“І коли молишся, не будь як лицеміри…”

У Нагорній проповіді, Ісус Христос проголосив: “І, коли молишся, не будь як лицеміри, які люблять молитися у синагогах і на перехрестях, зупиняючись, щоб бачили їх люди. Істинно кажу вам: вони вже мають нагороду свою“. (Мф. 6:5). Як слід розуміти ці слова Спасителя?

Для того, щоб розібратися в цих словах, треба знати, що в новозавітні часи в книжників і фарисеїв існували певні години строго відведені для молитви. І якщо під час цих годин книжники чи фарисеї перебували в багатолюдному місці, “у синагогах і на перехрестях“, на базарах або площах, то вони зупинялися і серед метушливого натовпу людей, найчастіше голосно, починали проголошувати чи виразно, як актори, читати завчені тексти своїх молитов.

Люди, які знаходилися поруч з книжниками і фарисеями, бачачи їхню старанну молитву, шанобливо ставилися до них і виявляли їм свою повагу за їх ревне служіння Богові. Насправді дуже часто книжники і фарисеї спеціально відвідували багатолюдні місця і там молилися, щоб отримати похвалу і схвалення від людей, які оточували їх.

От такого роду молитви, здійснені не щиро, а для самопрославлення і похвал, нещадно засуджував Ісус Христос. А книжників і фарисеїв за їх показну набожність, за їх хибне благочестя Спаситель осуджуючи називав лицемірами.

Як бачимо, у даному конкретному випадку Ісус Христос засуджував не колективне моління, не молитви в публічних місцях, здійснені на очах оточуючих, а лицемірне моління, здійснюване “щоб бачили люди“. Тобто Спаситель засуджував людину, обійняту гординею і славолюбством, яка спеціально показувалася перед людьми (приходила в багатолюдні місця) і там молилася не щиро, а напоказ, заради похвал.

Таких людей Ісус Христос називав лицемірами, бо вони молилися не для звернення до Бога, а заради того, щоб привернути до себе увагу сторонніх людей і отримати вихваляння.

Такі люди під час своєї показної молитви не думали про Бога, а прагнули виглядати благочестивими, набожними людьми, лицемірно спекулюючи релігійними почуттями натовпу. Таке моління, здійснене спеціально в багатолюдних місцях, демонстративно, напоказ, для самопрославлення і надбання похвал, показна набожність і хибне благочестя – усе це є проявом таких гріховних почуттів як гординя, славолюбство, марнославство і зарозумілість.

За гріх гордині, за лицемірне (акторське) виконання і блюзнірське використання молитов, за спекуляцію релігійними почуттями і наругу над ними, лицеміри – книжники і фарисеї – “вже мають нагороду свою” – каже Ісус Христос. У даному випадку під нагородою треба розуміти справедливе покарання лицемірів за їх гріховні вчинки. Про це ясно сказано в Біблії такими словами: “Якою мірою міряєте, такою відміряється й вам” (Мф. 7:2). У другому місці Біблії говориться про справедливу відплату за справи: “Воздам кожному з вас за ділами вашими” (Одкр. 2:23).

Підсумовуючи все вищесказане, можна зробити висновок про те, що слова Ісуса Христа про показну молитву треба розуміти таким чином. “І коли молишся (тобто в молитві звертаєшся до Бога), не будь як лицеміри (люди, які проявляють не щирі почуття), які люблять у синагогах і на перехрестях (тобто в багатолюдних місцях), зупиняючись, молитися, щоб бачили їх люди (тобто молитися не щиро, а напоказ, не для щирого звернення до Бога, а з метою, щоб показатися перед оточуючими набожною людиною, і таким чином досягти похвал і прославляння). Істинно кажу вам, вони вже мають нагороду свою (тобто ці люди мають караючу справедливу Божу відплату за свої лицемірні, блюзнірські вчинки).

Як бачимо, в проаналізованих словах Ісуса Христа засуджується не обстановка, в якій відбувається молитва (не багатолюдні місця, в яких люди моляться), а марнославство і гординя, тобто гріховні наміри та цілі, заради яких людина намагається з’явитися перед оточуючими у вигляді набожної людини, для того, щоб привернути до себе увагу оточення. І хоч би за хибне благочестя добитися від людей прославляння і похвал.

З наведених слів Ісуса Христа можна зробити висновки про те, що Спаситель радить людині, яка молиться в багатолюдних місцях (наприклад під час молитви в храмі) молитися таким чином.

  • Не звертати на себе уваги оточуючих і молитися скромно.
  • Не допускати під час молитви показовості, тобто не молитися з елементами акторства і награності. Іншими словами молитися так, щоб “не бачили люди”. Тобто прагнути залишитися непоміченим.
  • Не привертати до себе увагу інших людей. У зовнішніх діях проявляти скромність, як на самоті, так і під час молитви в громадських місцях. А також проявляти доброзичливість і терпимість до оточуючих.
  • Не допускати театральних жестів, показних поз і зарозумілості.
  • Молитися треба без лицемірства. Тобто молитву не можна використовувати з лицемірними цілями для досягнення показної набожності. Молитва не інструмент для придбання похвал і прославлянь. Не можна спекулювати на релігійних почуттях оточуючих для досягнення хибного благочестя.
  • Молитва повинна бути щирою. Тобто під час молитви, як у малолюдних, так і в громадських місцях, треба молитися, концентруючи всі свої думки на Богові, не відволікаючи свою увагу на оточуючу обстановку. І якщо людина під час молитви, спрямовує свою увагу на Бога, молиться старанно і щиро, то вона може навіть не помічати оточуючих людей.
  • І таким чином, навіть під час громадського богослужіння у своїх думках залишатися наодинці з Богом. Тільки щира молитва встановлює прямий зв’язок між душею людини і Богом. Тільки щира молитва зміцнює душу, очищає помисли і дає людині нові сили для життя.

Автор: О. Г. Долженко

Попередній запис

Відповідь, а не згода

І знову про лицемірство в Церкві, а точніше про лицемірство світу цього. Адже багато людей постійно вигадають причини, приводи для ... Читати далі

Наступний запис

Фарисейська закваска, або 8 видів лицемірства

Горе вам, книжники і фарисеї, Джеймс Тіссо "Тим часом, коли зібралися тисячі народу, так що тиснули ... Читати далі