Двоєдушність і лицемірство

Людина від початку була створена єдиною цілісною особистістю. Внутрішній світ і його зовнішнє вираження за задумом Творця повинні мати абсолютну гармонію і згоду. Коли людина, внаслідок якихось причин бреше, вона почуває себе дискомфортно, як у чужих туфлях, вона розділяється, роздвоюється із сама собою. Внутрішнє знання і стан, і зовнішня поведінка суперечливі, протилежні один одному. Але на превеликий жаль, у нашому суспільстві поза сумнівом простіше бути лукавим одному, ніж двом мати одностайність.

Чи можете ви на мить спробувати поглянути на всю цю картину очима Всевидющого Бога, якою безглуздою і навіть до нахабства безсовісною виглядає людина, яка говорить проти свого серця, віддає перевагу брехні правдивості. Пропонуємо не кваплячись розміркувати над цим найнеприємнішим і, напевно, найнижчим з гріхів.

Говорячи про образи, ми не можемо обійти лицемірства, оскільки воно показує невідповідність між внутрішнім і зовнішнім образом людини. Лицемірство – це поведінка, що прикриває нещирість, злі наміри удаваним щиросердям.

Проте перш ніж детальніше зупинитися на питанні лицемірної поведінки, пропонуємо розміркувати над тим, що собою являє двоєдушність і лицемірство. Незважаючи на їх, так би мовити, загальний напрям, між двоєдушністю і лицемірством існує різниця. Двоєдушність є швидше станом внутрішнім, коли людина знаходиться в нерішучості, не тверда, не упевнена, яким шляхом просуватися.

Апостол Яків сказав, що “двоєдушна людина нестійка на всіх шляхах своїх” (Як. 1:8), додаючи при цьому, “виправте серця, двоєдушні” (Як. 4:8), тобто визначиться, прийдіть у гармонію, в єдність із самим собою.

Двоєдушність – це досить-таки неприємний стан, який подорожній зазнає на розпутті двох доріг, коли він не знає, що обрати. Пророк Ілля, напевно, дав цьому стану найбільш точне визначення, назвавши його “кульгавістю на обидва коліна”. Він вимагав, щоб ізраїльтяни вирішили, кому служити: Ваалу чи Богові, бо не може людина служити двом господарям. Христос говорив про те ж: “Жоден, хто поклав руку свою на рало і озирається назад, не придатний для Царства Божого” (Лк. 9:62). Якщо, знаходячись у такому становищі, людина не наважується обрати якийсь певний напрям, то, з часом, вона впадає в страшнішу міру цієї хвороби – лицемірство.

Якщо перше відбувається всередині людини, то лицемірство страшніше тим, що особистість людини роздвоюється на життя особисте, внутрішню і зовнішню гру.

У результаті, людини самої немає, її особистість розчинилася в грі, вона і сама не знає, де вона, чи існує вона взагалі, і, якщо так, то на чиїй вона стороні. Лицемірні люди дійсно чужі серед своїх, і свої серед чужих.

Це страшна вада, яка ненависна Господові. Найлегший і, напевно, єдиний шлях виявлення лицемірства – це зіставлення думок і слів зі справами. Упевнено можна заявити, що людина створена Творцем так, щоб думки знаходили втілення в словах. Але витончений на зле людський розум здатний думати одне, говорити друге, а робити третє. Якщо ж люди зневажають тих, хто говорить одне, а поступає інакше, то тим більше це неприємно Богові. Чи помітили ви неприховане обурення і навіть здивування Христа, коли Він зустрічався з лицемірами: “Поріддя єхиднове, як можете добре говорити, злими будучи? Від повноти бо серця говорять уста” (Мф. 12:34).

Христос був обурений, бачачи такий незворушний спокій, при такому внутрішньому розладі і відвертій брехні, при такій неповазі до самих себе.

Отже, перше зло, що таїться в лицемірстві, це дисгармонія особистості. Як ми вже говорили, людина створена говорити і затверджувати те, у чому твердо переконана і обґрунтована. Апостол Павло пише: “Ми віруємо, тому й говоримо” (2 Кор. 4:13), тобто мова виходить з внутрішньої позиції, це її вираження. “Якщо вустами твоїми будеш сповідувати Ісуса Господом і серцем твоїм вірувати” (Рим. 10:9) – сенс той же; слова як посол, що передає вміст серця. Навіть якщо це не на користь людини, благородним вважається, коли вона може висловити те, що думає, що носить у своєму серці. Сказати проти себе – це відректися себе. Саме тому люди готові йти на смерть за Бога, за ідею чи навіть за якесь відкриття. Передусім це доводить, що ці люди глибоко поважали себе. Пам’ять про них безсмертна.

