Історія Плащаниці

Плащаниця в наші дні

Якщо Туринська Плащаниця є тою самою, яку, за свідченням євангелістів, купив Йосиф з Аримафеї, і в яку він разом з Никодимом загорнув тіло розіпнутого Ісуса Христа, поклавши Його у свою нову гробницю, то природно припустити, що Церква повинна була зберігати і шанувати цю святиню. Проте історію Туринської Плащаниці можна прослідкувати лише з XIV століття, коли вона таємничим чином опинилася у Франції в містечку Лірі у лицаря Жофрея де Шарні. У 1353 році вона уперше була виставлена в міському храмі, що викликало різкий протест місцевого єпископа. Якщо Плащаниця була справжньою, то власником її мав бути король, а не бідний, хоча і благородний лицар. Справа ускладнювалася тим, що Жофрей де Шарні не міг пояснити її походження.

Через тридцять шість років, у 1389 році, син Жофрей де Шарні, заручившись підтримкою Папи Римського, зробив другу спробу виставити Туринську Плащаницю в храмі. Цьому знову чинив опір місцевий єпископ П’єр д’Аркіс, який офіційно оголосив, що Плащаниця є справа рук одного художника. Його меморандум – перший документ про Туринську Плащаницю, який є в руках істориків. Проте з часом Туринська Плащаниця починає привертати все більше уваги. Спочатку вона демонструється в кількох містах півдня Франції і півночі Італії, потім потрапляє в Турин, де і перебуває до цього дня.

Чи правда, що історія не зберегла відомостей, хоч би непрямих, про Туринську Плащаницю до XIV століття?

Якщо ми звернемося до церковного передання Православної Церкви, то виявимо недвозначні свідчення XI-XII ст. про те, що Плащаниця зберігалася в Константинополі в храмі Святої Софії. І раптом вона безслідно зникає з Константинополя під час узяття міста хрестоносцями в 1204 році. Один французький лицар, який брав участь у цьому поході, згадував, що він сам особисто бачив Плащаницю в храмі, але подальша її доля ні йому, ні комусь іншому невідома. Якщо Плащаниця, як і багато інших святинь, була захоплена хрестоносцями і відвезена в Західну Європу, то чи є цьому підтвердження, і де вона могла ховатися 150 років?

Багато істориків небезпідставно вважають, що Плащаниця весь цей час зберігалася в тамплієрів (християнський воєнізований орден, заснований у XII ст.). Доктор Ян Вілсон звернув увагу на один дивний збіг. Голова ордену тамплієрів Нормандії, страчений під час гоніння на орден королем Франції Філіпом у 1314 році, носив те ж саме ім’я – Жофрей де Шарні, – що і перший офіційний володар Туринської Плащаниці. Слід зауважити, що в хрестовому поході 1204 року на Константинополь, брали участь лицарі з Італії, Франції і Нормандії. Про тамплієрів було відомо, що вони поклоняються якійсь таємничій голові з рудою бородою. Слід мати на увазі, що зображення на Туринській Плащаниці має колір опіку, який може залишити праска на білій скатертині – жовтувато-бурий. Під час гоніння на орден тамплієрів ця “голова” безслідно зникла.

Вже в наш час, у 1951 році, в Англії при реставрації однієї будівлі, про яку було відомо, що вона раніше належала тамплієрам, було виявлено зображення цієї таємничої голови. Під штукатуркою на стелі знайшли дубову дошку, датовану між XII і XIV ст., із зображенням обличчя, дуже схожого на образ з Туринської Плащаниці. Ця дошка за своїми розмірами могла служити кришкою дерев’яної скрині, в якій тамплієри зберігали Плащаницю. Можна припустити, що Жофрей де Шарні “тамплієр” був родичем Жофрею де Шарні “другому” і під час гоніння на орден він передав йому на зберігання ту Плащаницю, яка була захоплена в Константинополі 150 років тому. Тоді стає зрозумілим утруднення Жофрея де Шарні “другого” пояснити таємницю придбання ним Плащаниці – пройшло лише 40 років після страти тамплієрів, і вони продовжували залишатися поза законом.

Якщо справа йшла саме так, як припустив д-р Вілсон, тоді ми не лише маємо можливість прослідкувати історію Плащаниці на 150 років далі в глиб часів, але і знаходимо відсутню ланку, що з’єднує одну частину оповідання про Туринську Плащаницю з переказом про Плащаницю з храму Святої Софії в Константинополі. Це переносить нас у православний світ, де ми сподіваємося виявити детальну історію Плащаниці. Проте ми будемо здивовані майже повною відсутністю відомостей про Плащаницю. Проте у Візантії добре відома інша святиня – “нерукотворний Спас” або, грецькою, Мандиліон (від арабської “хустина”) з Едеси (суч. місто Шанлиурфа на південному-сході Туреччини).

Фреска “Нерукотворний Спас”

Для звільнення Мандиліона з міста Едеса, що стало на той час належати мусульманам, був здійснений військовий похід, який успішно завершився в 944 році, і весь Константинополь святкував внесення нерукотворного Образу до міста. Плащаниця, навпаки, з’явилася в Константинополі непомітним чином. Відомо, що Плащаниця стала виставлятися в храмі на Страсному Тижні в XI – XII ст. до свого зникнення. До останнього часу вважалося, що це дві абсолютно різні святині. Одна була розміром з хустину, друга мала довжину покривала. На одній зображене обличчя, на другій – усе тіло. На Мандиліоні, вважали, зображено в кольорі лице живого Ісуса Христа, про характер зображення якого ми можемо зараз судити за іконами “нерукотворного Спаса”. Проте, уважно вивчивши історичні відомості про Мандиліон, д-р Вілсон та інші вчені дійшли висновку, що Туринська Плащаниця і Мандиліон, – це один і той же предмет, але в різні моменти своєї історії.

