Об’явлення 2:1-7 – 2:8-11

Об’явлення 2:1-7 – Послання в Ефес

«До Ангола Церкви в Ефесі напиши: Оце каже Той, Хто тримає сім зір у правиці Своїй, Хто ходить серед семи свічників золотих: Я знаю діла твої, і працю твою, і твою терпеливість, і що не можеш терпіти лихих, і випробував тих, хто себе називає апостолами, але ними не є, і знайшов, що фальшиві вони. І ти маєш терпіння, і працював для Ймення Мого, але не знемігся. Але маю на тебе, що ти покинув свою першу любов. Отож, пам’ятай, звідки ти впав, і покайся, і вчинки давніші роби. Коли ж ні, то до тебе прийду незабаром, і зрушу твого свічника з його місця, якщо не покаєшся. Але маєш оце, що ненавидиш учинки Николаїтів, яких і Я ненавиджу. Хто має вухо, хай чує, що Дух промовляє Церквам: переможцеві дам їсти від дерева життя, яке в раю Божім.»

Коли я вперше був в Ефесі, мене уразили його масштаби. Там все ще стоять величезні будівлі I століття і навіть ще більш ранні. Від одного тільки амфітеатру дух захоплює. Вулиці, будинки, магазини. Досить легко уявити, як люди жили. Є кладовище гладіаторів: відразу видно, як деякі розважалися. Храм Артеміди був одним з чудес світу, і коли римляни встановлювали храми, присвячені Риму та імператорові, вони робили це в масивних межах Артеміди. Що стосується числа жителів Ефеса в I столітті, то учені оцінюють його приблизно в чверть мільйона. Це місто було місцевою столицею, найважливішим містом у західній Туреччині.

Проте чого не видно в нинішньому Ефесі, а також сусідніх містах і селах, так це активної церкви. Здавалося б, нічого дивного. Проте Ефес був одним з найбільших центрів древнього християнства. На початку II століття християнські автори вважали ефеські громади яскравим прикладом віри, життя і свідоцтва. Ефеська церква зберігала видне становище впродовж декількох століть. В Ефесі проходив третій Вселенський собор (431 р.). Археологи відшукали церковну будівлю, де збиралися засідання собору. Проте, повторимося, нині активних церков у тих краях немає. А якщо і є там християни, вони ховаються.

Така картина шокувала б читачів Апокаліпсису анітрохи не менше, ніж нас – побачити наші великі собори порожніми і розореними. Але про таке розорення місця, де вирувало життя, і говорить Ісус. У в. 5 Він сповіщає ефеській церкви: «До тебе прийду незабаром, і зрушу твого свічника з його місця, якщо не покаєшся». Як і багато що в цих розділах, це суворе застереження.

…Отже, лист в Ефес – перший у низці з семи листів, адресованих конкретним церквам, але непрямим чином іншим християнським громадам Азії. Проте слова воскреслого Господа звернені і до всіх інших християн, зокрема нашого часу. Побудовані листи за однією схемою. Вони починаються з нагадування про одну з деталей образу Ісуса (як Він описаний у першому розділі). Потім йде похвала за добре (лише Лаодикійська церква залишається без компліментів) і попередження про погане (лише в Смірнській і Філядельфійській церкві не знайдено вад). Листи закінчуються урочистим попередженням і обіцянням: Дух каже церквам, закликаючи християн «перемагати» і обіцяючи причетність до майбутньої слави, уготованої Богом. Звичайно, не слід думати, що ефеським християнам обіцяне тільки куштування з дерева життя, а смірнським християнам – тільки спасіння від другої смерті. Усі обіцяння, як і всі попередження, важливі для всіх церков.

Проте, Іван знає про специфіку кожної церкви. У листах впадає у вічі місцевий колорит, що добре видно на прикладі Ефеса. У межах великого храму Артеміди знаходився чудовий сад, в якому росло особливо шановане дерево. Це дерево – воно зображалося іноді на місцевих монетах – був притулок: злочинця, який знаходився на певній відстані від нього, не можна було схопити і покарати. Невипадковий лист ефеській церкві завершується утішливою звісткою: і в Бога є «рай», красивий сад з «деревом життя».

