Фарисейська закваска, або 8 видів лицемірства

Горе вам, книжники і фарисеї, Джеймс Тіссо

Тим часом, коли зібралися тисячі народу, так що тиснули один одного, Він почав говорити, передусім ученикам Своїм: бережіться закваски фарисейської, яка є лицемірство. Немає нічого прихованого, що не відкрилося б, і таємного, про що б не дізналися” (Лк. 12:1,2).

Ісус попереджає учнів, щоб вони остерігалися фарисейської закваски – лицемірства. Адже ця закваска може заквасити все тісто: “Нічим вам хвалитися. Хіба не знаєте, що мала закваска заквашує все тісто?” (1 Кор. 5:6). Важливо завжди пильнувати своє серце, щоб там не було і найменшої часточки лицемірства, здатної з часом прорости і відвести від Бога.

Тоді Ісус промовив до народу і учеників Своїх, кажучи: на Мойсеєвому сидінні сіли книжники та фарисеї. Отже, все, що кажуть вам додержувати, додержуйте і робіть; а за ділами їхніми не робіть, бо вони говорять і не роблять. Зв’язують важкі тягарі, які неможливо носити, і кладуть їх людям на плечі; самі ж і пальцем своїм не хочуть зрушити їх. Всі ж діла свої роблять так, щоб їх бачили люди: розширюють пов’язки свої і подовжують край одежі своєї. Також люблять возлежати на перших місцях на вечерях і сидіти на перших місцях у синагогах; і вітання на торжищах, та щоб люди звали їх: учителю, учителю! Ви ж не називайтесь учителями, бо один у вас Учитель – Христос; усі ж ви – браття. І отцем не називайте собі нікого на землі, бо один у вас Отець, Який на небесах. І не називайтесь наставниками, бо один у вас Наставник – Христос. Більший же з вас нехай буде вам слугою. Бо хто підносить себе, той принижений буде, а хто понижує себе, той піднесеться” (Мф. 23:1-12).

Ісус нагадує, щоб наші слова не розходилися із справами, застерігає від “показухи”, коли ми очікуємо похвали своїх вчинків. Він суворо викриває фарисейську закваску і лицемірство і попереджає, що цим накличемо на себе Божий гнів.

  1. Можна інших не впускати в Царство Небесне і самим туди не входити

Горе вам, книжники і фарисеї, лицеміри, що зачиняєте Царство Небесне перед людьми, бо ви і самі не входите, і тим, хто входить, не даєте увійти” (Мф. 23:13).

Ісус про Себе сказав: “Істинно, істинно кажу вам, що Я двері вівцям. Всі, скільки їх приходило переді Мною, є злодії й розбійники; але вівці не послухали їх. Я є двері: хто через Мене увійде, той спасеться, і увійде, і вийде, і пасовище знайде” (Ін. 10:7-9). Він хотів, щоб через Нього, ці відчинені двері, люди приходили до Бога, спасалися і знаходили духовну поживу. Ісус також хоче, щоб ми, як Його учні, були відчиненими дверима для інших людей. Він послав Своїх учнів проповідувати всім народам (Мф. 28:18-20), бути світлом і сіллю для людей, які їх оточують (Мф. 5:13-16).

І ще дуже серйозні слова: “Бо якщо хтось посоромиться Мене і Моїх слів у роді цьому перелюбному і грішному, того посоромиться і Син Людський, коли прийде у славі Отця Свого з ангелами святими” (Мк. 8:38). Якщо я соромлюся розказувати про Ісуса, то й Христос соромитиметься мене перед Отцем.

  1. Можна багато молитися, але мало робити

Горе вам, книжники і фарисеї, лицеміри, що поїдаєте доми вдовиць, напоказ довго молитесь: за те ще більший осуд приймете” (Мф. 23:14).

Деякі думають, що істинне благочестя – це коли ми багато молимося і читаємо Біблію. Але в Євангелії написано: “Чиста і непорочна побожність перед Богом і Отцем є в тому, щоб піклуватися про сиріт і вдів у їхніх скорботах і берегти себе неоскверненим від світу” (Як. 1:27). Тобто дуже важливо знати про потреби нужденних і допомагати їм.

Я можу сказати тим, хто просить допомоги, що за них помолюся. Але цього іноді замало, щоб вирішити проблему. “Якщо брат або сестра нагі і не мають денного прожитку, а хто-небудь з вас скаже їм: “Йдіть із миром, грійтесь і їжте,” – але не дасть їм потрібного для тіла, яка користь?” (Як. 2:15,16). Ісус закликає нас турбуватися один про одного і допомагати тим, хто в біді.

