Об’явлення 17:1-8 – 17:9-18

Об’явлення 17:1-8 – Вавилон Великий

«І прийшов один із семи Анголів, що мають сім чаш, і говорив зо мною, кажучи: Підійди, я покажу тобі засудження великої розпусниці, що сидить над багатьма водами. З нею розпусту чинили земні царі, і вином розпусти її впивались мешканці землі. І в дусі повів він мене на пустиню. І побачив я жінку, що сиділа на червоній звірині, переповненій іменами богозневажними, яка мала сім голів і десять рогів. А жінка була одягнена в порфіру й кармазин, і приоздоблена золотом і дорогоцінним камінням та перлами. У руці своїй мала вона золоту чашу, повну гидоти та нечести розпусти її. А на чолі її було написане ім’я, таємниця: Великий Вавилон, мати розпусти й гидоти землі. І бачив я жінку, п’яну від крови святих і від крови мучеників Ісусових, і, бачивши її, дивувався я дивом великим. А Ангол промовив до мене: Чого ти дивуєшся? Я скажу тобі таємницю жінки й звірини, яка носить її, яка має сім голів і десять рогів. Звірина, яку бачив я, була і нема, і має вийти з безодні і піде вона на погибіль. А мешканці землі, що їхні імена не записані в книгу життя від закладин світу, дивуватися будуть, як побачать, що звірина була і нема, і з’явиться.»

Їх привозять у фургонах і в машинах із затіненими вікнами. Їх привозять з-за моря, узятих насильно або заманених надією на краще життя. Вони потрапляють у країни Заходу, не знаючи нікого, окрім своїх хазяїв, і нічого не маючи, окрім жалюгідних грошів. Їх б’ють і насилують. Їм погрожують. Їх виганяють на вулиці. Це нові раби: перелякані, приголомшені і травмовані, причому синяки на тілі не йдуть в жодне порівняння із страшними каліцтвами в психіці. Це нові повії.

Таких було багато і в давнину: тисячі хлопчиків і дівчаток без засобів для прожиття, поневолених офіційно або через погрози. Світ вади подібний до мишоловки: увійти легко, вийти дуже важко, а чекати можна лише смерті.

Проте і тоді були, і тепер є повії абсолютно іншого роду. Одну з них і бачить Іван у своєму видінні. (Я говорю усе це тому, що ситим західним моралістам легко вимовляти такі слова як «повія» і «блудниця», відмахуючись – недбалий жест рукою в дорогій рукавичці – від «вуличного непотребу» без щонайменшого бажання зрозуміти, що довело більшість цих людей до відчаю і деградації.) Є молоді люди, в яких немає анінайменшої необхідності продавати себе. Просто вони з’ясували, що можна швидко і непогано заробити, а якщо пощастить з клієнтурою, досягти високого соціального статусу, красиво одягатися, носити дорогі персні і перли. В історії людства було немало людей, які влаштовувалися так само непогано (за світськими мірками): їх клієнтами були люди багаті і відомі. Клієнти отримували задоволення, а ті, хто їх обслуговував, вигідну угоду. Усе відбувалося до взаємного задоволення.

…і взаємного руйнування. Усе, про що тут образно каже Іван (зрозуміло, «розпусниця Вавилон» – це метафора), спирається на глибоке єврейське і християнське переконання в добрості створеного устрою, при якому чоловіки і жінки покликані або до целібату, або до вірності в шлюбі. Більше того, образ шлюбу в Біблії описує стосунки Творця зі Своїм творінням. І починається Біблія із союзу Адама і Єви в первозданному саду, а закінчується (останні сцени Апокаліпсису) шлюбом Агнця і Його нареченої в місті-саду. Дорога і розкішно одягнена розпусниця тримає красивий золотий кубок і немов би кличе на вишуканий бенкет. Проте око віри (а не просто цинізму) бачить, що насправді кубок повний сечі, фекалій і крові. Прошу вибачення за такі вирази, але тут цілком підійшли б і грубіші. Фраза «гидоти та нечести розпусти її» (в. 4) для більшості з нас звучить дещо абстрактно. Іван же говорить, що за зовнішнім блиском розпусниці стоїть огидливий і нудотний бруд.

Чому ж Іван описує духовну суть Вавилона через образ розпусниці? По-перше, він говорить про взаємини Творця і Його творіння, що досягають повної слави в єднанні Агнця зі Своєю нареченою, чоловіка з дружиною, у вірності і любові. Вавилон же є темною і моторошною пародією на цей небесний шлюб. Число звіра, 666, може здатися близьким до досконалості 777 (чи 888), але в реальності несе абсолютно інший зміст. Успішна брехня завжди добре імітує правду.

По-друге, як ми вже сказали, у Старому Заповіті Ізраїль метафорично зображається як наречена ГОСПОДНЯ. У Книзі Осії ж ми знаходимо трагічний поворот цієї теми: Ізраїль невірний Богові, впадає в розпусту і шанування ідолів. Мабуть, саме тут коріння образу вавилонської розпусниці в Апокаліпсисі. Адже Вавилон шанує ідолів: його лжебоги обіцяють великі перспективи, але в реальності забирають усе і залишають ні з чим. По суті, Вавилон і сам став лжебожеством.

