1 Петра 2:11-17 – 2:18-25

1 Петра 2:11-17 – Життя в язичницькому світі

«Благаю вас, любі, як приходьків та подорожніх, щоб ви здержувались від тілесних пожадливостей, що воюють проти душі. Поводьтеся поміж поганами добре, щоб за те, за що вас обмовляють вони, немов би злочинців, побачивши добрі діла, славили Бога в день відвідання. Отож, коріться кожному людському творінню ради Господа, чи то цареві, як найвищому, чи то володарям, як від нього посланим для карання злочинців та для похвали доброчинців. Бо така Божа воля, щоб доброчинці гамували неуцтво нерозумних людей, як вільні, а не як ті, що мають волю на прикриття лихого, але як раби Божі. Шануйте всіх, братство любіть, Бога бійтеся, царя поважайте.»

Тим ранком я ніяк не міг прокинутися: настільки втомився напередодні, що відходити від глибокого сну було немов виповзати з теплого і темного тунелю. Так собі відчуття. А коли я нарешті розплющив очі, то пару секунд не міг зміркувати, де знаходжуся. Усе було незнайомим. Явно я не вдома. І не в дідуся з бабусею, чий будинок я добре знав.

Потім разом усе пригадалося. Довга подорож машиною. Коробки і валізи. Вгору і вниз через три сходові прольоти. Розбирання поклажі. Зустріч з парою старих друзів. Багато нових облич. Швидка вечеря і провал у сон. Так, я, нарешті, у коледжі! Я студент. І я зробив один з найважливіших кроків у своєму житті.

Я трохи полежав, роздумуючи над своїм нинішнім статусом. Скільки я мріяв про нього, а зараз, коли все відбулося, ніяк не міг повірити. Я вивчатиму нові мови, нові предмети, нові тексти! Я стану кимсь зовсім іншим, ніж був досі! Мені доведеться навчитися функціонувати в абсолютно іншому світі! Дух захоплює, але в той же час і вимоги високі.

Після дивних перспектив, розкритих на початку другого розділу, у цьому уривку ми немов моргаємо і протираємо очі: хто ж ми тепер? Які в нас пріоритети? Як себе поводити? Як жити в цьому новому світі? Петро налаштований дуже по-діловому: коли ви зрозуміли, у чому полягає ваше місце у великому задумі Божому, вам слід навчитися жити відповідно.

Віками народ Ізраїльський вибудовував свою віру, надію і громадське життя в умовах, коли над ним панували інші народи («язичники», як вони стали потім називатися). Язичникам були абсолютно чужі віра і надія Ізраїлю, а до його громадського життя вони ставилися іронічно, а то і активно намагалися його зруйнувати. Досвід «розсіяння» (пор. цей термін стосовно християнських громад у 1 Петр. 1:1) створює контекст, в якому Петро формулює свою позицію. А позиція ця відрізняється продуманістю та безліччю нюансів. Розглянемо її уважно.

Спочатку Петро здається лише жорстким моралістом: здержуйтесь від тілесних пожадливостей! У ті часи, як і в нинішні, багато людей вважали, що чим більше вони потурають бажанням, тим краще. На заваді стають хіба тільки гроші (не всяка їжа по кишені) і страх (якщо занадто захопитися сексом, доведеться мати справу з декількома розгніваними дружинами, включаючи власну). Подібно до інших ранніх християн, Петро не каже, що їжа, питво і секс чимось погані самі по собі. Проте усьому свій час і усьому своє місце, тоді як у нас раз у раз виникають бажання, які можуть заманити на безглуздий і небезпечний шлях. Багатьох надмірності доводять завчасно до могили. Тому без самоконтролю не обійтися.

Проте Петро цим не обмежується. У нас є «істинне життя», приховане життя справжнього і нового «я», описаного в 1:1-5 і 2:4-10. Пожадливості ж, якщо надати їм волю, починають військову кампанію проти цього життя. Пам’ятайте, каже Петро, що, хоча ви і новий Храм Божий, ви розсіяні серед народів. Поводитися так, як поводяться вони, вам не можна, інакше ваше призначення – відкрити народам, хто є Бог, і що Він зробив (2:9) – піде прахом. Адже це і вважало б за краще оточення: «Нова релігія? Переконаний, на перевірку ці люди анітрохи не відрізняються від інших». Адже це не так. Одна з причин, через яку віра поширювалася всупереч гонінням, полягає в тому, що все більше і більше людей бачили: перед ними і справді новий спосіб життя, сама можливість якого на думку не спадала.

Дуже важливо, щоб навколишні язичники, з усіма їх знущаннями, – люди часто сварять речі для них незрозумілі – побачили, що християни дотримують загальновизнані (хоча і не загальнодотримувані) моральні стандарти. Іншими словами, якщо ви – інший, це не означає, що ви махнули рукою на базові принципи добра та зла. У деяких християн могла виникнути спокуса піти саме таким шляхом: уявити себе настільки піднесеними і супердуховними, що звичайні поняття «добре» і «погане» вже не актуальні. Нічого подібного, заперечує Петро. Навпаки, нехай люди бачать, що ви поводитеся гідно. Настане день, коли Господь повернеться (в особі Свого царственого Сина), і тоді язичники, які спостерігали за вами, скажуть: «Значить, християни були праві весь цей час!», а не «Нічого собі! До якої ж міри християни зрозуміли все навпаки».

