Об’явлення 11:1-14 – 11:15-19

Об’явлення 11:1-14 – Два свідки

«І дано тростину мені, подібну до палиці, і сказано: Устань, і зміряй храма Божого й жертівника, і тих, хто вклоняється в ньому. А двір, що за храмом, лиши та не міряй його, бо він даний поганам, і сорок два місяці будуть топтати вони святе місто. І звелю Я двом свідкам Своїм, і будуть вони пророкувати тисячу двісті й шістдесят день, зодягнені в волосяницю. Вони дві оливі та два свічники, що стоять перед Богом землі. І коли б хто схотів учинити їм кривду, то вийде огонь з їхніх уст, і поїсть ворогів їхніх. А коли хто захоче вчинити їм кривду, той отак мусить бути забитий. Вони мають владу небо замкнути, щоб за днів їхніх пророцтва не йшов дощ. І мають владу вони над водою, у кров обертати її, і вдарити землю всілякою карою, скільки разів вони схочуть. А коли вони скінчать свідоцтво своє, то звірина, що з безодні виходить, із ними війну поведе, і вона їх переможе та їх повбиває. І їхні трупи полишить на майдані великого міста, що зветься духовно Содом і Єгипет, де й Господь наш був розп’ятий. І багато з народів, і з племен, і з язиків, і з поган будуть дивитися півчверта дні на їхні трупи, не дозволять покласти в гроби їхніх трупів. А мешканці землі будуть тішитися та радіти над ними, і дарунки пошлють один одному, бо мучили ці два пророки мешканців землі. А по півчверта днях дух життя ввійшов у них від Бога, і вони повставали на ноги свої. І напав жах великий на тих, хто дивився на них! І почули вони гучний голос із неба, що їм говорив: Зійдіть сюди! І на небо зійшли вони в хмарі, і вороги їхні дивились на них. І тієї години зчинився страшний землетрус, і десята частина міста того завалилась… І в цім трусі загинуло сім тисяч людських імен, а решта обгорнена жахом була, і вони віддали славу Богу Небесному!… Друге горе минуло! Ото незабаром настане за ним третє горе!»

Люди дивуються багатьом книгам, а найбільше Біблії, а в Біблії – Апокаліпсису, особливо першій половині одинадцятого розділу. (Хоча є і інші місця, що викликають у читачів глибоке нерозуміння.) Про що ж тут йде мова?

На одному рівні особливих питань немає. Івану сказано виміряти Храм. З’являються два свідки, здійснюються великі і дивні справи, їх вбивають, вони лежать непохованими, а потім воскресають до нового життя і возносяться на небеса. Тональність цього уривка сильно відрізняється від тональності сусідніх уривків. Замість глобальних сцен із страхітливими вершниками і сараною ми бачимо коротку розповідь, хоча і досить дивну, про конкретних людей, їх діяння і долі.

Але що це означає? І як вписується в загальний контекст? До чого усе це?

Недивно, що серед коментаторів виникли серйозні розбіжності. Особисто я згоден з тими, хто, у цілому, дотримується наступної лінії.

«Вимір Храму» (пор. пророчі дії в Єз. 40 і Зах. 2) не має відношення ні до єрусалимського Храму, ні до небесного Храму / тронної залі з четвертого і п’ятого розділів. До того моменту, як Іван взявся за перо – втім, це було і на самій зорі християнства, – учні Ісусові розглядали себе як істинний Храм, в якому перебуває Бог. Івану сказано «виміряти» цю общину, щоб вона була захищена від великого зла (пор. роз. 7). Втім, в якомусь сенсі община залишається уразливою (див. згадку про «зовнішній двір»). Язичницькі народи будуть топтати його «сорок два місяці», тобто три з половиною роки (символічне число, половина сімки, що вказує на повноту). Як і вимір Єзекіїлем Храму у видінні був способом виділити місце, в якому перебуватиме Бог, так і тут йдеться про намір Бога ушанувати і благословити Свій народ Своєю присутністю.

