«Тоді показався і кукіль». Перші робітники

«Бо Царство Небесне подібне одному господареві, що вдосвіта вийшов згодити робітників у свій виноградник. Згодившися ж він із робітниками по динарію за день, послав їх до свого виноградника. А вийшовши коло години десь третьої, побачив він інших, що стояли без праці на ринку, та й каже до них: Ідіть і ви до мого виноградника, і що буде належати, дам вам. Вони ж відійшли. І вийшов він знов о годині десь шостій й дев’ятій, і те саме зробив. А вийшовши коло години одинадцятої, знайшов інших, що стояли без праці, та й каже до них: Чого тут стоїте цілий день безробітні? Вони кажуть до нього: Бо ніхто не найняв нас. Відказує їм: Ідіть і ви в виноградник. Коли ж вечір настав, то говорить тоді до свого управителя пан виноградника: Поклич робітників, і дай їм заплату, почавши з останніх до перших. І прийшли ті, що з години одинадцятої, і взяли по динарію. Коли ж прийшли перші, то думали, що вони візьмуть більше. Та й вони по динару взяли. А взявши, вони почали нарікати на господаря, кажучи: Ці останні годину одну працювали, а ти прирівняв їх до нас, що витерпіли тягар дня та спекоту… А він відповів і сказав до одного із них: Не кривджу я, друже, тебе, хіба не за динарія згодився зо мною? Візьми ти своє та й іди. Але я хочу дати й цьому ось останньому, як і тобі. Чи ж не вільно мені зо своїм, що я хочу, зробити? Хіба око твоє заздре від того, що я добрий? Отак будуть останні першими, а перші останніми!» (Мт. 20:1-16).

«Чи ж не вільно мені зо своїм, що я хочу, зробити?» (Мт. 20:15). Це відповідь господаря виноградника робітникам, яких він винайняв першими і які почали протестувати через те, що отримали таку ж платню, як і ті, що прийшли працювати останніми. Відповідь, яка відкидає коментарі та дратує сучасну ментальність, готову владнати все на світі суто завдяки комерційному підходу. Особливо зараз, коли люди звикли торгувати будь-чим, кожен чекає, що йому відплатять тією ж міркою, якою міряє й він, відкидаючи при тому свободу дару.

Звісно, притча є лише метафорою, яку не варто читати через призму справедливости оплати, адже тоді мораль притчі здасться страшною несправедливістю. З іншого боку, ті, що пам’ятають, що Учитель також каже: «бо вартий робітник своєї заплати» (Лк. 10:7), не можуть перекрутити остаточного змісту притчі, в якій виноградник порівнюється із Царством Небесним. Тільки якщо ми врахуємо цю подібність, зможемо зрозуміти провокацію Христа. Господь поводиться, як власник виноградника, а Його мірка справедливости є відмінною від нашої: «Бо ваші думки – не Мої це думки, а дороги Мої – то не ваші дороги, говорить Господь» (Іс. 55:8). Його мірка не ґрунтується на математичних розрахунках, адже в її основі любов, яка все дарує, бо «Господь добрий до всіх» (Пс. 145:9), незалежно від того, що люди роблять.

Цією притчею Учитель прагне відкинути будь-яку спокусу звести взаємини з Богом до простого обміну: ніхто не має права виставити рахунок Господеві, ніхто не може дозволити собі цього злочину. Усе те, що ми отримали від життя, як і саме життя, є безкорисним даром Бога, Котрий дав нам спасення з доброти Своєї. Як власник виноградника пожалів робітників, так і Господь співчуває людям, даючи їм понад те, на що вони заслуговують. Той, хто будь-якою ціною прагне звести Бога до своїх потреб і має нахабство оцінювати свої вчинки за людськими критеріями, заздритиме тим, хто отримає милосердя Отця, Який у Своїй безмежній свободі поширює ласку на всіх людей: «Господь близький всім, хто взиває до Нього, хто правдою кличе Його!» (Пс. 145:18).

