«Чи світильника приносять на те, щоб поставити його під посудину». Нечесний управитель

«Оповів же Він й учням Своїм: Один чоловік був багатий, і мав управителя, що оскаржений був перед ним, ніби він переводить маєток його. І він покликав його, і до нього сказав: Що це чую про тебе? Дай звіт про своє управительство, бо більше не зможеш рядити. І управитель почав міркувати собі: Що я маю робити, коли пан управительство відійме від мене? Копати не можу, просити соромлюсь. Знаю, що я зроблю, щоб мене прийняли до домів своїх, коли буду я скинений із управительства. І закликав він нарізно кожного з боржників свого пана, та й питається першого: Скільки винен ти панові моєму? А той відказав: Сто кадок оливи. І сказав він йому: Візьми ось розписку свою, швидко сідай та й пиши: п’ятдесят. А потім питається другого: А ти скільки винен? І той відказав: Сто кірців пшениці. І сказав він йому: Візьми ось розписку свою й напиши: вісімдесят. І пан похвалив управителя цього невірного, що він мудро вчинив. Бо сини цього світу в своїм поколінні мудріші, аніж сини світла. І Я вам кажу: Набувайте друзів собі від багатства неправедного, щоб, коли проминеться воно, прийняли вас до вічних осель. Хто вірний в найменшому, і в великому вірний; і хто несправедливий в найменшому, і в великому несправедливий. Отож, коли в несправедливім багатстві ви не були вірні, хто вам правдиве довірить? І коли ви в чужому не були вірні, хто ваше вам дасть? Жаден раб не може служить двом панам, бо або одного зненавидить, а другого буде любити, або буде триматись одного, а другого знехтує. Не можете Богові й мамоні служити!» (Лк. 16:1-13).

«Хто вірний в найменшому, і в великому вірний» (Лк. 16:10). Учень Учителя приймає Його слово і не може обійтися без Нього. Його власні слова будуть зумовлені Словом, тож ті, хто його слухатимуть, одразу це зрозуміють. Вірний своїй обіцянці, учень усвідомлює, що має пройти крізь історію та боротися з привабливістю світу, який грається тим, що кожному навіює думку, аби піклувався лише про особисті інтереси. Спокуса, яка пропонує жити інакше. Але учень знає сенс та напрямок життя завдяки отриманому вченню. Від Ісуса він навчився, що не можна служити Богові й мамоні, він знає, що дорога правди – це спротив брехні, компромісам та правилам світу, і спрямовує своє життя на Божі горизонти, позаяк «Жаден раб не може служить двом панам» (Лк. 16:13).

Притча про нечесного управителя розповідає парадоксальну історію: викритий у гріху, за крок від вигнання з роботи, управитель усвідомлює, що може використати свій недолік на благо майбутнього. Він не тільки укладає нові угоди з боржниками пана, а й творить власне спасення на солідарності з новими товаришами, які зможуть забезпечити йому шлях відступу. Нечесне багатство, як і стиль управління головного персонажа, не є прикладом для наслідування, але кожен із нас управляє тим, що йому не належить, тож є боржником Господаря. Викритим, голим перед Його очима, нам варто відновити дружбу з такими ж товаришами по нещастю та обмінятися з ними життям і шукати надію разом: «Набувайте друзів собі від багатства неправедного, щоб, коли проминеться воно, прийняли вас до вічних осель» (Лк. 16:9).

Ми маємо ресурси та можливість – це наш розум, матеріяльні блага, економічний потенціял, суспільне становище тощо. Усе це відносне, коли йдеться про Царство Небесне, але все це може стати чудовою нагодою для зростання, якщо воно з кимось розділене. Хоча через гріх спокуса володіння неминуча і є ризик втратити співчуття та солідарність. Натомість Отець, Який піднімає недостойного з пороху, буде строгим із тими, хто обернувся спиною до справедливости та єдности. Нечесний управитель не є взірцем економічного управління, але це історія про того, хто, розуміючи власну слабкість, знає, як любов’ю її перемогти: «Багато тобі прощено, бо ти багато полюбив» (див. Лк. 7:47).