У чому ж полягає завдання цього народу? На всьому протязі Апокаліпсису місія народу Божого полягає в тому, щоб вірно свідчити про Христа, навіть якщо це означає страждання або ганебну смерть. Сім послань у розділах 2 і 3 обіцяли особливу нагороду «переможцям». Як ми вже знаємо, «переможцями» названі люди, які услід за Христом, що переміг через смерть, віддали перевагу мучеництву над компромісом. Що стосується «двох свідків» у віршах 3-13, вони, очевидно, символізують усю церкву в її пророчому свідоцтві, мучеництві і виправданні Богом. Церкву в цілому втілюють і «свічники» (пор. 1:20). Церква пророкуватиме, «зодягнена в волосяницю», на знак скорботи про нечестя світу і про зло, яке світ накликає на себе.

Але чому свідків двоє? На мій погляд, Іван відсилає нас до двох знаменитих біблійних сюжетів: про Мойсея та Іллю. Мойсей свідчив перед фараоном, язичницьким царем Єгипту, показуючи силу Божу через «кари єгипетські» (пор. алюзії на ці «кари» у розділах 8 і 9). Ілля свідчив перед Ахавом, царем Ізраїльським, що впав в язичництво, і показував силу Божу через успішну молитву про дощ, а також зведення вогню з небес. Всупереч деяким тлумачам, Іван не має на увазі, що Мойсей і Ілля в буквальному розумінні повернуться на землю і виконають написане в одинадцятому розділі. Він говорить про інше: пророче свідоцтво церкви, що продовжує традицію Мойсея та Іллі, зробить великі знамення, які будуть тортурами для невіруючих, але її служителям доведеться зазнати мученицьку смерть від звірини, «що з безодні виходить».

Але хто ж ця «звірина»? І що є велике місто, «що зветься духовно Содом і Єгипет, де й Господь наш був розп’ятий»? Про це мова піде в наступних розділах. Ми дізнаємося, що «звіриною» названа міць язичницької імперії (на той момент втілена в Римській імперії), а «містом» – сам Рим або суспільство усієї Римської імперії. Сенс тут полягає в наступному: Бог закликає церкву до пророчого свідоцтва і обіцяє захист, але це не захист від страждань і смерті – її страждання і смерть, як і страждання і смерть Ісуса, Якому церква поклоняється і за Яким йде, стануть вищим пророчим знаменням. Через це знамення світ прославить Бога.

Виникає наступна картина. Упродовж трьох з половиною днів (знову символічна половина сімки!) світ радітиме перемозі над церквою. Проте несподівано Бог зробить щось нове. Збудеться видіння Єзекіїля (Єз. 37) про дихання Боже, що входить у мертві тіла. Збудеться і видіння Даниїла (Дан. 7) про народ Божий, що сходить на хмарі до неба. Виправдання церкви після мучеництва завершить пророче свідоцтво.

І світ, нарешті, навернеться! Такий сенс образів наприкінці вірша 13. «Решта обгорнена жахом була, і вони віддали славу Богу Небесному» – як і усюди в Апокаліпсисі та інших біблійних книгах, це означає не тимчасове або неохоче визнання володарювання Божого, а покутне навернення до Бога від щирого серця. Іншими словами, свідоцтво і мучеництво церкви досягнуть успіху там, де зазнають невдачу «кари». Так народи прославлять Творця. Так «царство світу» стане царством «Господа нашого та Христа Його» (див. далі в. 15!).

Таким чином, найнезрозуміліший уривок у найнезрозумілішій книзі на перевірку виявляється однією з найважливіших складових Іванової звістки церквам. Агнець зняв печатку з книги, і відбулося багато страшного. Просурмили сурми, і на землю прийшли найрізноманітніші лиха. Але тепер книга передана Івану, і Іван пророкуватиме через символи (вимір Храму) і притчі (два свідоцтва). Так Царство Боже, про яке вже йшла мова в розділах 4 і 5, стане реальністю і на землі, як на небі.

Звернемо увагу на деякі нюанси вірша 13. Коли Бог судив Содом і Гоморру, Він міг би помилувати їх, якби знайшлися в них десять праведників (Бут. 18:32). А тепер лише десята частина нечестивого міста повинна обрушитися, дев’ять же десятих залишаться неушкодженими. Коли Бог судив Ізраїль через Іллю, лише сім тисяч не схилили коліна перед язичницьким Богом Ваалом. А тепер лише сім тисяч убито, а велика кількість врятована. З вогню і диму попередніх розділів несподівано виникає видіння: Бог Творець, Бог милосердний, тужить про непокору і зіпсованість світу, але рятує і відновлює його через мученицьку смерть Агнця, а потім через мученицьку смерть пророків-учнів Агнця.

