«Олива в посудинках» (Закінчення). Десять дів

Десять дів, Джеймс Крістенсен

Десять дів

«Тоді Царство Небесне буде подібне до десяти дів, що побрали каганці свої, та й пішли зустрічати молодого. П’ять же з них нерозумні були, а п’ять мудрі. Нерозумні ж, узявши каганці, не взяли із собою оливи. А мудрі набрали оливи в посудинки разом із своїми каганцями. А коли забаривсь молодий, то всі задрімали й поснули. А опівночі крик залунав: Ось молодий, виходьте назустріч! Схопились тоді всі ті діви, і каганці свої наготували. Нерозумні ж сказали до мудрих: Дайте нам із своєї оливи, бо наші каганці ось гаснуть. Мудрі ж відповіли та сказали: Щоб, бува, нам і вам не забракло, краще вдайтеся до продавців, і купіть собі. І як вони купувати пішли, то прибув молодий; і готові ввійшли на весілля з ним, і замкнені двері були. А потім прийшла й решта дів і казала: Пане, пане, відчини нам! Він же в відповідь їм проказав: Поправді кажу вам, не знаю я вас! Тож пильнуйте, бо не знаєте ні дня, ні години, коли прийде Син Людський!» (Мт. 25:1-13).

Аналізуючи притчу про десять дів, чимало інтерпретаторів Святого Письма говорять про повернення Христа наприкінці часів, коли всі ми будемо покликані вийти назустріч Нареченому. Алегорія спричинена тодішньою традицією, але образ дів потрібен Учителю, щоби вказати на внутрішній стан чистоти, який необхідний для того, щоб прийняти Слово так, як Марія у своєму дівицтві прийняло Слово у своє лоно. Це необхідна умова, щоб описати відправний пункт. Бог не може увійти в серце того, хто, люблячи іншого більше за Нього, не готовий із запаленими лампадками прийняти Його у своє життя. Бог не може дозволити тобі увійти в Його дім на святкування, якщо ти не готовий до Його приходу. Очікування передбачає чистоту серця та віру, яка завжди готова, адже той, хто надихається повним єднанням із Богом, як мудрі діви, разом з каганцями беруть також «оливи в посудинки» (Мт. 25:4). Християни, щоби бути світлом для світу, мають живити свою віру, яка є крихкою, мов ті посудинки, наповнюючись силою Святого Духа та ласкою Божою, що, неначе олива, підтримує вогонь любови до Бога. Хто ж, натомість, під час дороги, яка веде на свято, засинає щоразу, як Молодий запізнюється, ризикує залишитися із потухлими лампадками в руках, адже може забракнути оливи. Віра таких людей слабшає щоразу, коли здається, що Бог не відповідає на їхні благання, тож зайвим стає прохання з притчі: «Дайте нам із своєї оливи, бо наші каганці ось гаснуть» (Мт. 25:8).

Олива в маленьких посудинках! Знову, як і у випадку з гірчичним зернятком, мірилом є щось зовсім невелике. Олива в маленьких посудинках – це потужне відлуння динаміки майбуття, збудованого на надії. Олива, як мудрість, потрібна для того, аби побачити те, що не є очевидним, розуміти більше, ніж кажуть слова, мати час на вічність… І ніхто не здатен подарувати нам своєї віри, лише власним життям можна засвідчити повне єднання з Христом – допомогти тому, хто перебуває в потребі, втішити засмученого, повернути надію тим, кого охопив відчай. Але відповідь, яку кожен дає Господеві, – завжди особиста. Мудрі діви так і відповіли: «Краще вдайтеся до продавців, і купіть собі» (Мт. 25:9).

Відмова мудрих дів не є проявом егоїзму, вона означає, що дар віри не приходить завдяки магії, а вимагає певного рішення, посвяти задуму спасення. Необхідно «йти назустріч» і прагнути «взяти» у Божого Слова ту оливу, яка допомагає нам довіритися Господеві в очікуванні Його часу, який ніколи не збігається з нашим. Хто чекає на зустріч, має чувати. В очікуванні дня і години він зобов’язується мудро шукати Дорогу, Правду і Життя, позаяк «мудрість… знаходять ті, які її шукають» (Муд. 6:12).

