Ні. Гідність є позитивна якість, властива комусь або чомусь. Синоніми: вартий, той, хто (що) заслуговує, належний, пристойний. Це поняття зустрічається в Біблії. Св. апостол Іуда пише: “Господь… і ангелів, які не зберегли своєї гідности, але залишили своє житло, Він зберігає у вічних кайданах, під темрявою на суд великого дня” (Іуд.1:5,6).
Гідність людини полягає, передусім, в її подобі Богу, бо Господь ушанував її Своїм образом і подобою. Після гріхопадіння людина зменшила цю гідність, але не позбулася її остаточно. Мета Боговтілення і рятівної Жертви Сина Божого полягає в тому, щоб піднести людину в її первинну гідність.
Почуття власної гідності людини виникає на основі свідомості свого високого звання і призначення. Почуття це спотворюється чи втрачається помилковим світоглядом і гріховним життям. Відбувається підміна. Так невіруюча людина оцінює себе і других лише земними мірками. Її розум не в змозі піднятися на ту висоту самосвідомості, на якій перебуває дійсно віруючий християнин: “А ви – рід обраний, царствене священство, народ святий, люди відновлення, поставлені для того, щоб сповіщати чесноти Того, Хто покликав вас із темряви у чудове Своє світло” (1Пет. 2:9).
Сприйняття своєї християнської гідності людині, яка повірила, не приходить відразу, а лише в міру повноти віри і духовного зростання. Скориставшись думкою одного древнього філософа, можна навести таке порівняння. Якби когось усиновив цар, то на яку б міру піднялося його почуття власної гідності і становища. Проте всіх нас усиновив Небесний Цар! А чи багато серед нас тих, для кого це стало джерелом всепереможної радості? “Тому, браття, усе більше і більше старайтесь утверджувати ваше покликання та обрання; так діючи, ви ніколи не спіткнетесь” (2Пет. 1:10).
Автор: ієромонах Іов (Гумеров)
