Об’явлення 14:1-5 – 14:6-13

Об’явлення 14:1-5 – Обрані воїни

«І я глянув, і ось Агнець стоїть на Сіонській горі, а з Ним сто сорок чотири тисячі, що мають Ім’я Його й Ім’я Отця Його, написане на своїх чолах. І почув я голос із неба, немов шум великої води, і немов гук міцного грому. І почув я голос гуслярів, що грали на гуслах своїх, і співали, як пісню нову перед престолом і перед чотирьома тваринами й старцями. І ніхто не міг навчитися пісні, окрім цих ста сорока чотирьох тисяч, викуплених від землі. Це ті, хто не осквернився з жінками, бо чисті вони. Вони йдуть за Агнцем, куди Він іде. Вони викуплені від людей, первістки Богові й Агнцеві, не знайшлося бо підступу в їхніх устах, бо вони непорочні!»

Вдалині на пагорбі виднілася невелика процесія: крихітні силуети на тлі вечірнього близькосхідного неба. У моїй країні овець переганяють з одного поля на інше, поганяючи палицями і собаками. На Близькому Сході до наших днів пастух йде попереду, а вівці йдуть за ним. Вони знають голос пастуха і знають, що він приведе їх до води і безпеки. Без всяких палиць і собак.

Христос називає Себе пастирем (Ів. 10) і знову і знову закликає йти за Собою. У вустах євангелістів «йти за Ісусом» означає належати Ісусу і вірити в Нього (Мт. 4:19; 8:22; 9:9). Важливі уривки на цю тему ми знаходимо в Євангелії від Івана. «Як хто служить Мені, хай іде той за Мною», – каже Ісус (Ів. 12:26). Петро стверджував, що піде за Ісусом навіть у в’язницю і на смерть (Ів. 13:37, Лк. 22:33), але Ісус передрік інше: Петро скаже, що навіть не знайомий з Ісусом.

Саме під таким ракурсом треба розуміти дивну сцену двадцять першого розділу Євангелія від Івана, де після воскресіння Петро тричі каже Ісусу, що любить Його, і тричі чує від Учителя: «Іди за Мною!» (21:19). У Петра залишаються питання. «Господи! – запитує він про улюбленого учня Ісуса, – цей же що?» Ісус відповідає: «Якщо Я схотів, щоб він позостався, аж поки прийду, що до того тобі? Ти йди за Мною!» (21:22). Не став безглуздих питань, але йди. Не суди про інших, але йди. Йди вперед, не озираючись (Лк. 9:62). Як зрозумілі ці словам усім, хто намагався зрозуміти своє покликання і промисел Божий.

Проте в цьому світлі ми повинні розуміти фразу: «Вони йдуть за Агнцем, куди Він іде» (в. 4). Що тут ще додати? Агнець пішов на смерть і тим самим здобув перемогу над змієм і його підлеглими. Проте справа має бути доведена до кінця: ті, хто вірний Ісусу, пройдуть за Ним Його шляхом. Ще під час Свого земного життя Ісус казав: усім, хто йде за Ним, необхідно зректися себе і узяти свій хрест. Бо шлях до перемоги є шлях хресний. Для того часу це була звістка дивна і важка. Такою вона залишається і понині.

Хто ж ці обрані воїни? Чому про них говориться в цьому місці оповідання? Річ у тім, що Іван все ще роздумує над 2-м Псалмом. Народи бунтують, здійснюють одну дурість за іншою, але Бог поставив Свого царя, Свого Сина, «на святій горі Сіон». Звідси згадка про Агнця на Сіонській горі (в. 1). Ми пам’ятаємо, як змій лютився на жінку з немовлям, захопленим на небеса (12:5), і на молодших братів немовляти. Ми читали про двох звірин: страшного імперського звіра, що виходить з моря, і монстра поменше, ближчого походження. Саме вони в Псалмі 2 бунтують, погрожують і кощунствують. Проте Бог виявляє Свого обраного царя, і цей обраний цар не самотній. У нього є воїни, у перемозі яких немає сумніву.