Хто упереджено вважає, що має більше прав на віддяку, аніж інші, бо дотримується усіх приписів, той поводиться, як фарисей, котрий, пишаючись тим, що він є сином Авраама, вважав себе першим перед Богом, не розуміючи, що логіка любови не зводиться до точної відплати. Любов виходить за рамки закону, саме тому Учитель закінчує притчу найвідомішими словами Євангелія: «Отак будуть останні першими, а перші останніми!» (Мт. 20:16).

Любов є терпеливістю, а Бог навіть найбільш невдячним дає час на покаяння: «Та Ти – Владика сили, судиш ласкаво і провадиш нас вельми дбайливо, бо коли тільки захочеш, – можеш. Таким діянням Ти навчив народ Свій, що праведник має бути чоловіколюбцем, і розбудив у Своїх дітей добру надію, що за гріхи даєш покаяння» (Муд. 12:18-19).

І якщо Він гарантує блаженство Царства лагідним, засмученим, знедоленим та доброму насінню, то й тим, які сіють кукіль, Він дає можливість навернутися і вийти на гору блаженств. Тим, хто отримав від життя більше успіху, багатства та влади, Він дає час покаятися і подбати про знедолених. У Царстві нашого Бога немає місця для тих, які прагнуть відімстити, немає місця для тих, які через відчай, викликаний несправедливістю, негайно шукають можливости відплатити ворогові. Бог просить нас не тільки бути милосердними до грішників, а й стати на шлях, який веде нас до нашого майбутнього народження. Він також вимагає від нас терпіння, як у власника поля. Ми теж маємо дочекатися жнив: це вказівка на шлях, що стосується самої структури віри. Зло має нас не лише шокувати, а й зобов’язувати до перетворення його на добро, починаючи з нашого серця та нашого особистого життя.

Притча про збіжжя та кукіль вказує нам не лише шлях у небо, а й те, як сприяти відкупленню людства на землі. Справедливіший світ, де не буде місця для кукілю, є можливим лише завдяки спільним зусиллям, якщо ми будемо готові діяти разом на всіх рівнях: суспільному, економічному, афективному, якщо ми станемо супутниками потребуючих та знедолених. Притча про кукіль є політичною, ідеологічною і богословською звісткою, яка допомагає нам зрозуміти, що відтоді, як Христос прийшов у світ, уже немає можливости дивитися на небо, не забруднившись землею, без спільности з останніми, без мужности сказати правду. А ті, хто прагне купити небо, ігноруючи дійсність, – це богохульники. Ті, котрі вірять, що можуть здобути небо кількома молитвами чи добрими вчинками, забули, що Бог вимагає милосердя, а не жертв. Обрати Христа означає обрати, на якому боці стояти, бути там, де люди живуть у своїй убогості, там, де панують бідність і страждання. Обрати Христа означає втілити в життя революцію прощення, обернутися спиною до бажання відімстити, навчитися любити своїх ворогів, очікуючи часу жнив, щоб уникнути ризику вирвати разом з бур’янами і колосся.

«Не судіть за обличчям» (Ів. 7:24). «Також не судіть, щоб не суджено й вас; і не осуджуйте, щоб і вас не осуджено; прощайте, то простять і вам.» (Лк. 6:37). І не нам судити, адже лише Бог, Який бачить серця і розум, може по-справжньому зрозуміти глибокі причини людських вчинків.

Попередній запис

«Тоді показався і кукіль» (Мт. 13:26)

У своєму житті душпастиря я зустрічав різних людей: багатих і бідних, здорових і хворих, і не завжди легко віднайти відповіді, ... Читати далі

Наступний запис

«Тоді показався і кукіль». Двоє синів

Притча про двох синів, Андрій Миронов «Один чоловік мав двох синів. Прийшовши до першого, він сказав: ... Читати далі