Прощення є для всіх, кожному дається можливість покаятися, Ісус безліч разів повторює, що Він прийшов у світ до грішників, а не до праведників. Книжникам і фарисеям, які незадоволено бурмотіли: «Приймає Він грішників та з ними їсть» (Лк. 15:2), Учитель відповідав іншою притчею:

Загублена драхма

«Або яка жінка, що має десять драхм, коли згубить драхму одну, не засвічує світла, і не мете хати, і не шукає уважно, аж поки не знайде? А знайшовши, кличе приятельок та сусідок та каже: Радійте зо мною, бо знайшла я загублену драхму! Так само, кажу вам, радість буває в Божих Анголів за одного грішника, який кається» (Лк. 15:8-10).

Тож якщо навіть ми, як нечесний управитель, отримуємо прощення, незважаючи на тяжкі провини, якщо стаємо на шлях солідарности, то можемо бути впевнені в тому, що одного дня ми увійдемо в Царство. Ми зможемо переживати теперішнє з радістю в серці, з надією, оптимізмом, зі словами милосердя та привітности. Ми можемо це зробити і ми маємо це зробити – поставити світильник на стіл, аби він світив уночі і нам, і іншим.

Хто вірить у Христа воскреслого, не плаче, як ті, що стоять під хрестом, а з засвіченою лампадкою іде від пустої гробниці назустріч майбутньому.

Бог у Христі прорвав небеса. Це справжнє диво, велике надзвичайне диво нашої віри, диво, що виходить за межі дива неочікуваного зцілення, позаяк той, кого позбавляють хвороби, все одно рано чи пізно помре. У ту мить, коли Бог прорвав небеса, ми отримали можливість відчути силу в нашій слабкості. Завдяки відкритому небу було покінчено зі старою релігією і розпочалось об’явлення, яке залучає всіх нас до того, щоб небеса зійшли на землю, аби звільнити людство з в’язниці цього світу завдяки нашим засвіченим лампадкам: «Отак ваше світло нехай світить перед людьми» (Мт. 5:16). У ранній Церкві перші християни, вірні слову Учителя, відрізнялися в суспільстві цінностями, які вони сповідували: «І вони перебували в науці апостольській, та в спільноті братерській, і в ламанні хліба, та в молитвахА всі віруючі були вкупі, і мали все спільнимвихваляючи Бога та маючи ласку в усього народу» (Дії 2:42-47).

Віру в Ісуса Христа, незважаючи на переслідування з боку Римської імперії, не сприймали лише як глибоке переживання, що єднає людину з Богом. Це було щоденне зобов’язання, неначе закваска серед мас, яка може змінити дійсність. У ламанні хліба з голодним, у введенні в оселю безпритульних, у тамуванні душевних переживань (див. Іс. 58:7-10), зі зброєю віри християни боролися за справедливість і проти будь-яких проявів утиску. Маючи Євангеліє, не піддаючись спокусам влади, християни були сіллю землі, яка давала смак життю. У час, коли сіль використовували для збереження їжі, бути «сіллю землі» означало вберегти світ від руїни. Справедливість мала задавати ритм кожному кроку охрещеного: «Твоя справедливість ходитиме перед тобою» (Іс. 58:8), бо учні Учителя покликані постійно бути «світлом для світу» (див. Мт. 5:14).

Лампадки не запалюють, щоби заховати її під посудом, тож тепер наша черга підтримувати вогонь віри в Христа, світло світу, щоби воно ніколи не згасло через брак повітря. Якщо ж, натомість, достатньо одного подуву вітру, щоби загасити вогонь, якщо ми, захоплені спокусами цього світу, дозволяємо владі земній возносити багатих і принижувати бідних, то ми не наслідуємо Христа. Якщо ми не спроможні боротися з несправедливістю, захищаючи світ від руїни, то ми стаємо, як сіль, що втратила смак. Не дозвольмо обманути себе так званим цінностям нашого часу і, вірні Євангелію, як перші християни, сяймо його світлом серед темряви цього світу, пригнобленого владою та безкомпромісною економікою.

Попередній запис

«Чи світильника приносять на те, щоб поставити його під посудину». Таланти

«Так само ж один чоловік, як відходив, покликав своїх рабів і передав їм добро своє. І одному він дав п'ять ... Читати далі

Наступний запис

«Насіння пускає паростки та росте...» (Мр. 4:27)

Людина віри знає, що Христові була дана «всяка влада на небі й на землі» (Мт. 28:18), знає, що, відкривши серце ... Читати далі