Ця тема – нехай язичники бачать у вас гідне життя, – триває у віршах 13-17. Ми зараз, набачившись тираній в усьому світі, дивимося на імператорів та інших деспотів як на явне і жахливе спотворення благої волі Божої. Та й Священне Писання неодноразово і грізно викриває будь-яке зловживання людськими володарями своїх повноважень.

Євреї I століття не гірше за нас знали, що тирани можуть поводитися бридко, зокрема відносно народу Божого. Але вони також знали: Бог хоче, щоб створена Ним планета управлялася людьми. Порядок кращий за хаос, хоча і часто перетворюється на тиранію. Ми зі своєю ненавистю до тираній можемо впасти в революційні настрої (які бували і в попередні століття), але Петро пропонує інше. Він каже: кориться владі, але намагайтеся поводитися так, щоб власними вчинками осоромити тих, хто по дурості або неуцтву лихословить вас. Саме цим шляхом Бог встановлює Свою присутність і володарювання на землі, як воно існує на небі. Тирани-пригноблюють і жорстокі революції – це не все, чим обмежений наш вибір. Служити істинному Богові, живучи мирно, мудро і гідно, – річ значно більш революційна, ніж скинути корумпований режим, замінивши його на… швидше за все, на інший корумпований режим (як найчастіше буває).

У Петра немає ілюзій щодо того, що все піде рівно і гладко, або що влада незмінно шануватиме християн. Куди там! Християни покликані йти шляхом страждання, часто сильного і несправедливого, як випало і самому Ісусу. Проте в усіх цих лихах важливо, щоб стрілка морального компаса завжди вказувала у вірному напрямку. А саме, слід шанувати всіх людей без виключення. Слід любити сім’ю (тобто ділитися з іншими християнами всім необхідним). Слід ставити Бога на перше місце. А імператор… до нього необхідно виявляти повагу.

«Царя поважайте», – це не означає, що потрібно в усьому з ним погоджуватися і в усьому його схвалювати. Проте на даний момент його Бог поставив володарем (пор. відповідь Ісуса Понтію Пилату в Ів. 19:11).

Ми живемо в абсолютно іншому політичному кліматі, ніж апостол, і легко можемо зрозуміти його неправдиво: ніби, що за наївне добросердя, – хіба можна так потурати тиранам! Як ми далі побачимо, це цілковите непорозуміння. Але коли ми набуваємо нової ідентичності, то перед нами повстають і нові завдання, включаючи завдання відмовитися від звичних штампів у соціально-політичних питаннях.

1 Петра 2:18-25 – Страждання – услід за Месією

«Раби, коріться панам із повним страхом, не тільки добрим та тихим, але й прикрим. Бо то вгодне, коли хто, через сумління перед Богом, терпить недолю, непоправді страждаючи. Бо яка похвала, коли терпите ви, як вас б’ють за провини? Але коли з мукою терпите за добрі вчинки, то це вгодне Богові! Бо на це ви покликані. Бо й Христос постраждав за нас, і залишив нам приклада, щоб пішли ми слідами Його. Не вчинив Він гріха, і не знайшлося в устах Його підступу! Коли був лихословлений, Він не лихословив взаємно, а коли Він страждав, не погрожував, але передав Тому, Хто судить справедливо. Він тілом Своїм Сам підніс гріхи наші на дерево, щоб ми вмерли для гріхів та для праведности жили; Його ранами ви вздоровилися. Ви бо були як ті вівці заблукані, та ви повернулись до Пастиря й Опікуна ваших душ.»

Не так давно через сильні замети наш будинок, а з ним і два сусідні села, залишилися на чотирнадцять годин без електрики. Оскільки в нас електрична система опалювання, у кімнатах було холодно. Довелося пускати в хід дрова, але як з’ясувалося, їжу так само важко приготувати. Телефони не працювали; комп’ютери теж. Це зайвий раз нагадало мені не лише про те, як живеться людям у тих частинах земної кулі, де немає електрики, але і як жило все людство до останнього часу.

Тепер уявимо, що ще і кінчилося паливо. Світла немає, бензину немає. Машини і потяги не їздять, літаки не літають. На найелементарніші речі йде сила-силенна часу. Яка вже там робота над книгою! Я б зараз колов дрова або йшов у найближче місто на ринок. А якби захотів вивільнити час для більш творчих занять, довелося б наймати прислугу. У світі, де мало ресурсів, є багато людей, які захочуть заробляти на прожиток саме так.