  1. Можна відвертати людей від Бога, ведучи їх за собою

Горе вам, книжники і фарисеї, лицеміри, що обходите море і сушу, щоб навернути хоч одного; і коли це станеться, робите його сином геєни, удвічі гіршим за вас” (Мф. 23:15).

Фарисеї навертали поган у свою віру, але при цьому фокусували навернених не на Богу, а на своїх правилах і приписах. Ми також можемо фокусувати людей на різних приписах і правилах нашої церкви. Можемо змушувати їх робити все, до чого ми вже давно звикли, і показувати правильні діла, а не любов і віру в Бога.

Але ми приводимо людей не в якусь організацію і не до себе, а до Бога і первосвященика Христа. “Отже, маючи Первосвященика Великого, Який перейшов небеса, Ісуса Сина Божого, будемо твердо триматися сповідання нашого. Бо ми маємо не такого первосвященика, який не може страждати з нами в немочах наших, але Такого, Який, подібно до нас, зазнав спокуси в усьому, крім гріха. Тому з дерзновенням приступаймо до престолу благодаті, щоб одержати милість і знайти благодать для своєчасної допомоги” (Євр. 4:14-16). Важливо вчити людей слухати Самого Христа і Його Слово.

  1. Можна сліпо вести народ за людською традицією, а не за Словом Божим

Горе вам, вожді сліпі, які говорять: якщо хто поклянеться храмом, то нічого, а якщо хто поклянеться золотом храму, той винний. Безумні і сліпі! Що більше: золото чи храм, який освячує золото? І ще, коли хто поклянеться жертовником, то нічого, а якщо хто поклянеться даром, що на ньому, той винний. Безумні і сліпі! Що більше: дар чи жертовник, який освячує дар? Отже, хто клянеться жертовником, клянеться ним і всім, що на ньому. І хто клянеться храмом, клянеться ним і Тим, Хто живе в ньому. І хто клянеться небом, клянеться Престолом Божим і Тим, Хто сидить на ньому” (Мф. 23:16-22).

У фарисеїв з часом з’явилося правило, що коли вони клялися храмом чи жертовником, цю клятву було легко порушити, адже зазвичай при цьому не згадувалося Ім’я Бога. А коли клялися золотом храму і даром, який був на ньому, ця клятва була непорушна, адже при цьому закликалося Ім’я Боже у свідки. Таким чином, хитрі фарисеї легко могли вивернутися і спритно знаходили вигоду в будь-якій ситуації.

Ісус вчив Своїх учнів: “Ще чули ви, що було сказано древнім: не клянися неправдиво, а виконуй перед Господом клятви твої. А Я кажу вам – не клястися зовсім: ні небом, бо воно є престолом Божим; ні землею, бо вона є підніжжям ніг Його; ні Єрусалимом, бо це місто великого Царя. І головою твоєю не клянися, бо не можеш жодної волосини білою або чорною зробити. Нехай буде слово ваше: так – так; ні – ні, а що зверх цього, те від лукавого” (Мф. 5:33-37).

Ісус вчив, що не можна ухилятися від виконання своїх обіцянок. Бог все бачить, Він “Свідок вірний і істинний” (Одкр. 3:14) всього мого життя.

  1. Можна захоплюватися деталями і забути про найголовніше

Горе вам, книжники і фарисеї, лицеміри, що даєте десятину з м’яти, кропу і кмину, а облишили те, що є найважливіше в законі: суд, милість і віру; це належало робити, і того не залишати. Вожді сліпі, що відціджуєте комара, а верблюда поглинаєте!” (Мф. 23:23,24).

Цікаво, що м’ята, укріп й кмин були садовими рослинами, а не сільськогосподарською продукцією, з якої треба було приносити десятину (Лев. 27:30). Але фарисеї так багато часу приділяли підрахункам десятини, що навіть укріп віднесли до зернини, і в них вже просто не залишалося часу для справедливого суду, для милосердя і справ віри.

Деякі фарисеї проціджували через марлю всі свої напої по кілька разів, лише б туди не потрапив комар, найменша з усіх нечистих тварин (Лев.11:23). Цікаво, що верблюд – найбільша з нечистих тварин (Лев.11:4).

Ми також можемо зосередитися на виконанні якихось маленьких деталей, а на найголовніші заповіді Христові в нас просто бракуватиме часу.

  1. Можна робити благочестивий вигляд, а всередині залишатися грішниками

Горе вам, книжники і фарисеї, лицеміри, що очищаєте зовні чаші і блюда, тоді як усередині вони повні злодійства і неправди. Фарисею сліпий, очисть перше всередині чаші і блюда, щоб чистими були і зовні вони” (Мф. 23:25,26).

Фарисеї часто турбувалися про зовнішній вигляд, про одяг, а не про свої думки й почуття.

