«Додай Ти нам віри» (Лк. 17:5)

«І сказали апостоли Господу: Додай Ти нам віри!». Учні Учителя з Галілеї, подорожуючи з Ним, зупиняються й роздумують над Його Словом. Їм не завжди вдається зрозуміти Його, вони часто чують ніжний тембр голосу Христа, але не в змозі збагнути Його революційних рішень. «Жорстока це мова! Хто слухати може її?» (Ів. 6:60). Вони просять можливости увійти в таємницю Його Слова, а для цього їм потрібно інакше розуміти Його роздуми, їм потрібен інший ключ, який виходить за межі слів і дозволяє увійти в істину. Вони одразу ж зрозуміли, що існує тісний зв’язок між Його вченням, Євангелієм та довірою Богові, який відкриває назустріч надії кожну нову пригоду. Також одразу й Учитель розуміє, що Його Слово потребує відкритих вух, глибоких як криниця, щоб Його могли зрозуміти: «Хто має вуха, щоб слухати, нехай слухає» (Мр. 4:9). Ці вуха відрізняються від інших, і хоча з вигляду такі ж, та вони потребують чогось іншого, щоби зробити людину новим творінням – творінням віри!

Але що таке віра? Віра полягає у вмінні вірити-довіряти, розчинятися в Слові Учителя, розуміти завдяки Йому, яким шляхом треба йти, а яких доріг уникати. Це вміння віднаходити в Ньому провідника, Який допоможе подолати всі труднощі навіть тоді, коли нічна темрява здаватиметься вічною. Віра полягає в знанні, що Бог є Отцем, початком усього, Творцем, що все створив із любові. Ніхто не прийшов у цей світ помилково, не було жодних хиб, коли зароджувалося наше життя. Ми – плоди любови, тому ніхто не повинен почуватися маріонеткою в руках примхливої долі чи сліпого випадку. Віра полягає також у тому, щоби кинутися в обійми ніжного Батька, Який нас любить і ніколи не залишає. Віра – це довіряти Богу, «що хоче, щоб усі люди спаслися, і прийшли до пізнання правди» (1 Тим. 2:4).

Віра – це слідувати за Словом Учителя з Галілеї та визнавати в Ньому улюбленого Сина Отця, Який розкрив небеса над нашим існуванням та дозволив Життю зустрітися з нашим життям. Він – Син, Слово Отця – став людиною, аби запевнити нас у тому, що наше життя не відірване від усесвіту, а є красою, яку необхідно пізнати, позаяк її любить сам Бог. Отже, вірити означає бачити життя очима Ісуса з Назарету, слідувати Його вченню, слухати Його Слова, щоби по-новому прочитати книгу життя. Віра – це вхопитися обома руками за правду Євангелія і вирішити жити ним аж до кінця віків, будучи впевненими в тому, що «поглинута смерть перемогою» (1 Кор. 15:54), бо Христос воскрес із мертвих.

Віра – це знати, що Христос, Який вознісся на небеса, пообіцяв: Він повернеться, аби забрати нас додому, залишивши нам утішителя – Духа Святого, Який продовжує кричати в наших серцях: «Авва, Отче!». Саме Святий Дух допомагає нам відрізнити добро від зла, веде правильною дорогою та навчає нас миру.

Вірити також означає знати, що смерть нас не переможе, що вона вже далеко позаду людської історії, навіть якщо ми ще повністю не зцілилися. Віра – це втіха для пригноблених, переконання, що справедливість восторжествує, позаяк смерть не позбавляє життя, а змінює його. Віра – це братерська впевненість у тому, що Вчитель з Галілеї залишив нам захопливий досвід життя в любові та єдності, які роблять із нас Церкву, Божу родину, поширену по всій землі.

Віра – це чітке уявлення, що слів недостатньо, аби описати красу зустрічі з Богом та велич Його любови.

У світі немає жодної сили, яку можна було б порівняти з вірою. Згадаймо дивну відповідь Учителя: «Коли б мали ви віру, хоч як зерно гірчичне…» (Лк. 17:6). Так, адже життя творять люди віри, ті, які можуть зрушити гори: «Їх (людей віри) будуть називати утопістами, божевільними, але вони – пророки, вони – найкращі представники людства, і саме вони є його поводирями» (В. Соловйов).

Часто мені доводиться чути: «Я заздрю твоїй вірі!». Або ж перед Словом Учителя з Галілеї люди завмирають, усі без винятку, а запитання лишається незмінним: у глибинній істині мого буття я вірю чи ні?

Автор Послання до Євреїв так описує значення віри для учнів галілейського Учителя: «Віра то підстава сподіваного, доказ небаченого» (Євр. 11:1). Глибокий зміст віри, який кожен шукач сенсу, кожен шукач Бога повинен враховувати у своїй аскезі.