Враження імператора Костянтина про Мандиліон з Едеси зберіг для історії царський писар. У 944 році Костянтин, будучи ще хлопчиком, у вузькому колі, при свічках, роздивлявся розгорнутий Мандиліон. Головною несподіванкою для нього було те, що образ виявився монохромним, а не кольоровим, як він припускав. Зображення виявилося досить нечітким, так що дехто взагалі не міг нічого побачити. Проте, відійшовши на декілька кроків від Мандиліона, можна було роздивитися лице Спасителя. Архідиякон храму Святої Софії Георгій у своїх спогадах свідчить, що на Мандиліоні були сліди від крові і від рани в боці Спасителя. Григорій висловив припущення, що нерукотворний образ виник, буквально, “через випаровування смерті на обличчі Спасителя”. В одному манускрипті XII ст. було виявлено зображення, що ілюструє поклоніння імператора перед розгорнутим Мандиліоном. Чудове те, що розміри цього Мандиліона співвідносні з розмірами Туринської Плащаниці: його тримають дві людини, щоб він не торкався землі. Історикам Візантії добре було відомо, що Мандиліон з Едеси називали і іншим грецьким ім’ям – Тетрадіплон. Значення цього слова – “складений чотири рази” – було неясним. Якщо ж ми звернемося до Туринської Плащаниці, то стане зрозумілим сенс цієї назви. За слідами від пожежі, в якій Плащаниця сильно постраждала, можна визначити, що чотириметрова Плащаниця була складена чотири рази так, щоб обличчя виявилося посередині і на поверхні складеної Плащаниці, висота якої складала в такому вигляді 50 сантиметрів. Саме в складеному стані, до того ж під окладом, Плащаниця зберігалася в Едесі. Тому “нерукотворний Образ” з Едеси був відомий саме як образ одного лише обличчя Спасителя, і саме як нерукотворний образ обличчя він потрапляє в Константинополь. Лише через певний час було усвідомлено, що Мандиліон є похоронний саван Ісуса Христа.

Якщо Туринська Плащаниця і “нерукотворний Образ” з Едеси – один і той самий предмет, то ми можемо прослідкувати історію Плащаниці аж до 525 року, коли Мандиліон був знайдений захованим у стінній ніші над міськими брамами в місті Едеса на півночі Месопотамії. Ця подія радикальним чином вплинула на канон зображення Господа Ісуса Христа. Річ у тому, що до VI ст. Ісуса Христа зображували з круглим обличчям, без бороди і з коротким волоссям, на кшталт імператорів або грецьких богів. Учені знаходять більше 20 ознак, за якими можна ототожнити образ на іконах “нерукотворного Спаса”, списаних з Мандиліону, і образ на Туринській Плащаниці.

Відповідність лика Плащаниці із
середньовічними образами Христа

Яким же чином Плащаниця чи Мандиліон потрапляє в Едесу? Про це нам розповідає легенда про царя Абгара V, правителя Едеси, сучасника Ісуса Христа. Перша версія цієї легенди належить джерелу IV ст., тобто до часу отримання Плащаниці в Едесі. Ця легенда розповідає про те, що цар Абгар послав свого слугу до Ісуса з проханням про зцілення. Слуга був царським секретарем і одночасно художником. Він і зберіг образ Спасителя на хустині. Пізніша версія цієї легенди, вже VI ст., мабуть, після відкриття, що монохромне зображення на Мандиліоні не могло бути справою рук художника, каже про те, що Сам Ісус, бачачи безуспішні спроби слуги зберегти Його образ, узяв у нього хустину і, приклавши до Свого обличчя, зберіг дивним чином образ Свого обличчя на хустині. Ще пізніша версія цієї легенди, мабуть, після того, як було усвідомлено, що Плащаниця зберігає на собі сліди крові, свідчить про те, що Ісус приклав хустину до Свого обличчя в Гефсиманії, під час духовного боріння, і на хустині залишилися сліди Його кривавого поту. Ще пізніша версія цієї легенди, вже XI ст., для пояснення того, що на Плащаниці збережено усе тіло Христове, каже про те, що в Гефсиманії Ісус ліг на полотно всім тілом.

Історики вважають, що легенда про царя Абгара V містить лише непрямі відомості про історію Мандиліона, або Плащаниці, і каже лише про те, що “нерукотворний Образ” з’явився в Едесі при царі, який симпатизував християнству. Таким царем був Абгар VIII, який правив Едесою в III ст. і зробив її першим християнським містом. Мабуть тоді, у III ст. Плащаниця з Палестини потрапляє до Едеси. Проте син Абгара VIII навернувся в язичництво, внаслідок чого і стало ховання Плащаниці, яка була набута через 250 років в 525 році.

Таким чином, історію Плащаниці, хоча і пунктирно, вдається відновити аж до днів Ісуса Христа.

Олександр Беляков

Попередній запис

Свідчення Плащаниці

Можливо, прочитавши про Плащаницю, хтось може задатися питанням: а навіщо Христа, взагалі, загорнули в Плащаницю? Відповідь проста: у той час ... Читати далі

Наступний запис

Хронологія Туринської Плащаниці

Про використання плащаниці при похованні Ісуса Христа повідомляють всі чотири євангелісти. Після Воскресіння Христового про похоронні пелені, які побачив у ... Читати далі