З другого ж боку, уявіть собі скільки навколо нас живе зрадників, бо якщо люди здатні так просто відректися себе, чи складе їм зусиль відректися і зрадити вас? Слово Боже непідкупне, тому брехня невибачна за жодних обставин, бо “всяка неправда є гріх” (1Ін. 5:17). На наш погляд гріх і полягає не в озвучуванні букв, що становлять слова, але в умисному перекручуванні істини, у злочині проти себе.

В окремих випадках, коли Христос не міг сказати прямо, Він просто мовчав, або говорив: “Я вам не скажу” (Мф. 21:27).

Більше того, найстрашніше ще попереду: “Кажу ж вам, що за всяке пусте слово, яке скажуть люди, вони дадуть відповідь у день судний” (Мф. 12:36). Що мав на увазі Христос, кажучи про пусті слова, завершуючи розмову з лицемірами? Це слова суперечать відомій нам істині, і кожен буде представлений до відповідальності за кожне таке слово і дасть звіт.

Друге зло в лицемірній поведінці – це брехня перед людьми, навіть якщо це вираження лицемірства має, так би мовити, благородні наміри. “Чоловік, який лестить другові своєму, розстелює сіті ногам його” (Притч.29:5). “Хто викриває людину, знайде потім більшу приязнь, ніж той, хто лестить язиком” (Притч. 28:23). Як бачите, у красивих словах лестощів більше шкоди, ніж користі, для обох сторін, бо “щирі докори від того, хто любить, і неправдиві поцілунки ненависника” (Притч. 27:6).

Здавалося б, як можна цілувати ненавидячи? Отже мудрість царя Соломона укладає про лицеміра наступне: “Що нечистим сріблом обкладена глиняна посудина, те полум’яні вуста і серце злісне. Якщо він говорить і ніжним голосом, не вір йому” (Притч. 26:23,25).

І останнє, що взагалі не укладається в свідомості. Чим рухомі люди, і що вони думають, коли лицемірять перед Богом? Здається, що безглуздішого заняття в релігії не існує. До чого ці безглузді і даремні зусилля, визнання у вірності і любові, молитви і пости, обряди і традиції, програми, піднесені розмови і удаване благочестя, регулярні відвідування зібрань і піднесення рук, коли серця в цьому немає, коли воно далеке і знаходиться абсолютно в другому, протилежному Богу стані? Які страхітливі слова сказав Христос про фарисеїв: “Наближаються до Мене люди ці устами своїми, й устами шанують Мене, серце ж їхнє далеко від Мене; але марно шанують Мене” (Мф. 15:8,9). Не забувайте, що Бог живий, і Йому потрібне серце. Саме ваша прихильність визначає ваш скарб, “бо де скарб ваш, там буде й серце ваше” (Мф. 6:21).

Коли в серці немає любові до Бога, слова як монотонний дзвін на дзвіниці, що не містить у собі сенсу. Апостол Павло писав: “Якщо я говорю мовами людськими й ангельськими, а любови не маю, то я – мідь, що дзвенить, або кімвал, що бриньчить” (1Кор.13:1). Христос же сказав: “Не кожен, хто говорить Мені: Господи! Господи! – увійде в Царство Небесне, а той, хто виконує волю Отця Мого Небесного” (Мф. 7:21).

Отже, давайте підведемо підсумки. Мати два обличчя в одному, є лицемірство. Це огидне Богові. Це гріх. Не розмінюйте і не продавайте себе. Ціна вашої гідності чи не перевершує в багато разів кілька дешевих слів лестощів або неправди? Звіряйте свої слова і думки, чи завжди говорите ви правду? А якщо сьогодні вас, як царя Давида, побажає випробувати Сам Бог? Давид молився: “Ти випробував мене і не знайшов у мені неправди; думки мої не розходяться з устами моїми” (Пс.16:3). Нехай допоможе вам Бог перемогти це зло в ім’я Його!

Журнал “Вифанія”

Попередній запис

Лицемірство як самообман

«І говорив їм у вченні Своїм: стережіться книжників, які люблять ходити в довгому одязі і приймати вітання на народних зібраннях, ... Читати далі

Наступний запис

Сяючи світильники чи Лицеміри?

     Багато людей стверджують, що вірять у Бога, але при цьому не ходять до церкви і не практикують поклоніння ... Читати далі