Так прокладається шлях до славного тріумфу наприкінці розділу, чим і закінчується перша половина цієї дуже ретельно структурованої книги.

Об’явлення 11:15-19 – Пісня урочистості

«І засурмив сьомий Ангол, і на небі зчинились гучні голоси, що казали: Перейшло панування над світом до Господа нашого та до Христа Його, і Він зацарює на вічні віки! І двадцять чотири старці, що на престолах своїх перед Богом сидять, попадали на обличчя свої, та й уклонилися Богові, кажучи: Дяку складаємо Тобі, Господи, Боже Вседержителю, що Ти є й що Ти був, що прийняв Свою силу велику та й зацарював! А погани розлютилися, та гнів Твій прийшов, і час настав мертвих судити, і дати заплату рабам Твоїм, пророкам і святим, і тим, хто Ймення Твого боїться малим і великим, і знищити тих, хто нищить землю. І розкрився храм Божий на небі, і ковчег заповіту Його в Його храмі з’явився. І зчинилися блискавки, і гуркіт, і громи, і землетрус, і великий град…»

На високому вівтарі Вестмінстерського абатства, одного з найзнаменитіших храмів світу, накреслені слова з вірша 15 у перекладі Біблії короля Якова: The kingdoms of this world are become the kingdoms of our Lord, and of his Christ («Царства світу цього стали царствами Господа нашого і Христа Його»). Дуже вражаюче вони виглядають, адже на мозаїчній підлозі перед ним століттями коронувалися британські монархи. Текст суворо нагадує королям (і їх підданим), що вони мають лише тимчасову і відносну владу. Повна і реальна ж влада належить єдиному істинному Богові і Його Месії, Христові.

Проте перекладачі, що працювали над створенням Біблії короля Якова, використовували зіпсований біблійний текст. Як вказують практично всі інші грецькі рукописи Нового Заповіту, слово «царство» повинне тут стояти в однині, а не в множині. Та і взагалі вживається воно в цьому уривку лише одного разу: невипадково і самі перекладачі надрукували (для легкозрозумілості) друге «царства» курсивом.

Я привернув увагу до цього курйозу зовсім не з педантизму: ніби, неточна цитата в знаменитому місці. Річ у тім, що різниця принципова: перед Іваном відкрилася глобальна космічна картина, де встановлене через Христа Царство не є лише сума царств в тих або інших регіонах. Мається на увазі вселенське володарювання Боже: «царство світу» переходить до Господа, законного Володаря.

Здавалося б, про такі речі варто було б сказати краще наприкінці книги. Тим більше, частина дев’ятнадцятого розділу нагадує цей уривок. Проте не забуватимемо, що Іван описує не послідовну низку подій (спочатку печатки, потім сурми, потім події в розділах 12-14, що увінчуються чашами), а різні ракурси однієї реальності: незважаючи на метушню і біди світу, Бог створює через Ісуса народ, який услід за Агнцем свідчитиме про Царство Боже через своє страждання. І через це страждання світ прийде до покаяння і віри, а Бог запанує над усім.

Про це можна сказати тисячами способів; Іван вибрав три або чотири. Тут кульмінація одного з них, а також кульмінація першої половини книги. (Оповідання багатопланове.) Вірш 19, що закінчує уривок, готує шлях абсолютно іншій сцені в розділах 12 і 13, де розповідь почнеться як би наново, і під новим кутом розгляне проблеми.

Апокаліпсис, подібно до свого основного старозавітного прототипу (Книги Даниїла), говорить про Царство Боже. Це одна з найнезрозуміліших тем в усій Біблії. Занадто багато християн уявляють собі справу так: Бог панує в певному місці під назвою «небеса», і основне наше завдання полягає в тому, щоб у це місце («Царство Небесне») потрапити. Можливо, одна з причин, чому Апокаліпсис залишається закритою книгою для багатьох (навіть багатьох християн), якраз і полягає в тому, що він суперечить цій концепції. Царство Боже – не лише для небес! Адже Бог створив весь світ і хоче повернути всьому світу призначення, спотворене людським бунтом. Всупереч багатовіковим непорозумінням, така і звістка Євангелій. Непорозуміння ж частково обумовлені тим, що в Євангелії від Матвія говориться про «Царство Небесне» (інші євангелісти частіше використовують поняття «Царство Боже»). У читачів це накладалося на бажання «потрапити на небеса», і вони вважали, що саме таке вчення Матвія та Ісуса.

