«Олива в посудинках» (Продовження)

У ніч Никодима, саме в ту ніч народжується питання сенсу: що робити для того, аби бути щасливим? Ісус відповідає Никодиму та кожному з нас: «Ти повинен відродитися, ти повинен вірити». Але «як може людина родитися, бувши старою? Хіба може вона ввійти до утроби своїй матері знову й родитись? Ісус відповів: Поправді, поправді кажу Я тобі: Коли хто не родиться з води й Духа, той не може ввійти в Царство Боже. Що вродилося з тіла є тіло, що ж уродилося з Духа є дух» (Ів. 3:4-6).

Тож є різні види народження, є інший тип пошуків, котрий допомагає нам зрозуміти вихід із болю, адже всередині нас є певна перспектива та можливість. Якщо ми готові народитися з висоти, відкрити наші двері назовні, то ми зрозуміємо, що можна жити не лише тілом, позаяк рано чи пізно матерія все ж руйнується, натомість світло залишається назавжди. Є різні види народження, тож є народження для світла. Але що таке світло?

Питання Никодима не є недоречним, бо ми не можемо іти шляхом віри, якщо не відродимося. Але Христос, свідомий наших труднощів, запрошує нас увійти через вузькі двері, неначе кажучи: «Не зупиняйтесь, коли натрапите на перші труднощі, вірте в себе – і ви в собі ж віднайдете ключ, щоби відімкнути двері та впевненим кроком розпочати нову подорож». Коли ми просимо Ісуса залишитися з нами, то це прохання до Бога зійти в людську історію з її обмеженістю. «Перебувайте в Мені», натомість, – це вже вознесення. Народитися з висоти – це прагнення увійти в Бога. Для віруючої людини – нестримний потяг до світла. Це потреба піднятися аж до історії Бога, до Його неба, щоби нарешті споглядати нові небеса і нову землю.

Віра, як прохання до Бога залишитися серед наших потреб та зійти в нашу слабкість, є частиною шляху віруючої особи, але такої віри недостатньо без руху в протилежному напрямку, який дозволить нам вийти поза наші потреби, щоби цілковито довіритися волі Отця та прагнути тільки одного: жити в Його оселі і бачити Його обличчя. Але чи справді ми цього бажаємо? Чи все ж хочемо змінити Бога відповідно до наших вимог? Чи ми не пробуємо змусити Його виконати наші бажання? Звісно, біль, страждання і труднощі не дають нам спокою, але вірити означає зрозуміти, що для Бога важлива уся наша історія, адже Він любить нас, він – наш Батько, а нашою найбільшою проблемою є довіра: «Отож, не журіться, кажучи: Що ми будемо їсти, чи: Що будемо пити, або: У що ми зодягнемось? Бож усього того погани шукають; але знає Отець ваш Небесний, що всього того вам потрібно. Шукайте ж найперш Царства Божого й правди Його, а все це вам додасться. Отож, не журіться про завтрашній день, бо завтра за себе само поклопочеться. Кожний день має досить своєї турботи!» (Мт. 6:31-34).

Вистачило б цієї фрази Учителя, щоби виміряти нашу віру. Чи ми справді можемо довіритися Богові, живучи кожен день сповна, без переживань про завтра? Звичайно, у складні часи економічної нестабільности, політичної невпевнености та безробіття, коли все здається тимчасовим і швидкоплинним, дуже складно довіритися Провидінню та чекати, що все владнається само собою. Але саме на цій сторінці Євангелія від Матвія Христос чотири рази повторює: «Не журіться вашим життям, не журіться, що вам їсти, не журіться, у що зодягнутися, не журіться про завтрашній день» (див. Мт. 6:25,28,31,34).

Вимога Учителя, аби ми відкинули будь-які переживання, може видатися надмірною: жити безвідповідально, не турбуючись про майбутнє? Нам одразу хочеться заперечити – мовляв, за такої обмежености спогляданням птахів небесних, які не сіють і не жнуть, або ж польових лілій, які не працюють, цей світ просто згинув би, очікуючи манни небесної. Щоденний хліб необхідно заробляти в поті чола, як пише апостол Павло: «Що як хто працювати не хоче, нехай той не їсть» (2 Сол. 3:10). Суперечність, як завжди, є такою лише на перший погляд: часто, коли роздумують над цим фрагментом Святого Письма, забувають, що промова Христа про довіру Провидінню розпочинається після фрази «Ніхто двом панам служити не можеНе можете Богові служити й мамоні. Через те вам кажу: Не журіться…» (Мт. 6:24-25). Слова «через те», які поєднують попереднє твердження із наступним, – це прихований намір Учителя, котрий, з одного боку, вимагає цілковитої довіри Богові, а з іншого – не має наміру ввести нас в оману, а хоче переконати в тому, що наш погляд завжди має бути спрямований у небо. Переживання, які Христос засуджує, – це турбота про достаток, владу, усе те, що віддаляє нас від Бога та відволікає від пошуків Царства.

Якщо ж зусилля заради нагромадження багатств на землі є марними, позаяк ніхто не може продовжити свого життя бодай на секунду, то краще вже боротися за те, щоби здобути Царство Боже та Його правду, адже там, де панує правда, немає місця для голоду, безробіття та ненадійности. Усі переживання минають, а все інше нам додасться (див. Мт. 6:33). Той, хто вірить, хто впевнений у житті вічному, повинен дбати лише про те, щоби не втратити Царства, позаяк знає, що Бог є Отцем, Який не забуває про Своїх дітей.