Слово йде шляхами історії, щоби розповісти людині про тайну Бога, відкрити Його приховану істину. Сам Бог об’являється в Слові, воплотившись у земну історію, яка саме через це не спроможна повністю пояснити усю велич Божої слави. Сам Бог говорить. І навіть якщо людина не здатна до кінця зрозуміти цю істину, вона, як і апостол Хома, падає на коліна і каже: «Я вірю».

Віра – це не відмова від власного розуму, не беззаперечне упокорення, не ігнорування раціональности, а розуміння правди, яка об’являється поступово, з розвитком пошуків, котрі стають дедалі зрілішими. Це визнання нашої обмежености перед обличчям Іншого, перед величчю Бога, що перевищує наші можливості, але через любов об’являється. І це об’явлення безмежно прогресуюче – настільки, що навіть у раю наші пошуки Бога залишатимуться цікавістю любови, прагненням пізнати невідоме. Віра. Віра – це не остаточне бачення, а лише передумова того, щоби стати перед Його ликом. У вірі головним є невпинне бажання, або, як каже святий Августин, святий неспокій, щоби побачити більше і побачити краще. Віруючі шукають те, «чого сподіваються», прагнуть осягнути «речі невидимі»: надіються і вірять, ідучи шляхами земного життя, вже тепер відчуваючи радість життя вічного.

Отже, віра є надією швидко прибути в обіцяну землю, прагненням того, чого ще немає, з упевненістю його отримати. Це «так» інтелекту у відповідь на об’явлене Слово Учителя з Галілеї, Який демонструє знак майбутнього, що наближається. Мій розум у відповідь на пропозиції Христа почувався би розгубленим перед такою величчю таїнства Бога. Він відмовився б приймати цю істину, яку неможливо ані показати, ані відчути. Але сам Бог звертається до нас, і саме тому, завдяки вірі, у нашій волі зростає бажання поєднатися із надприродною істиною. Віра – це довіряти Богові, впасти в Його обійми, прагнути завжди перебувати з Ним, і саме тому ми обираємо найкраще, щоб отримати бажане.

Шлях повернення додому дуже складний, а віра є мужністю, яку ми отримали в дар, і зрозуміти її можливо та потрібно. Віра – це захоплива боротьба тих, хто прагне надати своєму життю сенсу, що виходить за межі раціонального пояснення. Надія на майбутнє може стати боротьбою за нове людство, яке уможливить революцію, що змінить хід історії та перетворить землю на оселю братів і сестер. Для тих, хто мріє наповнити добром увесь світ, ця боротьба стане неминучою. Це первинна потреба, основа всіх інших вчинків, необхідна передумова усіх наступних зусиль.

* * *

Якось індійський учитель розповів таку історію: один учений мав приїхати в Делі на важливу конференцію. Враховуючи труднощі із транспортом в Індії, він вирушив туди набагато раніше. Під час подорожі, коли він їхав у переповненому поїзді, а до пункту призначення залишалося не так уже й багато, поїзд зупинився через те, що річка вийшла з берегів.

Науковець, який не міг пропустити конференції, домовився з молодим рибалкою, що той залишить свої сіті і перевезе його на інший берег за добру винагороду. Коли вони пливли в човні, учений дивився на рибалку, який чітко і впевнено веслував.

«Твоє життя, мабуть, одноманітне, – сказав учений. – Щодня одне й те саме: човен, риба, сіті. Ти колись ходив до школи? Учився?»

«Я надто бідний, щоби платити за навчання та книги».

«Ти навіть не уявляєш, яке задоволення і владу дає наука! Шкода, ти втратив третину свого життя».

Рибалка продовжував веслувати, а науковець не вмовкав: «Ти колись подорожував?».

«Як? У мене не вистачає грошей навіть на те, аби щодня поїсти!»

«Це суттєва прогалина: лише подорожуючи можна пізнати життя, а ти його не пізнав. Так ти втратив половину свого життя».

Саме в цей час повернулася буря, яка незадовго до цього і спричинила повінь. Вітер був таким сильним, що вчений ледве тримався в човні, вхопившись обома руками за борти. Рибалка намагався протистояти стихії, але згодом зрозумів, що йому це не вдасться. Він подивився на вченого і спитав: «Ти стільки вчився і подорожував, але чи вмієш ти плавати?»

«Ні!»

«Що ж, тоді ти втратив усе своє життя!»

* * *

Можна об’їхати увесь світ, можна вчитися впродовж усього життя, але коли людину охоплює тривога, лише знання себе дасть змогу не потонути в морі смутку. Головне ж – знати, що справді є найважливішим. Звичайно, успіх захоплює, добробут сприяє успіху, влада його вивищує, а біль та страждання знищують. І лише віра дозволить тобі втриматися на поверхні, коли човен ітиме на дно.

Попередній запис

Як Хома

Апостол Хома мені дуже подобається і, щиро кажучи, я вважаю, що його історія стосується і мене. Я вірю в Бога, ... Читати далі

Наступний запис

Шлях

Коли довкола темрява, ви йдете маленькими кроками, адже є загроза натрапити на якусь перешкоду. Але саме з цієї темряви, яка ... Читати далі