Мудрість і віра – це дві сестри. «Дай нам, Господи, розумне серце» (див. 1 Цар. 3:9), можемо повторити із псалмопівцем. Деколи слова не передають істинного значення, позаяк не можуть відкрити, як колись, надзвичайної скарбниці, що містить у собі кожне слово для надання сенсу прагненню спілкуватися. Дай нам, Господи, мудрости, що є властивою для серця. Слово «мудрість» має той самий корінь, що й «смак» (у латинській мові sapientia і sapor, відповідно. – Прим. пер.), та хіба серце може відчувати смак? Смак пов’язаний не тільки з їжею – це питання гармонії, яка веде до розуміння, до дійсности, до того, аби щось полюбити, визнати красу та «перетравити», позаяк це смачно. Даруй нам, Господи, смак: дай нам смак любови, розум серця, вміння насолоджуватися існуванням у любові. Але для цього нам потрібна і свобода, адже для повного шлунку навіть найвишуканіший смак втрачає свої барви, а брак новизни породжує нудоту до того, що ми очікуємо і маємо пізнати.

Дай нам розумне серце, дай ясности, котра, як і дівам із притчі, дозволить нам чітко все бачити та подарує свободу, що допоможе зберігати цю ясність навіть тоді, коли ми опинимося в несправедливих та створених обманом ситуаціях. Навіть тоді, коли ми будемо вимушені зіткнутися зі скандалами, підлістю, нечесністю, якщо наше серце буде чистим, розум – вільним, а в лампадках ще залишатиметься олива, то ми будемо сяяти силою наших переконань. Якщо ми залишимося чистими завдяки нашій чесності, то замість того, щоби боротися зі згіршеннями цього світу, ми воюватимемо зі самими собою. Коли ми відчуємо, що, крім нас, немає кому боротися за новий світ, а нас спробують затягнути в неминучі компроміси, бо так роблять усі, однак ми збережемо вірність нашим переконанням, нашому кредо, будучи спроможними вистояти до кінця, тоді ми зможемо знищити мур байдужости і спасти світ.

Немає чого боятися тому, хто живе в Богові, бо навіть коли він страждатиме, жодна сила не зможе перемогти його віри. Саме всередині себе така особа відкриє шлях правди, яка звільняє. Вона не шукатиме виправдання своїм помилкам, не піддасться спокусі керуватися міркуванням, що в недосконалому світі помиляються всі. Звісно, можуть бути й обмеження, слабкості, болючі падіння, але саме в такі моменти віруючий зрозуміє шлях смиренности. Важливо зберегти бодай краплину оливи в каганці, щоби подолати темряву. Ніщо, яким складним воно не здавалося б, не зможе скомпрометувати Того, у кого вона вірить, якщо ця віра справжня.

Ніщо не може змусити втратити віру, якщо вона породжена правдою серця, жодна річ ззовні не здатна заплямувати чистоту вільного серця: «Послухайте та зрозумійте! Не те, що входить до уст, людину сквернить, але те, що виходить із уст, те людину сквернитьЩо ж виходить із уст, те походить із серця, і воно опоганює людину. Бо з серця виходять лихі думки, душогубства, перелюби, розпуста, крадіж, неправдиві засвідчення, богозневаги. Оце те, що людину опоганює» (Мт. 15:10-20).

Помиляється той, хто виправдовує зло його неминучістю, хто вважає, що втрата цінностей необхідна для повного життя в сучасному суспільстві. Лицеміром є той, хто відмовляється від чесности, справедливости в людських взаєминах, від вірности даному слову, щоби не відстати від сучасного прогресу. Справжнього добробуту і справжньої свободи не може бути без запалених лампадок. Як Церква може претендувати на істинність, якщо вона не має мужности протистояти образі істини? Жодна спільнота не зможе об’явити своєї віри, якщо вона не бореться за те, щоби бути узгодженою зі Словом Христа, яке вказує головну дорогу для зустрічі з Богом, до життя в Його домі та перебування в Ньому завдяки чистому серцю. Ніщо, навіть те, що помилково вважають природним перебігом історії, не може виправдати цього нашого часу, який пожертвував мріями, вбив невинність та затьмарив чистоту серця. Лише якщо мудрі діви зустрінуть Нареченого, лише якщо ті, хто має тверду віру, побачать Бога, то тільки тоді їм буде дозволено свідчити та проповідувати, незважаючи на зрадливість та слабкість людської природи.

Попередній запис

«Олива в посудинках» (Продовження)

У ніч Никодима, саме в ту ніч народжується питання сенсу: що робити для того, аби бути щасливим? Ісус відповідає Никодиму ... Читати далі

Наступний запис

«Захований скарб» (Мт. 13:44)

«Я вірив, що моя подорож уже наблизилася до кінця, оскільки мені вже бракувало сил. Я вірив, що дорога переді мною ... Читати далі