Об’явлення 13:1-10 – 13:11-18

Об’явлення 13:1-10 – Перша звірина

«І я бачив звірину, що виходила з моря, яка мала десять рогів та сім голів, а на рогах її було десять вінців, а на її головах богозневажні імена. А звірина, що я її бачив, подібна до рися була, а ноги її як ведмежі, а паща її немов лев’яча паща. І змій дав їй свою силу, і престола свого, і владу велику. А одна з її голів була ніби забита на смерть, але рана смертельна її вздоровилась. І вся земля дивувалась, слідкуючи за звіриною! І вклонилися змієві, що дав владу звірині. І вклонились звірині, говорячи: Хто до звірини подібний, і хто воювати з нею може? І їй дано уста, що говорили зухвале та богозневажне. І їй дано владу діяти сорок два місяці. І відкрила вона свої уста на зневагу проти Бога, щоб богозневажати Ім’я Його й оселю Його, та тих, хто на небі живе. І їй дано провадити війну зо святими, та їх перемогти. І їй дана влада над кожним племенем, і народом, і язиком, і людом. І їй вклоняться всі, хто живе на землі, що їхні імена не написані в книгах життя Агнця, заколеного від закладин світу. Коли має хто вухо, нехай слухає: Коли хто до полону веде, сам піде в полон. Коли хто мечем убиває, такий мусить сам бути вбитий мечем! Отут терпеливість та віра святих!»

«Він діяв не самостійно». Такого висновку дійшло довге розслідування одного дивного вбивства. До іноземного дипломата на вулиці підійшов молодик, заколов кинджалом, кинувся тікати, але був спійманий. На суді вбивця виглядав збентеженим, розсіяним і невпевненим у собі. Нічого не видавав. Проте чим довше його допитували, тим більше суд приходив до висновку: перед ними не божевільний, в якого помутився розум. За ним стоять якісь темні сили. І питання лише полягає в наступному: що це за сили? Яка країна дала юнакові гроші, щоб він убив дипломата? Як це з’ясувати?

Як у політиці і в злочинному світі, так і у війні духовній головні фігури вважають за краще діяти не самі, а через посередників, других і третіх осіб, як би наділяючи їх владою, а іноді підтримуючи. Мабуть, у наше століття ми знаємо про дію подібних «темних сил» краще, ніж деякі наші предки.

Звичайно, щоб вигадати конспірологічну теорію, особливого розуму не потрібно. І легко можна побачити приховані впливи там, де все пояснюється набагато простіше. Проте так же легко (і небезпечно!) приписувати випадковості ті події, які спрямовуються певними силами в потрібному їм напрямі.

Ми говоримо про «сили» («економічні сили», «культурний натиску» і т. д.), а древні євреї виражалися більше образно. У цьому уривку використана метафорика, яка була широко поширена в I столітті і спиралася на сьомий розділ Книги Даниїла. Багато хто вірив, що цей розділ (разом з розділами 2 і 9) передбачає повалення язичницької імперії та отримання влади народом Божим, Ізраїлем (чи в усякому разі, праведниками Ізраїлю). Він уважним чином вивчався. Тлумачі намагалися знайти в ньому ключ: коли відбудуться ці події? З’являлися все нові і нові коментарі, найвідомішим з яких є Четверта книга Ездри. Сам Ісус активно використовував цей розділ, пояснюючи Свою роль у божественному задумі.

У сьомому розділі Книги Даниїла з моря виходять чотири звірі (от вже кошмар так кошмар!). Перший з них – лев з крилами, другий – ведмідь з трьома бивнями, третій – пантера з чотирма крилами і чотирма головами, а четвертий, найбільший і найжахливіший, мав величезні залізні зуби і десять рогів, причому між цими рогами виріс ще один маленький ріг.

