Об’явлення 16:1-9 – Перші чотири кари
«І я почув гучний голос із храму, що казав до семи Анголів: Ідіть, і вилийте на землю сім чаш гніву Божого! І пішов перший Ангол, і вилив на землю чашу свою. І шкідливі та люті болячки обсіли людей, хто мав знамено звірини й вклонявсь її образу. А другий Ангол вилив свою чашу до моря. І сталася кров, немов у мерця, і кожна істота жива вмерла в морі. Третій же Ангол вилив чашу свою на річки та на водні джерела, і сталася кров. І почув я Ангола вод, який говорив: Ти праведний, що Ти є й що Ти був, і святий, що Ти це присудив! Бо вони пролили кров святих та пророків, і Ти дав їм напитися крови. Вони варті того! І я чув, як жертівник говорив: Так, Господи, Боже Вседержителю! Правдиві й справедливі суди Твої! А Ангол четвертий вилив свою чашу на сонце. І дано йому палити людей огнем. І спека велика палила людей, і зневажали вони Ім’я Бога, що має владу над карами тими, і вони не покаялися, щоб славу віддати Йому.»
Пам’ятаю випадок, який стався зі мною одного разу. Я їхав велосипедом і порівнявся зі своїм колишнім викладачем. Колись він читав нам лекції з Нового Заповіту, а зараз я починав роботу над докторською дисертацією.
– Як поживаєте? – поцікавився він, – що чутно?
У той час я був поглинений Посланням до Римлян, розділами 1:18-3:20. Як відомо читачам Павла, цей уривок присвячений, головним чином, гніву Божому на всяке людське нечестя (іншими словами, на всіх нас).
– Та непросто все, – зізнався я, – вирішую, як бути з гнівом.
– Так і ми всі вирішуємо! – життєрадісно відповів він і покотив.
Думаю, я його зрозумів правильно. Усі ми вважали за краще б жити у світі, де немає гніву і вже точно немає Бога, Який гнівається. Багато західних християн думають, що в такому світі вони і живуть. X. Ричард Нібур, один з видатних американських богословів XX століття (і брат ще більш знаменитого Рейнхольда Нібура), одного разу точно описав вчення багатьох ультраліберальних християн: «Бог без гніву ввів людей без гріха в Царство без суду через допомогу Христа без хреста». От вже припечатав, так припечатав! Адже і справді, описане Нібуром «євангеліє» має свої приємні сторони. Але це абсолютно не те Євангеліє, яке в нас є.
Таке «євангеліє» не відповідає і світу, в якому ми живемо. У будь-якій сім’ї, школі та країні, у будь-якій системі та організації, є серйозні проблеми. Увесь час щось йде не так. Людська гордість і жадність, страхи і підозрілість дають взнаки. Якщо ховати голову в пісок, роблячи вигляд, що цих речей не існує, стає тільки гірше. Якщо не називати речі своїми іменами і не намагатися присікти зло, воно може розгулятися щосили. Узяти хоч би найочевидніші приклади з історії XX століття: комунізм, фашизм і апартеїд підняли свої потворні голови, завдали невимовної шкоди людям, а згодом рухнули під власною вагою (багато в чому це була вага тієї брехні, яка була потрібна для їх підтримки). X. Ричард Нібур застерігав проти вчення, що заперечує гнів Божий, гріх людський і хрест Христовий, ще і тому, що усвідомлював те, що відбувається. Не варто дрімати в той час, коли потрібно не спати і бути напоготові.
Гнів Божий діє двояко. По-перше, він попускає людському нечестю зібрати власні плоди, тобто зруйнувати себе самому. По-друге, існує і більш безпосереднє втручання: іноді Бог присікає зло безпосередньо. Обидва способи можуть здатися жорсткими, але насправді, ми повинні дякувати Богові за них. А що ще залишається? М’якість у подібних питаннях багата тим, що зло зачаїться, почекає, а потім продовжиться як ні в чому ні бувало. Тут, у розповіді про перші чотири кари, поєднуються обидва види «гніву».
Знову-таки не забуватимемо, що Іван виражається образно. Це добре видно з того, що ангели «виливають чаші гніву», але люди часто забувають про символіку, коли читають інші частини опису. Між тим Іванова думка дуже проста. Бог попустить стихіям (землі, морю, річкам і сонцю) здійснити суд над людьми, які так сильно зловжили можливостями, якими наділив їх Бог, – наділив для того, щоб вони оберігали землю і піклувалися один про одного! Бог дозволить стихіям обрушитися на них і засудити за нечестя.
Суди носять усеосяжний характер. У випадку з печатками і сурмами лише частина світу була пошкоджена і знищена (пам’ятаємо, що перед нами символи!). Це було попередження про необхідність розкаятися. Тут справа йде інакше. Цього разу помирає все живе в морі. І всі річки перетворюються на кров (ще одна алюзія на кари єгипетські). Для покаяння вже немає місця. Ці кари – початок довгого процесу (він закінчиться в розділі 20), завдяки якому Бог позбавить Свій прекрасний світ: спочатку (у цьому розділі) – від тих, хто сприяв його руйнуванню і занепаду, потім (у розділах 17 і 18) – від грандіозних імперських систем з їх несправедливими структурами і, нарешті (розділи 19 і 20) – від темних сил, які стоять за цими системами, у тому числі від Смерті і Пекла (пор. 1Кор. 15:26-28).