У цьому сенсі зрозуміло, чому воїни названі «непорочними». Знову-таки образну мову Івана не можна розуміти буквально. У древньому Ізраїлі існувало правило: якщо війна була справедливою, вона вважалася священною і вимагала дотримання особливих статутів чистоти, включаючи тимчасове утримання від сексу (Втор. 23:9-10, 1Сам. 21:5). Згадаємо, що ми вже говорили про сто сорок чотири тисячі (пор. Об. 7). Це число саме по собі символічне, і тут образно сказано про сексуальну стриманість. Йдеться про ідеальних представників народу Божого, завжди готових до битви. Не забуватимемо, що в реальності їх число значно більше, ніж 144 тисячі, і далеко не всі вони непорочні; пісню ж вони співають, мабуть, знайому всім християнам. Проте головне тут те, що всі вони завжди готові до справжньої битви, протистоянню звіринам і їх вимогам, а якщо знадобиться, до страждання і смерті.

Так Іван надихає невеликі християнські громади, які відчували себе безпорадними і беззахисними перед лицем жахливої сили Риму і його місцевих прибічників. Він закликає їх підбадьоритися, бо Агнець вже запанував (як і було обіцяно Богом), і навколо Агнця вже зібралися обрані, готові битися і перемогти. Вони переможуть! На їх чолах замість знаку звіра накреслені ім’я Бога і ім’я Агнця. Ці імена виділять християн серед язичників, які побачать, що християни вірні Ним, а не імені Кесаря. Проте так вірні будуть виділені і перед престолом Божим. Христос визнає їх Своїми (Мт. 10:32).

Величезний натовп навколо Агнця – це не всі вірні, а лише перші з них: як сказано у вірші 4, це «первістки» великого урожаю. У древньому Ізраїлі існував звичай приносити Богові перші снопи пшениці (чи інших плодів), приносити з молитвою і надією, що Бог пошле подальші дари. І все-таки, хоча 144 тисячі – лише первістки, церкви можуть зрадіти. Урожай тільки почався, а скільки вже вірних! Агнець перемагає! І ми маємо бути терплячими.

А терпінню повинна супроводити святість життя. Іван пояснює, що вся система, створена змієм, зведена на брехні. Змій створює фальшивий і спотворений світ, де все підробка від початку і до кінця. Але у вустах обраних «не знайшлося… підступу». Подібно до самого Агнця (Іс. 53:9), вони непорочні в цьому плані (як і в усьому іншому). Таке завдання усіх, хто хоче йти за Ісусом. Відрізнити правду від брехні не завжди легко, але це має величезне значення. Бог кличе нас у реальний світ, кличе до справжнього існування. І чим ближче ми до Бога і Агнця, тим ясніше ми все бачимо, і тим правдивіше повинні говорити. Сатана робить усе можливе, щоб спотворити наше сприйняття, спровокувати на брехню. «Нічого страшного, – нашіптує він, – адже це така дрібниця. Бог не заперечуватиме, якщо ми порушимо безглузде і вузьке правило. Адже Він хоче, щоб нам було добре». Проте йти за Агнцем означає відкинути брехню. Відразу і навіки.

Об’явлення 14:6-13 – Заклик до терпіння

«І побачив я іншого Ангола, що летів серед неба, і мав благовістити вічну Євангелію мешканцям землі, і кожному людові, і племені, і язику, і народові. І він говорив гучним голосом: Побійтеся Бога та славу віддайте Йому, бо настала година суду Його, і вклоніться Тому, Хто створив небо, і землю, і море, і водні джерела! А інший, другий Ангол летів слідом і казав: Упав, упав Вавилон, город великий, бо лютим вином розпусти своєї він напоїв усі народи! А інший, третій Ангол летів услід за ним, гучним голосом кажучи: Коли хто вклоняється звірині та образу її, і приймає знамено на чолі своїм чи на руці своїй, то той питиме з вина Божого гніву, вина незмішаного в чаші гніву Його, і буде мучений в огні й сірці перед Анголами святими та перед Агнцем. А дим їхніх мук підійматиметься вічні віки. І не мають спокою день і ніч усі ті, хто вклоняється звірині та образу її, і приймає знамено ймення його. Тут терпеливість святих, що додержують заповіді Божі та Ісусову віру! І почув я голос із неба, що до мене казав: Напиши: Блаженні ті мертві, хто з цього часу вмирає в Господі! Так, каже Дух, вони від праць своїх заспокояться, бо їхні діла йдуть за ними слідом.»