Отже, якщо ми справді шукаємо Бога і прагнемо залишитися з Ним, то маємо увійти в Його волю, поселитися в ній, пірнути в цю любов та почуватися огорнутими Його присутністю, бо лише полюбивши Його, ми полюбимо й Любов, змінимо життя, звільнившись із в’язниці нашого серця, щоб оселитися в серці Бога.

Можливо, доречним було б запитання: ми шукаємо Бога, бо нам це вигідно, та чи вигідно нам шукати Його, щоби змінити наше життя? Однак ми прагнемо віднайти їжу, яка пропадає, чи поживу вічну? Відповідь полягає в пошуках того, що Бог шукає для нас: «Перебувайте в Мені, а Я – в вас! Як та вітка не може вродити плоду сама з себе, коли не позостанеться на виноградині, так і ви, як в Мені перебувати не будете. Я Виноградина, ви галуззя! Хто в Мені перебуває, а Я в ньому, той рясно зароджує, бо без Мене нічого чинити не можете ви» (Ів. 15:4-5).

Перебувайте в Мені, залишайтеся тут. Але ми могли б сказати, що життя – це страждання, труднощі, поразки. Перебувайте в Мені! Залишайтесь! Будьте зі Мною і змініться! Перебувайте в Мені! Спробуйте!

Перебувати. Це дієслово говорить про домівку. Віра – це дім, в якому Бог нас зустріне, посадить біля Себе; тут ми знайдемо слово любови, про яке говорив Учитель: навіть якби наша мати забула про нас, Він про нас не забуде, навіть якщо цей світ зрадить нас, Він нас не зрадить. Але щоб нас не було зраджено, ми маємо думати, як Бог, дивитися Його очима, мріяти про світ, де панує всепереможна любов, яка стає хлібом щоденним, а боротьба за світ любови – основою нашого мислення та діяльности. Перебувайте в Мені, щоби народитися з висоти: щоразу, як ми чинимо щось з любови, справедливости, чи то йдеться про звільнення пригноблених, чи про розраду страждаючих, кожен наш жест, який є тріюмфом любови, допомагає нам перебувати в Господі та звіщати нашу віру.

Віра в Бога Отця є домівкою Господа нашого Ісуса Христа, але, щоби відчинити двері та побачити дорогу, котра веде до миру, необхідно дивитися ясним поглядом, потрібне світло, яке осяє наші кроки, потрібна олива в лампадках, як у мудрих дів із притчі: олива мудрости, яка дозволяє дізнатися, що ж треба обрати.

Світло – це життя. І там, де бракує фотосинтезу, процесу розвитку, там бракує визначености та перемін. І навіть якщо переміна прописана в самому бутті людини, в самій природі, то все завмирає без світла. Світло – це основа розвитку, а розвиток – це вступ у пізнання, перехід з одного місця в інше, це подорож, яку живить світло.

Якщо поспостерігати за морськими істотами, які живуть у найглибшій темряві, то здаватиметься, що в них ностальгія за світлом. Чи це риби, чи рослини – всі вони витягнуті й подовгасті, щоби дивитися крізь тишу глибини, щоби побачити принаймні слабенький промінчик світла, який пробивається здалеку, щоби злагіднити темряву. Саме тому Іван Богослов починає своє Євангеліє зі слів, що Христос є світлом (див. Ів. 1:9), світлом, яке пронизує темряву, дозволяє людині позбутися неможливости пізнання і слабкости та увійти в можливість здолати сутінки й труднощі – і спрямувати погляд вперед, до світла, яке дозволяє побачити те, що було приховане.

Маленькі промінці і великі промені розширюють наш світогляд, відкриваючи його на майбутнє, на народження з висоти. Майбутнє – це впевненість перебувати в Богові, адже ми житимемо в Ньому поза смертю. І саме ця впевненість породжує оптимізм і мужність у моменти темряви, дарує усмішку в смутку та від теперішніх часів – заручників годинника – скеровує нас до вічности. І в той час, коли ми йдемо назустріч вічності, ми заворожено стежимо за цим променем світла, який, неначе стежина серед наших суперечностей, веде нас додому. День за днем світло Христа змінює нас зсередини, і що далі ми йдемо дорогою світла, то більше відчуваємо, що життя, незважаючи на смерть, усміхається нам, коли ж ми сходимо з цієї дороги, то смерть входить у нас. Той, хто по-справжньому вірить, знає, що цілком можливо залишитися живим навіть у хвилю, коли надходить смерть, адже Христос переміг її. Завжди є певне завтра, яке наповнює наше існування новизною та оригінальністю.

Світло – це олива в лампадках, воно допомогло Никодиму відродитися з висоти та перемогти свою ніч. І ми маємо спитати себе, чи готові ми відродитися з висоти й побачити цей промінь світла, який скерує нас до Царства та до зустрічі з Богом.

Попередній запис

«Олива в посудинках» (Мт. 25:4)

Віра народжується з глибокого особистого прагнення вийти назустріч Нареченому; вона народжується в серці того, хто має спрагу за справжньою любов’ю: ... Читати далі

Наступний запис

«Олива в посудинках» (Закінчення). Десять дів

Десять дів, Джеймс Крістенсен Десять дів «Тоді Царство Небесне буде подібне до десяти дів, що побрали ... Читати далі