Сенс видіння прозорий: звірі втілюють собою чотири царства. Четверте царство є величезна і жорстока імперія. Роги означають царів, останній з яких піде війною на народ Божий і ганьбитиме самого Бога. Але потім Даниїл пише про рішучий переворот: суддівське місце займає «Старий днями», який засудить останнього монстра, а владу в нього відніме і передасть «ніби Сину Людському». Цей ніби Син Людський наближається до «Старого днями» і отримує від Нього вічне і всесвітнє володарювання.

Без сумніву, відсилання до сьомого розділу Даниїла важливі в цьому уривку. Також немає сумнівів, що Іван, подібно до інших євреїв, розумів його алегорично: він не думав, що із Середземного моря на берег Святої Землі в буквальному розумінні виповзуть чудиська. За образом звірів стоїть земна реальність. Іван поєднує чотирьох даниїлових монстрів в одного: частиною пантера, частиною ведмідь, частиною лев, та ще з десятьма головами і десятьма рогами. Для I століття цей звір – Рим.

Як ми побачимо, у ширшому сенсі воно втілює темну силу язичницької імперії, яка зневажає землю і крушить усе на своєму шляху, ганьбить богів, що заважають їй, щоб поклоніння надавалося лише їй одній (і змієві, що дав їй силу). Можливо, невипадково Пергам описаний як місце, в якому знаходиться «престол сатани» (2:13): Пергам був одним з центрів імперського володарювання і культу. Іван же бачить за помпою і пурпуром духовну реальність сатанинської влади, яка дозволила імперії так сильно розширити свої межі. Звичайно, у I столітті очевидним кандидатом у подібного «звіра» був тільки Рим. Проте із занепадом і кінцем Риму безсердечні і жорстокі імперії не зникли з лиця землі. От чому Іванова звістка залишається актуальною і в наші дні, хоча зло має новий вигляд.

Вірш 3 привертає увагу до однієї з особливостей римського володарювання в I столітті. Колись у древньому Римі була республіка. За Августа вона стала «імперією», після вбивства його названого батька, Юлія Цезаря (44 до Р. Х.), і подальших громадянських війн. Проте з кончиною Нерона могло здатися, що галаслива і ваговита будівля імперії рухне під своєю власною вагою. У рік після смерті Нерона (69 р.) складалося враження, що жахливій системі нанесена смертельна рана. Чотири претенденти на римський престол один за другим йшли на Рим, вбивали ворогів, рвалися до влади і – за винятком останнього – були вбиті наступною армією. Гальба, Оттон і Вітелій прийшли і пішли; Віспасіан прийшов і залишився. Через місяці його син і спадкоємець Тит завершив військову кампанію, яку почав Віспасіан. Легіони Тита зруйнували Єрусалим і спалили Храм дотла. Для багатьох очевидців це було як кінець світу.

Між тим ходили чутки, що Нерон чи то не помер, чи то помер, але ожив. З’явилися самозванці, що видавали себе за нього. Жоден не протримався довго, але чутки не зникали: Нерон був, і немає його, але він прийде (17:8)! Можливо, на це і натякає Іван, кажучи, що одній з голів звірини була нанесена за виглядом смертельна рана, але ця рана зцілилася (в. 3). Втім, найбільш яскрава і зрозуміла для читачів особливість опису полягає в тому, що звір вимагає шанування – разом з темними язичницькими богами, що стоять за ним. Досить поглянути на римські монети тієї пори: імператори не лише називали себе «синами богів», але і зображалися в одязі, що традиційно пов’язувався з тими чи іншими древніми язичницькими божествами.

А коли богом стає імператор, місця іншим богам не залишається. Точніше, шанувати місцеві і племінні божества дозволено – доки виявляється поклоніння Риму та імператорові. Але в разі відмови, виникає конфлікт. Згадаємо перші розділи Книги Даниїла, з якої Іван черпав так багато: вірними залишилися одиниці. Так і тут лише небагато відмовилися вклонитися звірові. (Іван каже про них як про тих, чиї імена записані в Агнця в книзі життя.)