По-третє, римський світ, відомий Івану, як і всі великі імперські системи відрізнявся сексуальною розбещеністю. Розпуста не лише метафора для позначення римського ідолопоклонства і соціально-економічного пригноблення, але і метонімія: незаконний секс був одним із символів проблеми. Якщо у вас є влада і гроші, чому б не дати собі волю? Іван, подібно до Павла і самого Ісуса (Мр. 7 і 10), бачить у цій поведінці і спотворенні божественного ідеалу (ідеалом є шлюб між чоловіком і жінкою) красномовний знак зіпсованості людського серця, що загрузло в ідолопоклонстві. Зцілити може лише внутрішня зміна, коли людина всім серцем навертається до істинного Бога.

По-четверте, проституція – вдалий символ пригноблення, при якому багата імперія заманює жертв у мишоловку. Імперія кличе: от розкіш, про яку ви не здогадувались! Тут виконаються всі ваші фантазії! Для цього не потрібно важко працювати, не потрібно мудро, справедливо і гуманно управляти країною – лише прийдіть до мене, і я поділюся з вами. Втім, за все доведеться платити, але чому б за таке і не заплатити? І от, правителі і капітани, купці і банкіри, учені і чиновники, видні промисловці і дрібні підрядники вишукуються в чергу, не розуміючи, що йдуть у пітьму. На той час, коли обман розкриється, буде вже пізно. Із золотої чаші, яку пропонує Вавилон, ви вже вип’єте.

Вавилон (як древній, так і сучасний) отримує силу від звірини, на якому сидить. А звірина – та сама, яку ми бачили в тринадцятому розділі, коли вона виходила з моря (в. 3, 7-8). Сама звірина (нелюдяна та ідолопоклонницька імперія) підтримує систему, яка на той момент була втілена в Римі, чия золота чаша економічної і військової влади приховувала стільки лих, бруду і страждання. Звірина, здатна захопити весь світ своїми обманами, поки задовольняється тим, що світ йде до розпусниці. На шляху в неї стоять лише люди, які відмовляються їй вклонитися, а поклоняються новому і дивному богові, якого називають Ісусом. Тільки спробуйте засвідчити про Ісуса – і ви дізнаєтеся Вавилон з того боку, з якого раніше не знали. Ви побачите жорстоку розпусницю, яка п’яна від крові народу Божого. Іванові читачі вже розуміють це, але деяким ще лише належить зрозуміти.

Цей багатогранний образ на вигляд радісного, але в реальності небезпечного і оманливого міста, повинен навести на серйозні роздуми всіх тих з нас, хто живе в сучасній західній культурі з її лиском і блиском, а також усіх, хто поглядає на неї здалека. Як ми вписуємося в цю картину?

Об’явлення 17:9-18 – Звірина і розпусниця

«Тут розум, що має він мудрість. Сім голів – це сім гір, що на них сидить жінка. І сім царів, п’ять їх упало, один є, другий іще не прийшов, а як прийде, то мусить він трохи пробути. І звірина, що була і нема, і вона сама восьма й з сімох, і йде на погибіль. А десять тих рогів, що бачив ти їх, то десять царів, що ще не прийняли царства, але приймуть владу царську із звіриною на одну годину. Вони мають одну думку, а силу та владу свою віддадуть звірині. Вони воюватимуть проти Агнця та Агнець переможе їх, бо Він Господь над панами та Цар над царями. А ті, хто з Ним, покликані, і вибрані, і вірні. І говорить до мене: Води, що бачив ти їх, де сидить та розпусниця, то народи та люди, і племена та язики. А десять рогів, що ти бачив їх, та звірина, вони зненавидять розпусницю, спустошать її й обнажать, і з’їдять її тіло, і огнем її спалять. Бо Бог дав їм до серця, щоб волю чинили Його, маючи одну думку, і щоб царство своє віддали звірині, аж поки не виповняться слова Божі. А жінка, яку ти бачив, то місто велике, що панує над царями земними.»

Пам’ятаю, з яким захопленням я в дитинстві вчився читати мапу. (Хтось подарував мені книжку для початківців, в якій пояснювалися всі символи.) Особливо цікавими здавалися контурні лінії. У нашій окрузі було повно пагорбів. Мені подобалося, наприклад, уявляти по мапі їх схили, пологі вони або круті (залежить від розташування ліній). Свої особливі позначення були в лісів, церков, поштових установ і багато чого іншого. А в наші дні мапи можна дивитися в Інтернеті, причому перемикатися з традиційного вигляду мапи на знімок, зроблений з супутника, і назад. Це теж захоплююче, і знову-таки потрібно розуміти умовні знаки.

Якщо якийсь мандрівник поскаржиться, що на пагорбі контурних ліній не видно, ми пояснимо йому, що на мапі вказані лише умовні знаки, а не сама реальність. Втім, такі простаки навряд чи знайдуться. А от з читанням апокаліптичних текстів схожа помилка (нерозуміння образної мови) виникає часто. У даному конкретному випадку Іван неначе дає детальну розшифровку (що для нього незвично). Наскільки вона зрозуміла? Чи зможемо ми розібратися в намальованій ним мапі?