У стародавньому світі майже все, що зараз роблять електрика, газ і машини, робили раби. Зрозумійте правильно: я анітрохи не захищаю рабство. Рабство було систематичним і узаконеним приниженням людської гідності. Раб був «власністю» хазяїна. Він отримував дах і їжу достатні для того, щоб працювати, але з ним могли погано поводитися: бити, насилувати, всіляко експлуатувати.

Ми дивимося на такий світ звисока, навіть не усвідомлюючи, що в багатьох частинах нашого «вільного» західного суспільства безліч людей знаходяться практично в такому ж становищі. Часто приховані від очей, вони цілодобово працюють за копійчану платню. У них не буває вихідних, і вони не можуть знайти трохи кращу роботу. Їм доводиться утримувати свої сім’ї, і втрата зарплати навіть за один день (не кажучи вже про втрату місця) може обернутися трагедією. Вони потрапили в безвихідну ситуацію. Формально вони не називаються рабами, але по суті вони саме раби. Ми глузуємо з древнього варварства, але краще б нам притримати язики. Можливо, ми б викликали кепкування в них.

Петро пропонує щось конструктивніше, ніж кепкування. Рабами були багато християн (як легко чекати з урахуванням того факту, що благовістя про Ісуса збільшувало почуття власної гідності в тих, хто вірив у Нього). До цих християнських рабів Петро і звертається. Проте він радить їм не повстати проти своїх хазяїв (як ми б вважали за краще), а коритися і виявляти повагу. Апостол підкреслює, що так важливо поводитися не лише з добрими і симпатичними хазяями, але і з несправедливими.

Нам здається, що тут він переходить усі межі, що миритися з несправедливим стражданням, означає, потурати злу. Адже скільки домашнього насильства, скільки безчинства на роботі триває лише тому, що люди бояться сказати своє слово і мовчки ковтають образи! Сміливість може коштувати роботи, дому, а часом і життя.

Проте не поспішатимемо засуджувати Петра. Усе не так однозначно, як здається. Петро довго і молитовно роздумував про те, яке значення має для нас з’явлення Месії, виконання таємничих месіанських обіцянь Писання. Він каже, що і ми повинні стати частиною цієї розповіді, зцілитися цими подіями і узяти їх за зразок для власного життя.

Розп’яття Христове було наймерзеннішою і найбільш несправедливою подією в усій історії людства. Христос не заслуговував нічого, окрім хвали і вдячності, а Його відкинули, побили і убили. Розмірковуючи над розп’яттям, Петро, як і багато ранніх християн, звертається до знаменитого розділу 53 з Книги Ісаї. Ісая оповідає про якогось царственого «Отрока», що несе спасіння світу (Іс. 42:1-9; 49:1-7; 51:4-9); «Отрока» несправедливо кривдять і ображають, а Він зносить страждання і не проклинає Своїх мучителів. «Він тілом Своїм Сам підніс гріхи наші на дерево», – пише Петро (пор. Іс. 53:4). Ми блукали як розпорошені овечки, але рана, завдана Месії, принесла нам зцілення (Іс. 53:5-6). Це одне з найясніших новозавітних тверджень про те, що Ісус Христос узяв на Себе покарання, на яке заслуговував Його народ. Як Месія Ізраїльський (а значить, істинний Володар світу), Він – і тільки Він один! – міг встати на місце інших.

Тепер ми розуміємо, чому Петро займає таку позицію з питання про рабів і хазяїв (та інших питань далі в листі). Не йдеться просто про те, що треба пасивно терпіти насильство. Згідно з Петровим вченням, Христові страждання – це не лише спосіб, яким особисто ми позбуваємося гріха: коли за Христом йдуть Його учні, змінюється весь світ.

У це важко повірити. Багатьом навіть здається, що подібні міркування – хитромудрий спосіб відходу від проблеми. Проте Петро переконаний: смерть і воскресіння Ісуса – центр, навколо якого все вибудовується. Несправедливі страждання народу Божого як би продовжують страждання Сина Божого.

…Коли я писав ці рядки, електронною поштою надійшов лист від мого друга. Він християнин і живе в країні, де християнство ледве терплять і часто переслідують. Останнім часом стало особливо важко. У мого друга віднімають кошти для прожиття. Влада підбирається все ближче. Коли я читаю такі листи, я почуваю себе безпорадним. Проте треба молитися, треба проводити кампанії на підтримку. На нас, що читають 1 Послання Петра в затишку і свободі, лежить глибока відповідальність допомагати нашим братам і сестрам, для яких гоніння, про які каже апостол, є повсякденною реальністю.

Попередній запис

1 Петра 1:22-2:3 – 2:4-10

1 Петра 1:22-2:3 – Новонароджені «Послухом правді очистьте душі свої через Духа на нелицемірну братерську любов, і ревно від щирого ... Читати далі

Наступний запис

1 Петра 3:1-7 – 3:8-16

1 Петра 3:1-7 – Шлюб і його проблеми «Так само дружини, коріться своїм чоловікам, щоб і деякі, хто не кориться ... Читати далі