Остання частина розділу несе на собі відбиток суворого реалізму. Когось відведуть у полон. Когось уб’ють мечем. Таке життя! І слід не ридати, заламуючи руки, а терпіти і вірити. Згадаємо одинадцятий розділ. Саме через свідоцтво тих, хто був вірний до смерті, Агнець здобуде перемогу, Царство Боже прийде на місце царства звіра, а змій втратить останні рештки сили. Як це станеться, ми ще побачимо. А доки Іван змальовує загальний стан справ. Це допоможе гнаним церквам зорієнтуватися і безкомпромісно свідчити.

Лише коли ми згадуємо про змія і звіра, ми розуміємо, наскільки це серйозно – віра, терпіння і святість християнська.

Об’явлення 13:11-18 – Друга звірина

«І бачив я іншу звірину, що виходила з землі. І вона мала два роги, подібні ягнячим, та говорила, як змій. І вона виконувала всю владу першої звірини перед нею, і робила, щоб земля та ті, хто живе на ній, вклонилися першій звірині, що в неї вздоровлена була її рана смертельна. І чинить вона великі ознаки, так що й огонь зводить з неба додолу перед людьми. І зводить вона мешканців землі через ознаки, що їх дано їй чинити перед звіриною, намовляючи мешканців землі зробити образа звірини, що має рану від меча, та живе. І дано їй вкласти духа образові звірини, щоб заговорив образ звірини, і зробити, щоб усі, хто не поклониться образові звірини, побиті були. І зробить вона, щоб усім малим і великим, багатим і вбогим, вільним і рабам було дано знамено на їхню правицю або на їхні чола, щоб ніхто не міг ані купити, ані продати, якщо він не має знамена ймення звірини, або числа ймення його… Тут мудрість! Хто має розум, нехай порахує число звірини, бо воно число людське. А число її шістсот шістдесят шість.»

Я сидів у холі одного американського готелю. Він виглядав чарівно: навколо стелажі і стелажі старовинних книг. Не утримавшись, я підійшов до найближчої шафи: що ж це за фоліанти? І тут мене чекало потрясіння. Це була не справжня книжкова шафа, а підробка. Те, що здавалося на вигляд полицями, йшло лише на декілька сантиметрів углиб. Гірше за те, книги виявилися не книгами. Сотні і сотні корінців разом з частинками сторінок були відірвані від старовинних видань і приклеєні до чорної стіни, щоб створити враження бібліотеки. Скажемо прямо, легше було б створити справжню бібліотеку з тими ж самими книгами! Мені стало моторошно. З’їхавши з готелю наприкінці дня, я відчув полегшення. Адже усе це не справжнє, а пародія.

Іноді пародія створюється з метою насмішити. Наприклад, можна зробити з «Гамлета» веселий капусник, або зіграти Моцарта на губних гармошках. Але іноді пародія має на меті обдурити. Якщо ви обдурите достатню кількість людей, виникне нова реальність. Саме це сталося за Іванових часів на Близькому Сході.

Як було відомо Івану і його читачам (зокрема, з видіння в тронній залі; розділи 4-5), Той, Хто сидить на престолі, є всемогутній Володар світу, а через смерть Його Сина, Агнця, люди позбулися рабства гріху і стали володарями і священиками в новому творінні Божому; у цих людях діє Дух, що здійснює справу Божу. Проте в західній Туреччині I століття набула сили пародія – Римська імперія. Кінець кінцем, вона черпала владу в сатанинського змія, що бажав володарювати над світом. То був перший звір. А другий звір, рангом нижче, мабуть, втілює місцеві еліти, які в містах і провінціях не лише наслідували першого звіра, але всіляко намагалися насадити поклоніння йому (щоб здобути його прихильність). Це відбувалося всюди і було добре знайоме читачам Апокаліпсису. Міста буквально змагалися за право звести черговий храм Риму, імператорові або членові імператорської сім’ї. Ці місцеві царьки і є другий звір, що «виходить з землі» (тобто він не походить з моря, а має місцеве походження). Виходить свого роду Темна Трійця: дракон, перший звір і другий звір. Це підробка, карикатура на Бога, Месію і Духа Святого.