Одного разу я отримав електронною поштою довге послання від чоловіка, що цікавився, чи будуть вічні муки дійсно вічними. Він детальним чином зібрав біблійні уривки, що кажуть за і проти. За його словами, жоден з церковних лідерів, яким він ставив це питання, не дав задовільної відповіді. Яку ж відповідь запропоную я?

Я сказав, що мене дивує, наскільки цікавить його це питання. Більшість християн, мені відомих (з найрізноманітніших церков), не вважають, що блаженство нового світу Божого скуштують абсолютно всі. Проте більшість з них також і не вважають питання про «пекло» (чи як його ще називати) актуальним для свого життя.

Може, вони даремно так налаштовані? Може, багато хто з нас «пом’якшив» біблійне вчення, і пора повернутися до проповідей минулих епох: ніби, покайтеся, поки не потрапили в пекло навіки?

Втім, є інший варіант: як і в багатьох інших місцях Апокаліпсису, Іван виражається образно. І тоді треба розібратися, яка реальність стоїть за цими образами.

Іван говорить про Вавилон. Вавилон, столиця величезної імперії, що поглинув решту ізраїльських племен (597 до Р. Х.), залишився в єврейській пам’яті як зразок нечестя, ідолопоклонства, аморальності та жорстокості. Далі в Апокаліпсисі Вавилон неодноразово вживатиметься саме як символ, за яким, без сумніву, стоїть Рим (розділи 16-18). На Рим Іван дивиться як на Вавилон, а на Вавилон – крізь призму двох великих пророчих книг Старого Заповіту. (Накладає свій відбиток і оповідання про вавилонську вежу в одинадцятому розділі Книги Буття, але це не так важливо для нашої теми.)

Передусім – Ісая. Центральний уривок Книги Ісаї (розділи 40-55) звернений до ізраїльтян, які знаходяться в полоні і майже залишили надію. Вавилон здається для них занадто великим і занадто сильним. І здається, що вавилонські боги перемогли, а ГОСПОДЬ, Бог Ізраїльський, зазнав поразки. Пророк же поетично розповідає як про безмірну велич ГОСПОДНЮ, так і про Його милість, вірності Заповіту. Творцеві неба і землі не в силах зашкодити підробні божки Вавилона. Він позбавить Свій народ, наново встановить Заповіт і відновить усе творіння.

Зробить же Він це через свого «Отрока». Тут осібно стоять чотири пісні. Згідно з ними, Отрок врятує Ізраїль і принесе справедливість всьому світу, Його важка і на вигляд невдячна праця явить ГОСПОДА народам; Отрок слухатиме голос ГОСПОДНІЙ, страждатиме і терпітиме; він піде на ганебну смерть, понісши на Собі гріхи народу, але потім буде виправданий Богом (Іс. 42:1-9; 49:1-7; 50:4-9; 52:13-53:12).

З цими уривками є сусідами пророцтва про суд над Вавилоном. Вавилон давав полоненим напитися «чаші гніву» до дна, але Бог змусить випити цю чашу сам Вавилон (Іс. 51:17-23). Ті, що пригноблюють, стануть жертвою нечестивої системи, яку самі винайшли. Вони самі викопали собі яму.

Саме в цьому контексті, у порядку вступу до четвертої пісні про Отрока-страждальника, пророк пише про з’явлення благовісника (Іс. 52:7). Так і тут Іван бачить ангела з «вічним Євангелієм». Що ж це за благовістя?

У наші дні багато християн сприймають поняття «Блага звістка» як щось адресоване для них самих: Бог любить їх, прощає їх і обіцяє їм блаженство на «небесах». І справді, благовістя має особистий, індивідуальний аспект. Проте в Біблії воно частенько має глобальне значення. Скажімо, апостол Павло говорить у зв’язку з цим про смерть і воскресіння Ісуса (1Кор. 15:3-8), а також про Давидове походження Ісуса і публічне визнання Ісуса як «Сина Божого» через смерть і вселенське володарювання (Рим. 1:3-5). В Ісаї виділяються три моменти, про які, судячи з усього, Іван чудово знає.

