чула. А тут іще…
Раптом голубка замовкла й ошелешено витріщилася на двох пінгвінів.
– Цей пінгвін має інший вигляд.
Зі страху малий онімів. А другий квапливо заявив:
– Усі пінгвіни однакові.
– Я теж завжди так вважала, – сказала голубка, переводячи погляд з одного пінгвіна на іншого. – Але цей пінгвін став помітно меншим.
– Пінгвіни легко зіщулюються.
– Он як! – проказала голубка, з підозрою дивлячись на малого. – А чому він мовчить?
Той відкашлявся і хрипко мовив:
– Я голодний.
– Навіть голос у нього став якийсь інший.
– Таке відбувається від голоду, – одночасно сказали обидва пінгвіни й почали тремтіти як у пропасниці.
Голубка тяжко зітхнула й закотила очі. Тоді простягнула пінгвінам цілий пакет коржиків.
– Насправді це з мого особистого запасу харчів. Але ви тримайте щодо цього дзьоби на замку. На борту не дозволяється споживання їжі, принесеної з собою. Але решта тварин теж цього правила не дотримується. Кенгуру взагалі приперлися з повними торбами харчів, наче на пікнік.
Побачивши, як жадібно накинулися на коржики обидва пінгвіни, голубка, нарешті, змінила гнів на милість.
– Але глядіть, не накришіть мені тут! – буркнула вона вдавано сердито. – І поділіть пайку по-чесному. Хтозна, скільки нам ще товктися на цій посудині.
На порозі вона обернулася, щоб іще раз глянути на пінгвінів, які сиділи, скулившись навпочіпки в трюмі ковчега.
– Дивно, – мовила голубка сама до себе. – Не можу здихатися цього дурного відчуття, наче я щось забула. Щось дуже важливе.
Вона почухала голову й буркнула:
– Пусте. Либонь ще пригадаю.
Тоді швидко зачинила за собою двері.
Наступної миті з валізи вискочив третій пінгвін і жадібно простягнув крильця по коржик. І тривалий час із глибин ковчега не долинало інших звуків, крім зосередженого клацання дзьобів і шурхотіння коржиків.