Проте Божий «рай» – це не притулок для нерозкаяних злочинців. У ньому ті, що покаялися (в. 5), і переможці (в. 7) отримають право куштувати від дерева і тим самим набудуть «життя», уготованого Богом для людей, але закритого раніше через гріхи. Згадаємо, що «дерево життя» росло ще в первинному райському саду (Бут. 2:9; 3:22). Буде воно і в місті-саду майбутнього – новому Єрусалимі (Об. 22:2).

Втім, не забігатимемо вперед. Підемо по порядку. Про що передусім повинна дізнатися церква, що знаходиться в Ефесі, найбільшому центрі імперської влади в регіоні? Про те, що її володар – Ісус, Який тримає в правиці сім зірок. На ефеських християн Ісус поглядає з радістю: вони важко працювали, були терплячими в умовах погроз і гонінь (в. 3) і були здатні відрізняти справжніх апостолів Ісуса від фальшивих (в. 2). Більше того, вони викрили якихось людей, які в їх краях видавали себе за «апостолів». Про цих самозванців ми нічого не знаємо, але можна припустити наступне: хтось вирішив скористатися тим, що християни багато мандрують, у власних корисливих цілях, щоб забезпечити собі притулок і аудиторію. Проте ефесяни розпізнали обман.

Усе це добре. Проте, як відомо усім, хто несе якесь церковне служіння, у трудах можна забути про головне в християнстві. А головне – це любов. У таку пастку і попалися ефесяни: «Ти покинув свою першу любов» (в. 4). Про яку любов мова? Можливо, про любов до Христа, яка повинна не в’янути і стояти на першому місці. Проте цим сенс не обмежується. Звернемо увагу на подальші слова Ісуса: «Покайся, і вчинки давніші роби». У древніх християн любов була пов’язана із справами: любити означає виявляти гостинність мандрівникам, допомагати тим, хто має потребу, особливо убогим, хворим і голодним. Це було відмітною особливістю церкви. Жодна інша неетнічна група так не поводилася. У такій любові християни бачили віддзеркалення жертовної любові Бога до людей і власної віри в Бога.

Це легко випустити з уваги, занурювшись у комфортне існування і поставивши основною задачею власні інтереси. Ефеська церква повинна духовно повстати, згадати, якою вона була, покаятися і повернутися на правильний шлях.

Тут з’являється ще один комплімент, для нас загадковий: Ефеська церква не терпить «николаїтів». Про «николаїтів» буде сказано і в листі до церкви (в. 15) Пергамської, знову-таки без пояснення, хто вони такі, чому учать (ключовий момент у пергамському посланні) і що роблять (ключовий момент у цьому посланні). Древні і сучасні коментатори робили спроби визначити, хто це, але без особливого успіху. Проте головне полягає в наступному: церква завжди повинна з обережністю ставитися до людей і груп, які проповідують нові і незвичайні ідеї або вводять нові і дивні звичаї. Зрозуміло, це не означає, що Бог забороняє християнам вчитися новому. Зовсім ні! Проте в подібних питаннях не можна діяти стрімголов: нововведення повинні виникати з молитовних роздумів у Дусі над Писанням.

А чому сказано про перемогу (в. 7)? З урахуванням контексту усієї книги, відповідь очевидна. Найбільші складнощі для юних церков створювали гоніння з боку язичників. У семи листах Господь явно готує церкви до гіршого: комусь з християн доведеться постраждати або навіть загинути. Проте, пояснюють нам, злі сили будуть переможені. Але як це станеться? Не через озброєну відсіч, а через терпляче свідоцтво про Ісуса.

Об’явлення 2:8-11 – Послання в Смірну

«А до Ангола Церкви в Смірні напиши: Оце каже Перший й Останній, що був мертвий й ожив: Я знаю діла твої, і біду, і убозтво, але ти багатий, і зневагу тих, що говорять про себе, ніби юдеї вони, та ними не є, але вони зборище сатани. Не бійся того, що маєш страждати! Ось диявол вкидатиме декого з вас до в’язниць, щоб вас випробувати. І будете мати біду десять день. Будь вірний до смерти, і Я тобі дам вінця життя! Хто має вухо, хай чує, що Дух промовляє Церквам: переможець не буде пошкоджений від другої смерти.»