Іван вкрай ясно дає зрозуміти, що ми стоїмо перед лицем не вередливого божка з поганою вдачею і не безвідповідального володаря, якому байдуже, що роблять його піддані. Ми стоїмо перед лицем Бога Творця, чия любов і милість найясніше з’явилася в жертві Його Сина, Агнця, що розділяє з Ним Його престол. Якщо цей Бог (обмежимося прикладами з недавньої історії) не ненавидить зло комуністичних і фашистських режимів, що розорили значну частину Європи, Він не благий. Якщо Він не ненавидить апартеїд, Він не благий. Якщо Він не зробить щось з цими та іншими подібними системами, про яку Його любов до нас можна говорити?
Його любов така, що Він часто не втручається до часу. Інакше занадто багато хто не встиг би покаятися і врятуватися. Значить, Він попускає до певного часу злу йти своїм ходом і зібрати свої власні плоди. Проте в мить, яку знає лише Він один, Він підведе фінішну риску. Інакше і бути не може, якщо Він Отець Ісуса Христа. І такий сенс того, про що ми читаємо: ангели виливають чаші гніву Його на землю, море, річки і сонце.
Об’явлення 16:10-21 – Останні три кари
«А п’ятий Ангол вилив чашу свою на престола звірини. І затьмилося царство її, і люди від болю кусали свої язики, і Бога Небесного вони зневажали від болю свого й від своїх болячок, та в учинках своїх не покаялись! Шостий же Ангол вилив чашу свою на річку велику Ефрат, і вода її висохла, щоб приготовити дорогу царям, які від схід сонця. І я бачив, що виходили з уст змія, і з уст звірини, і з уст неправдивого пророка три духи нечисті, як жаби, це духи демонські, що чинять ознаки. Вони виходять до царів усього всесвіту, щоб зібрати їх на війну того великого дня Вседержителя Бога. Ось іду, немов злодій! Блаженний, хто чуйний, і одежу свою береже, щоб нагим не ходити, і щоб не бачили ганьби його! І зібрав їх на місце, яке по-єврейському зветься Армагеддон. Сьомий же Ангол вилив чашу свою на повітря. І голос гучний залунав від небесного храму з престолу, говорячи: Сталося! І сталися блискавки й гуркіт та громи, і сталось велике трясіння землі, якого не було, відколи людина живе на землі… Великий такий землетрус, такий міцний! І місто велике розпалося на три частині, і попадали людські міста… І великий Вавилон був згаданий перед Богом, щоб дати йому чашу вина Його лютого гніву… І зник кожен острів, і не знайдено гір!… І великий град, як важкі тягарі, падав із неба на людей. І люди зневажали Бога за покарання градом, бо кара Його була дуже велика!…»
Обід був ситним, зібрання – нудним. Оратори по черзі дзижчали щось своє. Голова зауважив, що один з гостей, що зімліває від тепла і ситості, задрімав. Пильно за ним спостерігаючи, він дочекався, поки колега не покладе голову на стіл. І тоді перебив оратора: «Можливо, доктор Джонсон висловить свою думку з цього питання?»
Ми поглянули на колегу, який щасливо спав. Сусід ткнув його в бік. Вирваний зі своїх сонних марень, він і гадки не мав, що його про щось запитали, та й взагалі, яке питання обговорюється. Ми ж заховали посмішки, постаралися розкрити очі якнайширше і зосередитися.
У такому потрясінні опиняються читачі у вірші 15. Несподівано, на самісінькій середині розповіді про останні три моторошні кари, Іван обертається до них і каже: «Гей, ви часом не спите? Майте на увазі: Ісус може прийти в будь-який момент, адже ви не хочете, щоб вас застали напівроздягненими?»
Недивно, що деякі сучасні коментатори думали, що пізній переписувач помістив сюди вірш 15 помилково. Але дозвольте запитати: що за дивна помилка? Навіщо він став би це робити? Куди вірогідніший інший варіант: Іван підозрює, що від опису низки кар, одній страшніше за іншу, хтось з читачів міг «задрімати» (не у фізичному сенсі, а в духовному). Адже легко може з’явитися думка: «От і заслужено мерзотникам! Отримали за заслугами. Оскільки ми не з їх числа, можна дещо розслабитися». Іван перебиває: жодного розслаблення! Йдеться про страшну небезпеку від брехливих духів, діючих у світі, і далеко не всі можуть похвалитися умінням розпізнавати їх хитрощі. Тому треба не спати. Інакше прийшовши, Ісус знайде вас міцно сплячими.
Така помилка недопустима. Останні три кари, що завершують цикл із сімома чашами, дійсно страшні. Частково вони страшні тим, наскільки легко підпасти під вплив систем, які тут засуджуються. Як і у випадку з печатками і сурмами, перші чотири належать до одного ряду, а останні три до другого. Проте на відміну від печаток і сурем, між шостою і сьомою чашами немає ні паузи, ні передиху. Не залишилося і часу для покаяння.