Проте Апокаліпсис говорить про інше, причому політичний підтекст очевидний. Творці вівтаря у Вестмінстерському абатстві користувалися неправильним текстом, але мислили в правильному напрямі.

Іван не проповідує ні приватну «духовність», ні ескапізм. Бог живий кидає виклик владі віку цього, яка повинна почути звістку про Його володарювання, а володарювання це встановлюється через Месію-Агнця. Любов, що «страждає, перемагає усе». Таке вчення, вчення дивне, хоча і для світу небажане (втім, на жаль, занадто часто і для церкви небажане). Історія довела його правоту. Коли найбільше поширювалася церква? У перші три століття, коли Римська імперія зробила усе, щоб її задавити, замучити, знищити! Як сказав один з великих древніх учителів, «кров мучеників є насіння церкви». Згодом це збувалося знову і знову.

Так виконувався Псалом, в якому багато древніх християн бачили пророцтво про Христа. Згідно з Псалмом 2, народи повставатимуть проти Бога, але Бог помаже Свого царя на священній горі Сіон. Бог обіцяє дарувати цьому цареві, «Синові» Своєму, народи світу в спадщину. «Спадщина» Ізраїлю більше не обмежуватиметься територією, обіцяною Аврааму, вузькою смужкою землі на Близькому Сході: вона пошириться на весь світ і на всі царства. Народи чинитимуть опір володарюванню Месії, Сина Божого, але Месія здолає їх. Псаломщик радить: краще підкоритися, просити про мир!

У видінні Івана (у цьому розділі) це вже відбулося. Зверніть увагу на різницю між віршем 17 і уривками на кшталт 1:4. У 1:4 Бог був названий «Хто є, Хто був і Хто має прийти». А тут трохи інакше: «Ти є й що Ти був», бо майбутнє вже прийшло в сьогодення. «Має прийти» стало реальністю. Свідоцтво страждань мучеників показало світу, що Бог є Бог, і що Ісус є Господь і Цар. І світ відгукнувся, прославивши Бога Небесного.

Залишається «знищити тих, хто нищить землю». У цьому, кінець кінцем, і полягає Божий суд. Дуже часто цей суд уявляють собі як щось негативне, «руйнівне»: ніби, Творець покладе край усім заняттям, які людям подобаються, і якими вони хочуть займатися. Проте це брехня! Божий суд є суд Творця над усіма, хто псує Його творіння. Як ми бачимо з розділів 4 і 5, Він задумав врятувати Своє чудове творіння від сил антиматерії, антитворіння, антижиття. Настав час смерті помирати.

Пісня старців нагадує ще один момент, подібний 4:5 і 8:5, з блискавками, гуркотами і громами. Це моменти переходу, коли земля тремтить від моці небесного одкровення. Крім того, єдиний раз у книзі Іван каже, що коли відчинився Божий Храм на небі, то стала видна не лише тронна зала з її торжествуючими піснями, але і «ковчег заповіту» усередині. У єврейських колах багато гадали про те, чи буде відновлений в новому Храмі ковчег (скринька з Десятьма заповідями та іншими ключовими символами древнього заповіту). Згадка Івана про ковчег заповіту, очевидно, вказує на вірність Бога обіцянням, даним при укладенні Заповіту. Бог зробить те, що обіцяв. Він візьме владу у Свої руки і запанує.

Попередній запис

Об’явлення 10:1-11

Об’явлення 10:1-11 – Невелика книжка «І бачив я іншого потужного Ангола, що сходив із неба. Був одягнений в хмару, і ... Читати далі

Наступний запис

Об’явлення 12:1-6 – 12:7-18

Об’явлення 12:1-6 – Жінка і змій «І з'явилась на небі велика ознака: Жінка, зодягнена в сонце, а під ногами її ... Читати далі