По-перше, «царює твій Бог!» Для вавилонських вигнанців ця звістка означала лише одне: ГОСПОДЬ здобув перемогу над Вавилоном, і можна йти додому. Єрусалим буде відновлений (Іс. 52:7,9).

По-друге, «ГОСПОДЬ повертається!» Здавалося, що Бог залишив єрусалимський Храм, коли напали вавилоняни. Проте зараз Він повертається зримо і публічно (Іс. 52:8; 40:5).

По-третє, «Господь обнажив на очах усіх народів святеє рамено Своє, і спасіння від нашого Бога побачать всі кінці землі!». Усі народи побачать, що Бог Ізраїльський позбавив Свій народ з біди.

Отже, Вавилон пав, а вигнанці відправилися додому… хоча ніхто не казав, що ГОСПОДЬ повернувся. Але ранні християни вірили, що ГОСПОДЬ повернувся в особі Ісуса. Вони передавали слова, в яких Ісус говорить про це. Християни вірили: слава ГОСПОДНЯ була повністю і остаточно явлена, коли Ісус помер на хресті жертовною смертю Агнця (Іс. 53:7). Усе це дуже важливо для розуміння чотирнадцятого розділу Апокаліпсису.

Ще один ключовий уривок міститься в Книзі Єремії. Судячи з усього, більшу частину життя Єремія прожив перед лицем вавилонської загрози: спочатку вавилонське вторгнення висіло як дамоклів меч, потім воно відбулося і сталося вигнання. Немало жахливого бачив пророк за своє життя, і немало лих зазнав сам. Наприкінці книги він сповіщає суд Божий на нечестиві народи, які вершать такі мерзотні справи. Ми знаходимо в нього пророцтва проти Єгипту і Дамаску, моавитян і амонитян. У п’ятдесятому розділі він доходить до Вавилона. Два розділи суворих викриттів відбивають їх величезну значущість. Можливо, лише ті, хто довго жив при жорстокому і нелюдяному режимі, зможуть по-справжньому зрозуміти, навіщо ці уривки були написані. Проте частково зрозуміють і ті, хто мучився думками про божественне правосуддя: як вийшло, що Бог дає здійснюватися такій кричущій несправедливості і пригнобленню?

Тоді перед нами відкривається в новому ракурсі і чотирнадцятий розділ Апокаліпсису. Ті, хто живе під жахливим володарюванням «Вавилона», чують «благу звістку». По-перше, Бог Творець, нарешті, наведе лад (в. 7). По-друге, пав Вавилон, після усіх своїх зусиль напоїти народи лютим вином розпусти своєї (в. 8: до цього образу ми ще повернемося далі). По-третє, суд Божий буде справедливим, повним і ретельним (в. 9-11).

Так, це «блага звістка» для тих, хто живе у світі жахів, тортур і убогості. Бог позбавить від зла! Про таку благу звістку говорять і Псалми (Пс. 96:10-13; 98:7-9).

Проте ні Івану, ні нам, ні комусь ще, не відкрито, хто увійде до числа людей, описаних у віршах 9-11 (якщо взагалі хтось увійде). Перед нами не буквальні описи, а символи, насичені біблійними алюзіями. До них можна лише прислухатися з трепетом і розумінням, що спокуса зла може захопити людину цілком. Іван робить усе, щоб ніхто з учнів Ісуса не був залучений у цей темний вир гніву. Їх завдання полягає в тому, щоб терпіти, слухатися і зберігати вірність, знаючи, що сама смерть була переможена і стала джерелом благословення, а не прокляття. Їх труди, як каже апостол Павло (1Кор. 15:58), не марні (в. 13).

Попередній запис

Об’явлення 13:1-10 – 13:11-18

Об’явлення 13:1-10 – Перша звірина «І я бачив звірину, що виходила з моря, яка мала десять рогів та сім голів, ... Читати далі

Наступний запис

Об’явлення 14:14-20 – 15:1-8

Об’явлення 14:14-20 – Урожай «І я глянув, і ото біла хмара, а на хмарі сидить подібний до Людського Сина. Він ... Читати далі