На жаль, зрозуміло далеко не все (хоча в гіпотезах браку не було). Спочатку Іван прямим текстом пише: «Сім голів – це сім гір, що на них сидить жінка». Поки усе ясно: у Римі дійсно сім пагорбів (я на них підіймався) – факт, відомий усім в античності, хто хоч щось знав про Рим. Проте сім царів, з яких п’ятеро прийшли і пішли, один є, другий прийде ненадовго, а на додаток ще і восьмий, який до того ж належить до п’яти. Хто це такі?

У принципі, можливий наступний підхід. (Хоча він означає набагато більш раннє, ніж зазвичай думають, датування Апокаліпсису.) Якщо відлічувати римських імператорів з Августа, то перші п’ять – це Август, Тиберій, Калігула, Клавдій і Нерон. Нерон помер у 68 році. Згадаємо: багато хто думав, що він не помер або помер, але оживе і виступить проти Риму на чолі війська (можливо, з Парфії), щоб повернути собі трон. Після Нерона був Гальба, який протягнув зовсім недовго (до 69 року), а потім Оттон, чиє правління також виявилося недовговічним. Разом – сім. Можливо, Іван писав у цей час і вважав Оттона сьомим царем, а восьмим – Нерона. Нерон був, і його немає, але він прийде: восьмий, але з числа семи.

Якщо у вашій голові паморочиться, це може бути викликано не лише поганою ерудицією в галузі античної історії і символіки: можливо, Іван взагалі не хотів бути зрозумілим так буквально, а вкладав у числа символічний сенс. Сім царів втілюють уявну досконалість жахливого царства, а «восьмий» створить вигляд, що вводить царство в нову і світлу епоху, але насправді, призведе його до краху. Іншими словами, не намагайтеся підшукати точні відповідності. Важливо, що царство звіра виглядає досконалим і невразливим, але усередині нього діють сили, які його ж і знищать.

Проте сказано ще про десять царів. Це натяк на те, що немає нужди вникати в список імператорів. Адже Апокаліпсис не міг бути написаний наприкінці II століття: надто пізно. Між тим пізнє датування неминуче, якщо додати до семи (чи восьми) вищезгаданих імператорів ще десять. Швидше за все, «десять царів», які складають частину жахливої системи, а згодом обернуться проти «розпусниці» і зруйнують її, суть різні правлячі еліти всередині Римської імперії, царі і князі віддалених куточків західного світу. Врешті-решт, вони втомляться від римської Хазяйки і використають звірину силу власної ж імперії Риму для нападу на це місто, яке віками збирало і здобувало все багатство і всю славу.

Ці повсталі сили і самі плоть від плоті системи. Подібно до розпусниці, вони гнатимуть учнів Ісуса (в. 14). Інакше і бути не може, оскільки звір претендує на абсолютну владу: його влада не залишає місця конкурентам, особливо таким конкурентам, які і самі вимагають повної вірності. Проте (тут Іван знову звертається до читачів) Агнець переможе ці сили, бо Він є «Господь над панами та Цар над царями», а Його учні суть «покликані, і вибрані, і вірні». Перемога буде здобута тим способом, яким завжди перемагав Агнець: власною кров’ю і кров’ю мучеників, які за Ним йдуть хресним шляхом.

Між тим через десять царів, які отримають владу на недовгий, але важливий, період (в. 12), Бог попустить злу жахливого царства досягти кульмінації. Проте, як ми вже бачили, зло обернеться проти зла і знищить саме себе. Короткий опис падіння Вавилона, частково запозичений з біблійного статуту про покарання блудниці (Лев. 21:9), а частково з розповіді Ісаї про загибель первинного Вавилона (Іс. 47), провіщає наступний страшний розділ, де про суд над Вавилоном буде сказано детальніше.

Усе це може здатися занадто складним. Проте вічний урок для церкви, тодішньої і теперішньої, вкрай ясний. Спокусливі, але жорстокі «цивілізації» і національні імперії, які обіцяють розкіш, а приносять рабство, мають владу від звіра, Імперської Сили. Її ще називають «системою домінації»: вона не прив’язана до певних географічних і історичних умов, а з’являється знову і знову в кожному столітті. Іванові читачі вже знають, що система отримує силу від дракона, обвинувача, сатани. Будучи залучені в битву, вони не повинні битися наосліп, але повинні розуміти ситуацію: вони частина переможного війська Агнця, де перемога досягається через Його кров і через слово їх вірного свідоцтва. Так було і так буде.

Попередній запис

Об’явлення 16:1-9 – 16:10-21

Об’явлення 16:1-9 – Перші чотири кари «І я почув гучний голос із храму, що казав до семи Анголів: Ідіть, і ... Читати далі

Наступний запис

Об’явлення 18:1-8 – 18:9-24

Об’явлення 18:1-8 – Кари Вавилонські «Після цього побачив я іншого Ангола, що сходив із неба, і що владу велику він ... Читати далі