Повторимося: не слід думати, що тут описуються події, які обов’язково стануться до подій у розділах 17-20. Семеричні цикли побудовані не в хронологічній послідовності: усе це, включаючи, фінальну сцену суду над Вавилоном, звіриною і змієм, є різні ракурси однієї і тієї ж реальності. Як каже голос з Храму: «Сталося!» (в. 17). Усе зроблено, завершене. Засуджуються тут ті, хто не скористався численними можливостями покаятися. Вони зробили свій вибір на користь звірин, відмовившись страждати, а потім бути виправданими разом з Агнцем. Якщо скористатися метафорикою розділів 17-22, можна сказати, що вони обрали шлях блудниці, а не шлях нареченої.
П’ята чаша – пряма атака на престол звіра. Мабуть, мається на увазі не лихо в конкретній географічній точці, а удар у саме серце жахливої імперської системи. Система рушиться під своєю власною вагою (як рухнув у 1989 році комунізм у країнах Східної Європи). Пітьма, яка тут описана, знову-таки нагадує про кари єгипетські і про завдання кар: знищити тих, хто пригноблює, щоб врятувалися пригноблені.
Шоста чаша знову будить (пор. розділ 9) глибокий страх жителів Західної Європи перед ворогом зі сходу, яким тоді була Парфія. Річка Евфрат була кордоном, природним бар’єром, через який складно прорватися. (Порівняємо з роллю річки Рейн в Європі.) Проте шоста чаша осушує річку, створюючи можливість для дуже специфічного «виходу»: вже не діти Ізраїльські переходять Червоне море по сухому, але царі зі сходу простують зі своїми арміями через річку, готуючись напасти.
Але навіщо західним володарям така безглузда конфронтація? Річ у тім, що змій, звір з моря і звір із землі (тут він також названий «неправдивим пророком»; в. 13) обманюватимуть царів землі, залучатимуть їх до страшної і згубної битви. Тут ми бачимо ще одне відсилання до кар єгипетських: «три духи нечисті», які виходять з вуст Темної Трійці, подібні до жаб. Так і скачуть ці жаби, пропонуючи яскраві історії та правдоподібні аргументи, переконуючи владних і сильних вплутатися в безнадійну справу.
Недивно, що Іван закликає читачів не спати. Це дуже, дуже небезпечна територія. Усякий, кому довелося жити в умовах підготовки до війни, знає: несподівано всі газети і телеканали починають гнути лінію в одному напрямі, а «громадська думка», з його жаб’ячими скачками від однієї позиції до іншої, раптом стає солідарною з цією лінією. Хто це спостерігав, той знає, про що каже і попереджає Іван.
А як зрозуміти вказівку на Армагеддон? Таке місце реально існує на півночі Палестини, на певній відстані від узбережжя і недалеко від гори Карміл. У давнину там сталося декілька важливих битв. Втім, у древньому Ізраїлі такого поняття як «Армагеддон» не існувало, але в цілому, ті місця були відомими полями битв. Проте було б дивно, якби Іван несподівано перемкнувся на географічну конкретику. Швидше за все, він лише має на увазі, що всі сили зла мають бути зібрані в одне місце (щоб у ньому і зустріти свою долю). От чому трьом жабам попущене обманювати. А від спроб знайти на мапі місце розташування Армагеддону не більше сенсу, ніж від спроб збудувати послідовну хронологію описуваних подій.
Далі йде сьома чаша. Вона вилита на «повітря», простір між небом і землею, сферу духів і влади, ідей і впливів. На цьому усе закінчується. Як і у віршах 8:5 і 11:19, які також підводили підсумок лихам, зіткнення між небом і землею призводить до грому, блискавки і землетрусів. (Ще раз згадаємо, що Іван виражається образно!) Як і в Книзі Захарії (роз. 12), де Єрусалим розколотий землетрусом, «місто велике» (Рим?) розпалося на три частини. Рухнули інші міста, як рухнув колись Єрихон від труб Ісуса Навина. Острови тікають, а гори зникають.
Перші читачі Апокаліпсису зрозуміли б думку без зусиль: не йдеться про руйнування фізичної землі. Іван говорить про крах соціальної і політичної системи на землі. Страшні речі творитимуться в людському суспільстві, і уподібнити їх можна хіба що землетрусам і гігантським градинам. Бог попустить злу, яке лежить у серці язичницького суспільства, подібно до тріщини в земній корі, оголити себе. Тектонічні пласти різних ідолопоклонницьких систем насуватимуться один на одного, і ніщо вже не буде колишнім.
Між тим Бог згадає про Вавилон (в. 19б). Дія розділів 17 і 18 відноситься до цього моменту: події, пов’язані з останньою чашею, включають вирок місту, яке стало всесвітньою блудницею. Лише коли страшна пародія буде викрита і знищена, ми зрозуміємо, що означає належати до народу, який Іван називає нареченою.