Кілька років тому мені довелося брати участь у циклі радіопередач на Бі-Бі-Сі, де люди найрізноманітнішого плану обговорювали складні, гострі і наболілі проблеми. Кожна передача тривала близько години. Існували певні правила: скажімо, не можна було рекламувати конкретні торгівельні марки, оскільки Бі-Бі-Сі  функціонує на гроші платників податків і не дає реклами.

У мене стався цікавий казус. Один слухач поцікавився в учасників: «Якби вам довелося вибирати релігійну віру, яку ви б вибрали і чому?» Оскільки я був єдиним явним представником «релігії», ведуча запропонувала першим відповісти мені. (На відповідь давалося п’ятдесят секунд, услід за чим йшла спільна дискусія.) Я висловив три думки. По-перше, християнство не зовсім «релігія» у звичайному розумінні: воно набагато ширше і всеосяжніше. По-друге, люди зазвичай не «вибирають» віру як суп у супермаркеті. По-третє, я вважаю християнську віру істинною, цілющою і життєтворчою.

З останнім пунктом і вийшла накладка: не встиг я почати, як устряла ведуча. «Послухайте, Томе, – запротестувала вона, – таке в нас не прийняте. Це ж прозелітизм». На щастя, інші учасники (усі вони були атеїстами чи агностиками) прийшли мені на виручку: мовляв, питання поставлене – треба відповідати! Тому, незважаючи на звичайну нейтральну лінію радіостанції, мені вдалося продовжити.

До чого я це розповідаю? Традиції Бі-Бі-Сі дуже характерні. Те, як нині на заході ставляться до декларацій типу «я прав» і «він не правий», інакше, ніж параноєю не назвеш. Не далі як сьогодні я слухав по радіо передачу, в якій ведучі із шкіри геть лізли, щоб пояснити скрутне становище мусульманських дітей у британських школах під час посту Рамадан, і роздумували, наскільки важко місцевим громадам і газетам коментувати шкільну політику стосовно цього. У подібних питаннях ми гіперчутливі, начебто в нас була шкіра обідрана і до неї було боляче доторкатися.

І от ми читаємо в Новому Заповіті: «Говорять про себе, ніби юдеї вони, та ними не є». Ми в жаху! Як таке можна сказати? Між тим у реальному світі, на відміну від віртуального світу релятивістів, є і гострі кути і важкі питання. Деякі з проблем первинної церкви – вона була наскрізь юдейською – спливають вже в посланнях апостола Павла. Кого можна вважати дітьми Авраамовими: чи тільки його нащадків за тілом (і як тоді бути з нащадками Ізмаїла та Ісава?) або всю вселенську сім’ю, обіцяну Аврааму? Той факт, що християнська община віддала перевагу другому варіанту (сім’я Авраама багатонаціональна), багато в чому і спровокував Савла з Тарсу на жорстокі гоніння на християн. (Згодом, навернувшись у християнство, він немало зазнав від подібних же гонителів.) Проте, якщо врахувати переконання інших єврейських рухів оновлення (зокрема, кумранського), стає ясно: перед нами не антиюдаїзм, а полеміка усередині юдаїзму. Первинна церква твердо трималася древньої єврейської надії і древніх єврейських Писань і вірила, що ця надія і ці Писання здійснюються в Ісусі, єврейському Месії.

До моменту написання Іванового Апокаліпсису церква в західній Туреччині, мабуть, складалася як з євреїв, так і з неєвреїв. Проте існувала і велика синагогальна община, члени якої не вірили, що Ісус є Месія Божий, посланий до Ізраїлю сповістити Царство Боже, що воскрес. Оскільки християнство подавало себе не як нову «релігію», а як виконання древніх обіцянь і сподівань народу, виникала проблема. Ця проблема особливо посилювалася, коли члени синагоги не лише відкидали Ісуса, але і кощунствували (можливо, навіть проклинали Його).

