«Тоді показався і кукіль» (Мт. 13:26)

У своєму житті душпастиря я зустрічав різних людей: багатих і бідних, здорових і хворих, і не завжди легко віднайти відповіді, коли страждання зумовлені несправедливістю, зловживанням владою, егоїзмом тих, хто заради влади та грошей готовий розчавити слабких та незахищених. Складно зрозуміти, чому добрий Бог не втручається в страждання світу, щоб захистити покинутих та побороти зло Своєю справедливістю. Та все ж має бути причина, якщо Ісус сказав: «Блаженні вбогі духом, блаженні засмучені, блаженні лагідні, блаженні голодні та спрагнені правди, блаженні вигнані за правду, бо їхнє Царство Небесне» (Мт. 5:3-10). І якщо пропозиція Учителя не є опіюмом для народу, втечею в інший світ, щоб уникнути розпачу у світі сучасному, то ми маємо увійти всередину і зрозуміти дух та природу наслідування Христа. Ми маємо намагатися зрозуміти, чому Бог не поспішає скинути тиранів із тронів, а натомість дозволяє, щоб зло і добро зростали разом, як колосся та кукіль.

Кукіль

«Царство Небесне подібне до чоловіка, що посіяв був добре насіння на полі своїм. А коли люди спали, прийшов ворог його, і куколю між пшеницю насіяв, та й пішов. А як виросло збіжжя та кинуло колос, тоді показався і кукіль. І прийшли господареві раби, та й кажуть йому: Пане, чи ж не добре насіння ти сіяв на полі своїм? Звідки ж узявся кукіль? А він їм відказав: Чоловік супротивник накоїв оце. А раби відказали йому: Отож, чи не хочеш, щоб пішли ми і його повиполювали? Але він відказав: Ні, щоб, виполюючи той кукіль, ви не вирвали разом із ним і пшеницю. Залишіть, хай разом обоє ростуть аж до жнив; а в жнива накажу я женцям: Зберіть перше кукіль і його пов’яжіть у снопки, щоб їх попалити; пшеницю ж спровадьте до клуні моєї.Тоді відпустив Він народ і додому прийшов. І підійшли Його учні до Нього й сказали: Поясни нам притчу про кукіль польовий. А Він відповів і промовив до них: Хто добре насіння посіяв був, це Син Людський, а поле це світ, добре ж насіння це сини Царства, а кукіль сини лукавого; а ворог, що всіяв його це диявол, жнива кінець віку, а женці Анголи. І як збирають кукіль, і як палять в огні, так буде й наприкінці віку цього. Пошле Людський Син Своїх Анголів, і вони позбирають із Царства Його всі спокуси, і тих, хто чинить беззаконня, і їх повкидають до печі огненної, буде там плач і скрегіт зубів! Тоді праведники, немов сонце, засяють у Царстві свого Отця. Хто має вуха, нехай слухає!» (Мт. 13:24-30,36-43).

Кукіль – це загальна назва бур’янів, які можуть найбільше зашкодити злакам, позаяк переплітаються з їхнім корінням і тягнуть його за собою, коли їх пробують виполоти. Той, хто сіє добре зерно, як пояснює Учитель, – це Син Людський. Добре зерно, зерно Любови, яке посіяне у світі, могло б дати врожай, котрого вистачило б для всіх, та вирішити проблему голоду й бідности. Та ось, «коли люди спали» (Мт. 13:25) на стражданнях світу, охоплені жадібністю, прийшов ворог людської гідности та посіяв кукіль, який ріс разом зі збіжжям аж до жнив.

Притча про збіжжя та кукіль викликає неабияку увагу і, можливо, невипадково учні просять Учителя: «Поясни нам притчу про кукіль» (Мт. 13:36). Страх покарання наприкінці часів заважає зрозуміти глибокий зміст притчі, що пов’язана з двома іншими, в яких метафора маленького зернятка та розчини гарантує, що Слово Боже, у час жнив, наверне увесь світ, а на землі буде одне стадо (див. Ів. 10:16).

Ворог, котрий сіє зло, – це диявол, про якого говорить Учитель, і в цьому випадку це та частина нас, яка, піддавшись фальшивим цінностям, віддалилася від Божого задуму і затримує прихід Царства. У цьому значенні в кожному з нас є і кукіль, і збіжжя, і якщо ми уважно проаналізуємо самих себе, свої обмеженості та слабкості, то зможемо зрозуміти, як знищити кукіль, що починає рости всередині нас щоразу, як ми відвертаємося від ближнього, котрий благає про допомогу чи просить пробачення.

Ось чому, пам’ятаючи про кукіль, перш ніж когось осуджувати, ми маємо навчитися виховувати в собі терпіння як мистецтво позитивного очікування, позаяк «Царство Небесне подібне до зерна гірчичного» (Мт. 13:31).

Вірити в Бога означає довіряти Йому навіть тоді, коли не все зрозуміло, коли ми не можемо збагнути Його волі, розділити з Ним Його терпіння, коли ми не спроможні дочекатися, щоби навіть найменше зернятко проросло, а тісто підійнялося. Скільки разів Бог видається нам несправедливим, скільки разів ми думаємо, що отримали менше за інших, менше, ніж очікували. Скільки разів ми хотіли, щоби Він спопелив Своїми блискавками наших ворогів. Але Бог робить так, що сонце світить і для праведних, і для грішників, а Його педагогіка любови настільки різниться від нашої, що ми не завжди можемо зрозуміти Його Слово.

Попередній запис

«Захований скарб». Книжник

«Царство Небесне подібне до розчини, що її бере жінка, і кладе на три мірі муки, аж поки все вкисне... Царство ... Читати далі

Наступний запис

«Тоді показався і кукіль». Перші робітники

«Бо Царство Небесне подібне одному господареві, що вдосвіта вийшов згодити робітників у свій виноградник. Згодившися ж він із робітниками по ... Читати далі