«Коли б мали ви віру, хоч як зерно гірчичне» (Закінчення)

Вірити означає вийти на поверхню після того, як ми заховалися, після того, як ми змогли докопатися до глибини, щоб у кожному з нас могло бути посіяне це важливе зернятко. Мати віру, як зерно гірчичне, не означає, що достатньо маленької порції справжньої віри, аби бути вислуханими й отримати задоволення потреб. Ідеться про те, що так, як всередині кожної зернини прихована динаміка росту, так і з вірою: внутрішня сила, якої необхідно дедалі більше докладати, може дати плід, але на все свій час.

* * *

Якось одному юнакові наснилося, що він увійшов у велику крамницю. За прилавком як продавець стояв прекрасний ангел. Так! Саме такий ангел, яким його собі уявляє дитина: білявий, високий, з двома великими крильми, які виглядали з-під блакитної сорочки.

– Що ви хотіли б купити? – спитав ангел.

– А ви справді продаєте все, як це написано при вході? – поцікавився юнак.

– Звісно. Все, чого забажаєте!

– Тоді я хотів би, щоб невинні більше не страждали, щоб люди не потерпали під ярмом рабства. Я хотів би миру, щоб ніхто більше не ворогував. Щоб милосердя переважало над осудом, а діялог над протистоянням. Щоби світ не був поділеним на тих, у кого є все, і тих, хто не має нічого…

Ангел поклав йому свою руку на уста, щоби припинити цей потік бажань, і тихо промовив:

– Мені шкода, але ви, мабуть, неправильно зрозуміли: ми не продаємо плодів, а лише насінини.

* * *

Часто, звикнувши мати все й одразу, ми хотіли б негайного вирішення усіх проблем, через які страждає людство, однак навіть прагнення змінити світ видається нам утопією. Але якби насінини щастя продавали в супермаркеті, ми були б готові купити їх за будь-яку ціну, щоби посадити в саду нашого життя. Ми щодня обробляли б землю, щоб однієї миті стати по-справжньому щасливими, як це було в домі Отця. Але ж це не сон, позаяк ми вже маємо насіння, щоб посадити в пустелі нашого серця дерево життя та змінити світ на Едемський сад. Ми можемо знайти ці зернини в надзвичайному житті Ісуса з Назарету. У Його пропозиції, у Його Слові цей прихований і загадковий Бог прагне об’явитися нам та дати змогу віднайти радість життя: «Боже, приверни нас, і хай засяє обличчя Твоє, й ми спасемось!» (Пс. 80:4). Слова біблійної людини стають закликом до усіх, хто під тягарем клопотів вірить у можливість отримати вічну новизну, що виблискує у світлі Бога, сяйво, яке освітить наші сутінки.

Розпочати шлях пізнання Бога Отця, Бога, відмінного від того, якого ми знаємо, означає розпочати історію людства, історію нашого життя по-іншому, адже: «Не кожен, хто каже до Мене: Господи, Господи! увійде в Царство Небесне» (Мт. 7:21). Слова Учителя не залишають жодних сумнівів: хто шанує Бога словами, а не серцем, той далеко від Царства. І нічим не допоможе ретельне дотримання приписів, якщо наша віра не спричиняє радикальної переміни в нашому житті, нашому способі мислити і не веде нас до конкретного зобов’язання допомагати бідним та пригніченим. Понад те, Ісус, здається, вимагає чогось значно масштабнішого, що виходить за рамки добрих справ. Тож тому, хто скаже Йому: «Господи, Господи, хіба ми не Ім’ям Твоїм пророкували, хіба не Ім’ям Твоїм демонів ми виганяли, або не Ім’ям Твоїм чуда великі творили?» (Мт. 7:22), Він відповість: «Я ніколи не знав вас…» (Мт. 7:23).

Двоє будівничих

«Отож, кожен, хто слухає цих Моїх слів і виконує їх, подібний до чоловіка розумного, що свій дім збудував на камені. І линула злива, і розлилися річки, і буря знялася, і на дім отой кинулась, та не впав, бо на камені був він заснований. А кожен, хто слухає цих Моїх слів, та їх не виконує, подібний до чоловіка того необачного, що свій дім збудував на піску. І линула злива, і розлилися річки, і буря знялася й на дім отой кинулась, і він упав. І велика була та руїна його!» (Мт. 7:24-27).

Як погане дерево не може дати доброго плоду (див. Мт. 7:18), так само і з тими, хто слухає слова Учителя, але не втілює їх у життя. А тим, хто продовжує будувати свій дім на піску, Господь відповість: «Відійдіть від Мене, хто чинить беззаконня!» (Мт. 7:23). Ця відповідь Учителя спочатку дезорієнтує: якщо навіть цього недостатньо, щоб увійти в Царство Небесне, то якої віри хоче від нас Господь? Щоби зрозуміти відповідь Учителя, необхідно відкритися на цілісність Його дискурсу. Євангеліє є одним цілим. Це живе Слово, яке втілилося в нашу історію, а не перелік приписів, котрих треба дотримуватися, чи книга, з якої можна взяти для себе лише одну фразу. Якщо обміркувати як слід слова Христа, котрі наводить Іван: «Хто в Мені перебуває, а Я в ньому, той рясно зароджує» (Ів. 15:5), то все стає зрозумілим.

Вчення Ісуса відкриває нам етику намірення: у нашій діяльності важливою є щирість задуму, наша мета. Раю не можна купити, не треба платити за квиток до нього, ніхто не може дозволити собі назвати Господеві ціну, за яку він готовий увійти до Царства. Тисячі молитов, тисячі добрих справ стають зайвими, якщо вони породжені наміром гарантувати собі здоров’я, багатство та життя, сповнені благословення Божого.

«Людина виправдується вірою, без діл Закону» (Рим. 3:28). Нова людина, народжена вірою, – це та, що поєднана з Господом, як гілки однієї лози, приймає Бога в глибину свого серця і зростає у світлі Слова так, що живе вже не вона, а Христос у ній (див. Гал. 2:20). Як добре дерево дає добрі плоди, так і діла такої людини будуть неодмінно добрими, без корисливих намірень, позаяк вона вже увійшла в дух Царства, у Божу волю. Збудувавши свій дім на скелі, а не на піску, вона вже не боїться життєвих негараздів, адже знає, що той, хто довіряє Господеві, не може розчаруватися. А з її уст злітають слова молитви: «Хай засяє обличчя Твоє на Твого раба, та спаси мене в ласці Своїй» (Пс. 31:17).

Маленьке зернятко, насінина віри, може зрушити гори та наповнити надією майбутнє; маленьке зернятко, яким був кожен із нас на початку свого життя.

«Бо з утроби Ти вивів мене, Ти безпечним мене учинив був на персах матері моєї! На Тебе з утроби я зданий, від утроби матері моєї Ти мій Бог! Не віддаляйся від мене, бо горе близьке, бо нема мені помічника!» (Пс. 22:10-12).

Попередній запис

«Коли б мали ви віру, хоч як зерно гірчичне» (Продовження)

Митник і фарисей «Два чоловіки до храму ввійшли помолитись, один фарисей, а другий був митник. Фарисей, ставши, так молився про ... Читати далі

Наступний запис

«Олива в посудинках» (Мт. 25:4)

Віра народжується з глибокого особистого прагнення вийти назустріч Нареченому; вона народжується в серці того, хто має спрагу за справжньою любов’ю: ... Читати далі