У нашу епоху політкоректності було б зручніше, якби цих складнощів не було. Та хіба з пісні слова викинеш? І взагалі, якщо вважати, що Ісус є воскреслий Месія Божий, Цар Ізраїльський і справжній володар світу, неможливо одночасно стверджувати протилежне! Але хто ж тоді істинний юдей? На це питання апостол Павло вже дав відповідь у Посланні до Римлян (2:25-29): той, хто «юдей» у серці. Іван би погодився з ним, а якщо вірити цьому посланню, погодився і Ісус. Значить, подобається нам це чи не подобається, єврейська община Смірни стала «зборищем сатани». Слово «сатана» має в даному випадку сенс дуже конкретний: єврейське слово «сатан» буквально означає «обвинувач», – місцева синагога «звинувачувала» християн в усілякому нечесті. Ще один неприємний момент: у місті, де всім заправляли римляни, євреї мали право не брати участь у культі імператора. Можливо, євреї налаштували римську владу проти християн, прагнучи позбавити їх цього права. Не виключено, що подібні інтриги і призвели до погіршення соціального і політичного статусу християн: вони відчули убозтво в багатому місті (в. 9).

Зауважимо, що Смірнську церкву Господь ні в чому не викриває. Передусім, Він попереджає її про майбутні жорстокі гоніння, причому робить це як Перший і Останній, хто був мертвий, а тепер живий. (Можливо, навіть у такому іменуванні є натяк на місцеву специфіку: місто Смірна колись було зруйноване, а згодом відновлене.) Доля смірнських християн знаходиться в Його руках, хоча диявол може їх «випробувати» і запроторити деяких до в’язниці. Що стосується «десяти днів», швидше за все, це образний вираз: у подібного роду текстах «день» часто вказує на великі проміжки часу (наприклад, рік).

Бачимо ми і обіцяння, надзвичайно актуальні для Смірнської церкви. Ті, хто були вірні до смерті, подібно до самого Ісуса (пор. Фил 2:7-8), отримають «вінець життя». Мабуть, мається на увазі «життя як вінець», тобто справжнє і оновлене життя в новому віці Божому. Таке життя подібне до царського вінця. Знову ж таки цей образ може бути невипадковий: вінцю нерідко уподібнювалася Смірна: її прекрасні будівлі стояли на крутому пагорбі.

У тому ж напрямі вказує і останнє обіцяння. Всякому, хто боїться, що за переконання потрібно буде заплатити життям (страх цілком природний), пояснюється концепція, яку Іван знову зачепить ближче до кінця книги. А саме, існують два види смерті. Один з них – смерть тілесна. Вона спіткає всіх за винятком покоління, яке застане повернення Господнє. Сам Ісус пройшов через смерть, і вірні Йому повинні знати: Він зустріне їх за гробом, а згодом воскресить до нового життя у Своєму новому світі. Набагато страшніше «смерть друга»: вона чекає тих, хто свідомо і наполегливо відмовлявся слідувати за Ісусом і вклонитися Богові, Який відкрив Себе в Ньому. На відміну від «першої смерті», вона осягає всю особу повністю.

Детальніше про це Іван скаже в двадцятому розділі. А зараз він закликає: не бійтеся першої смерті. Так, її доведеться зазнати. Проте коли людина «перемагає», коли не зраджує Христу в гоніннях, їй нічого побоюватися найстрашнішого, «смерті другої». А через смерть першу вона пройде разом з Ісусом. Ісус був мертвий, а нині живий. Така буде і доля Його справжніх учнів.

Попередній запис

Об’явлення 1:1-8 – 1:9-20

Об’явлення 1:1-8 – Дивися! Він йде! «Об'явлення Ісуса Христа, яке дав Йому Бог, щоб показати Своїм рабам, що незабаром статися ... Читати далі

Наступний запис

Об’явлення 2:12-17 – 2:18-29

Об’явлення 2:12-17 – Послання в Пергам «А до Ангола Церкви в Пергамі напиши: Оце каже Той, що має меча обосічного: ... Читати далі