Тому що, які думки у душі її, така й вона; “їж і пий”, говорить вона тобі, а серце її не з тобою” (Притч. 23:7). Людина може нібито й радіти вам, а в серці таїти образу, а потім ще й розповідати про вас іншим. У Біблії написано, що коли ми бачимо щось недобре в інших, ми повинні піти і поговорити з ними особисто.

Помисли в серці людини – глибокі води, але людина розумна вичерпує їх” (Притч. 20:5). Я повинен вичерпувати своє серце перед Богом: “Коли я замовк, постарілися кості мої від благання мого увесь день. Бо день і ніч тяжіла наді мною рука Твоя, і свіжість лиця мого зникла, як у літню посуху. Беззаконня мої я пізнав і гріха мого не утаїв. Я сказав: визнаю я перед Господом беззаконня мої, і Ти простив провини серця мого” (Пс. 31:3-5).

Важливо також бути відкритим перед братами і сестрами: “Отже, признавайтесь один одному в провинах і моліться один за одного, щоб вам зцілитися, бо багато може щира молитва праведного” (Як. 5:16).

  1. Можна ховати свої гріхи під вдаваною духовністю

Горе вам, книжники і фарисеї, лицеміри, що уподібнюєтесь розмальованим гробам, які зовні здаються гарними, а всередині повні кісток мертвих і всякої нечистоти. Так і ви на вигляд здаєтесь людям праведними, а всередині повні лицемірства і беззаконня” (Мф. 23:27,28).

Фарисеї турбувалися про те, як вони виглядають перед іншими. Вони любили молитися напоказ, постити, давати милостиню і чинити добрі діла так, щоб всі про це знали (Мф. 6:1-5).

Ось, ви надієтеся на оманливі слова, які не принесуть вам користи. Як! ви крадете, убиваєте і перелюбствуєте, і клянетеся у неправді і кадите Ваалу, і ходите слідом інших богів, яких ви не знаєте, і потім приходите і стаєте перед лицем Моїм у домі цьому, над яким наречене ім’я Моє, і говорите: “ми спасені”, щоб надалі чинити усі ці мерзоти” (Єр. 7:8-10).

Ісус хоче, щоб наша зовнішність відповідала нашому внутрішньому світу. Він більше цінує таємні діла, про які ніхто не знає, і все те, що ми чинимо від щирого серця.

Написано: “Тому не судіть нічого передчасно, аж доки не прийде Господь, Який освітить таємне у темряві і виявить сердечні наміри; і тоді кожному буде похвала від Бога” (1 Кор. 4:5).

  1. Можна звинувачувати інших, думаючи, що ми вчинили б по-іншому

Горе вам, книжники і фарисеї, лицеміри, що будуєте гробниці пророкам і оздоблюєте пам’ятники праведникам, і говорите: якби ми були у дні батьків наших, то не були б спільниками їхніми у проливанні крови пророків. Тим ви самі свідчите проти себе, що ви сини тих, які вбивали пророків. І ви доповнюєте міру зла батьків ваших. Змії, поріддя єхиднове! Як утечете ви від суду вогню геєнського? Тому ось Я посилаю до вас пророків, і мудрих, і книжників. І ви одних уб’єте і розіпнете, а інших будете бити в синагогах ваших і гнати з міста до міста. Нехай прийде на вас уся кров праведна, пролита на землі, від крови Авеля праведного до крови Захарії, сина Варахії, якого вбили між храмом і жертовником. Істинно кажу вам, що все це прийде на рід цей” (Мф. 23:29-36).

Фарисеї казали, що якби вони жили в ті стародавні часи, то чинили би праведно і не були би причетними до пролиття крові Божих пророків. Але цікаво, що в їх серцях вже дозрів план, як зрадити і вбити найголовнішого Пророка – Христа.

Ми можемо осуджувати біблійних героїв за неправедні вчинки, але як би ми самі повелися в подібних ситуаціях? У наших серцях можуть затаїтися гіркі корені образи. У нас можуть виникати неправедні думки і бажання. Тому Ісус вчив: “І коли стоїте на молитві, прощайте, коли щось маєте на кого, щоб і Отець ваш Небесний відпустив вам гріхи ваші” (Мк. 11:25).

Автор: Олексій Смирнов

Попередній запис

"І коли молишся, не будь як лицеміри…"

У Нагорній проповіді, Ісус Христос проголосив: "І, коли молишся, не будь як лицеміри, які люблять молитися у синагогах і на ... Читати далі

Наступний запис

Не такі фарисеї

У багатьох людей склалося враження, що ледь не всі книжники, фарисеї були не тільки лицемірними, зверхніми людьми, а втілювали в ... Читати далі