«Роги, подібні ягнячим». Ісус є істинний Агнець, заради людей померлий і воскреслий, що здолав самого змія. А тут перед нами підробка, підтасовування: існували, скажімо, хитромудрі механізми, за допомогою яких статуї богів рухалися, дихали, плакали і говорили. Освічені язичницькі автори того часу з обуренням писали про подібні трюки. Проте простаків вистачало, і через діяння місцевих «звірин» багато хто приходив до поклоніння першому звірові, а через нього і самому змієві.

Між тим дуже скоро по тому, поклоняється людина чи ні, стали визначати, своя вона чи чужа. Чиновники на місцях іноді навіть офіційно ухвалювали: якщо ти не звершуєш певних жертвопринесень, то не маєш права торгувати. Були введені інші вимоги. І дуже скоро християни виявилися перед вибором: зберегти вірність Агнцеві з ризиком потрапити в убогість, позбутися права продавати і купувати, – або капітулювати перед звіром, принести жертву імператорові, зрадивши Христа.

Читаючи про ті часи, ми думаємо: вже нас не проведеш! Але чи так це? Спокуса може виявитися занадто тонкою, а компроміс принадним. У I столітті хтось з християн міг думати: чому б мені не поставити торговий намет біля дороги, коли натовп піде в храм на велике імперське свято, – адже я сам у цей храм ні ногою! Чи чому б не купити м’яса на ринку, хоч би і принесеного в жертву імператорові? А в наші дні багато хто міркує: чому б і не купити от цю газету? Так, вона знущається з християнства і проповідує будь-який спосіб життя, окрім християнського, але ж нічого страшного не станеться, якщо читати в ній тільки спортивну колонку? Чи така дилема: чи варто працювати в компанії, яка через одне зі своїх підприємств безсоромно отруює озера і річки, губить тваринний світ? Чи ворухнеться в нас совість, якщо ми дізнаємося, що наш банк активно вкладає гроші в компанії, які експлуатують у Латинській Америці рабську працю безправного місцевого населення?

Це далеко не єдині (можливо, і не найважливіші) дилеми наших днів. Важливо не розслаблятися: обман може приходити під підступною і оманливою личиною. Молитимемося ж про мудрість, щоб Господь навчив нас бачити підробки і поводитися правильно.

Останній вірш розділу дуже відомий. У ньому йде мова про найстрашнішу з підробок. Швидше за все, у числі 666 зашифроване ім’я «кесар Нерон», записане єврейськими буквами. (В івриті, як і в багатьох інших мовах, букви мають числові значення. Підраховуючи букви слова, ми отримуємо його число.) Звір, який був, і його немає, але він прийде, мабуть, Нерон.

Проте число 666 не лише шифр, але і пародія. Число досконалості – 777. (Деякі тлумачі вважали числом Ісуса 888 – наддосконалість.) У числі 666 кожна цифра на одиничку не дістає до 777. А значить, Нерон і система, яку він втілює, є лише небезпечна і блюзнірська підробка. І нам треба вслухуватися у свою совість і вдивлятися в навколишні події: можливо, у нас немає ілюзій щодо Нерона, – але чи не купилися ми на якусь іншу підробку, прийнявши її за щось справжнє?

Попередній запис

Об’явлення 12:1-6 – 12:7-18

Об’явлення 12:1-6 – Жінка і змій «І з'явилась на небі велика ознака: Жінка, зодягнена в сонце, а під ногами її ... Читати далі

Наступний запис

Об’явлення 14:1-5 – 14:6-13

Об’явлення 14:1-5 – Обрані воїни «І я глянув, і ось Агнець стоїть на Сіонській горі, а з Ним сто сорок ... Читати далі